Державна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Державна (офіційна) мова — правовий статус мови, вживання якої обов’язкове в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).

Державна мова постає як мова національності, яка самовизначилася в даній державі. Вживання державної мови закріплюється традицією або законодавством.

Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови.

Статус державної (офіційної) мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення[1]. З другого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин[2].

У таких країнах федеративного устрою як Канада або Швейцарія, статус державної (офіційної) мови визначається також окремо на регіональному рівні. Це призводить на практиці до того, що, наприклад, у провінції Квебек (Канада) підприємства федерального підпорядкування виконують федеральний закон про мови і надають послуги англійською і французькою мовами, а підприємства провінційного підпорядкування — лише французькою. Підприємства ж муніципального рівня (аналог укр. ЖЕКів) виконують місцеве муніципальне розпорядження й обирають який, федеральний чи провінційний закон про мови виконувати. Так на території Великого Монреаля переважно під цим впливом мовного суверенітету місто поділилося на більш ніж десять маленьких міст, які керуються федеральним або провінційним законом про мови[Джерело?].

У країнах, де лише одна мова має статус державної, забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб[3].

Державна мова не є втручанням у приватний та інші мовні аспекти життя громадянина, що не є сферою державного офіційного спілкування.

В Україні[ред.ред. код]

В Україні державна мова закріплена Конституцією України, а саме ч. 1 ст. 10 Конституції, яка визначає, що

« Державною мовою в Україні є українська мова.[4]  »

Вживання мов в Україні детальніше регулюється Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР», відповідно до частин 2 та 3 статті 2 вищевказаного закону встановлено, що

« Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею.[5]

 »

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державна мова // Енциклопедія «Українська мова»; Теоретико-методологічні засади аналізу мовної політики в державному управлінні. Плотницька І. М., Державне будівництво, 2006, № 1
  2. Державна мова // Енциклопедія «Українська мова»
    У Канаді французька мова має державний статус нарівні з англійською, франкофони в країні складають близько 22% населення країни. У Фінляндії шведська, на якій говорять менше 6% населення, має рівні права з фінською.
  3. Державна мова // Енциклопедія «Українська мова»
  4. Конституція України Офіційний сайт Верховної Ради України
  5. Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» Офіційний сайт Верховної Ради України

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]