Генетика популяцій
 |
Інформація у цій статті відображає становище лише в деякій країні або регіоні, але не у всьому світі. (березень 2013) |
Генетика популяцій — розділ генетики, який вивчає генетичну структуру природних популяцій, а також генетичні процеси, які в них відбуваються.
Вона має важливе значення для розвитку еволюційної теорії: завдяки її дослідженням встановлено, що популяція є не лише одиницею виду, але й еволюції, оскільки в ній відбуваються всі еволюційні процеси.
В більшості генетика популяцій досліджує панміктичні популяції, тобто популяції перехреснозаплідних організмів.
Дослідження в галузі генетики популяцій розпочав російський вчений С. С. Четверіков у 1920-их роках. В Україні подібні дослідження проводив С. М. Гершензон із співробітниками.
Генетика популяцій людини та українознавство [ред.]
Генетичні дослідження української людності сприяють розв'язанню складних слов'янознавчих та українознавчих наукових проблем. Певно, незабаром можна буде поставити остаточну крапку у дискусії, що бере початок у XIX ст., щодо пріоритету народів (етносів) східнослов'янської мовної підгрупи на «кровну» (генетичну, біологічну) спадкоємність з територіально-племінними групами слов‘ян ранньофеодального періоду.
Сучасна українська етнічна популяція є однією з найбільших у Європі за кількістю та ареалом розселення. Це, а також історичні й фізико-географічні чинники сприяли формуванню серед українців великої кількості популяцій нижчого ієрархічного рівня. Незважаючи на генетичний обмін з іншими етносами українці є сьогодні відносно гомогенною етнічною популяцією (за всією сукупністю генетичних показників), чого не можна сказати, приміром, про італійців чи росіян.
Україна є об'єктивно існуючою біогеографічною реальністю, утвореною українською етнічною популяцією. Генетичні відстані між українцями й іншими сучасними народами характеризують біологічну спорідненість українців з ними.
Крім українських генетиків за міжнародними програмами українську етнічну популяцію активно вивчають російські генетики (Магаданська і Білгородська області, Краснодарський та Ставропольський краї, Львівська, Івано-Франківська, Хмельницька, Черкаська, Польтавська, Чернігівська, Сумська області)[1].
