Джинджер Роджерс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ginger Rogers
Ginger Rogers Argentinean Magazine AD 2.jpg
Ім’я при народженні Virginia Katherine McMath
Народження 16 липня 1911(1911-07-16)
Індепенденс, Міссурі, США
Дата смерті 25 квітня 1995(1995-04-25) (83 роки)
Ранчо Міраж, Каліфорнія, США
Громадянство США США
Рід діяльності кіноакторка, танцюристка, співачка
Роки діяльності 1929-1994
Нагороди

«Оскар» (1940)

Джинджер Роджерс ( англ. Ginger Rogers, народжена Вірджинія Катерина МакМат (англ. Virginia Katherine McMath), 16 липня 191125 квітня 1995) — американська кіноактриса, танцівниця і співачка, партнерка Фреда Астера у 10 музичних фільмах. Словосполучення Джинджер і Фред з часом стало синонімічним будь-якій парі видатних танцюристів.

Джинджер Роджерс знімалася також у ролях іншого амплуа. Вона отримала «Оскар» у категорії «найкраща актриса» за 1940 за свою роль у фільмі «Кітті Фойл».

Дитинство[ред.ред. код]

Вірджинія Катерина МакМат народилася в родині Еддінса МакМата, інженера-електрика з Шотландії та валійки за походженням Лели Емоджін Оуенс. Незабаром після народження дівчинки її батьки розійшлися, й вона з мамою жили у бабусі й дідуся Волтера та Сафрони Оуенс поблизу від Канзас-Сіті. Батьки Віджинії намагалися відсудити її, тато навіть двічі її викрадав. Після розлучення батьків, коли мама поїхала на два роки писати сценарії в Голівуді, Вірджинія залишилася з дідом-бабою. Вона любила дідуся, й, пізніше, коли вже була зіркою, купила для нього будинок у Каліфорнії, щоб він був поряд із її роботою в кіностудіях. Двоюрідні брати й сестри в дитинстві не могли вимовити її ім'я, й у них виходило щось на зразок Джинжа.

Коли Вірджинії було 9, її мама одружилася Джоном Логаном Роджерсом. Хоча офіційно Роджерс її ніколи не удочеряв, вона почала називати себе його прізвищем. Родина жила у Форт-Ворті, Техас. Мама працювала театральним критиком у місцевій газеті. Вірджинія часто ходила з мамою до театру й почала там танцювати й співати.

Початок кар'єри[ред.ред. код]

Кар'єра Роджерс у індустрії розваг розпочалася, коли до міста завітав мандрівний театр водевілів Едді Фоу. Їм потрібна була раптова підміна, й Роджерс зголосилася. Вона виграла танцювальний турнір з чарлстона, що дозволило їй вирушити в шестимісячне турне, а в 1926 виступати в театрі «Крітеріан» у Медфорді, Орегон.

В 17 років Роджерс одружилася з Джеком Кулпеппером, який працював під псевдономо Джек Пеппер. Вони утворили водевільну пару, називаючи себе Джинджер і Пеппер (імбир і перець). Шлюб дуже швидко розпався, і Джінджер повернулася до мами, яка тоді подорожувала Америкою разом із театром. Коли трупа добралася до Нью-Йорка, Джинджер залишилася там, отримавши роботу на радіо, а потім дебютувала в Бродвейському театрі у п'єсі «Найвища швидкість» (Top speed).

Кіно[ред.ред. код]

У 1929 Джинджер Роджерс знялася у трьох фільмах: Ніч у гуртожитку (Night in the Dormitory), День ділового чоловіка (A Day of a Man of Affairs) та Університетські закохані (Campus sweetharts).

Через два тижні після прем'єри «Найвищої швидкості», Роджерс отримала запрошення на провідну роль у «Girl Crazy» Джорджа та Айри Гершвінів. Вважається, що ця п'єса зробила Джинджер Роджерс та Етель Мерман справжніми зірками. Допомагати танцюристам із хереографією найняли Фреда Астера. Отак, в 19 років за одну ніч після прем'єри Джинджер Роджерс стала зіркою. В 1930 вона підписала семирічний контракт із Paramount Pictures.

Однак, скоро вона звільнилася від контракту, який зобов'язував її працювати у Нью-Йорку, й поїхала з мамою до Голлівуду. В Каліфорнії вона підписала контракт на три картини з Пате. Ці три картини нічим особливим не відзначалися, й про них швидко забули. Впродовж 1932 вона співала й танцювала то тут, то там. У 1933 вийшов фільм Ворнер Бразерс «42 вулиця», який став для Роджерс справжнім проривом у кіно.

Далі вона взяла участь у низці фільмів RKO Radio Pictures. У другому з них, фільмі «Політ до Ріо» (Flying down to Rio) вона працювала з Долорес дель Ріо та Фредом Астером.

Джинджер і Фред[ред.ред. код]

Разом із Фредом Астером Джинджер Роджерс в період з 1933 по 1939 рік знялася у 9 фільмах: Політ у Ріо, Веселий розлучений (The Gay Divorcee), Роберта (Roberta), Циліндр (Top Hat), За флотом (Follow the Fleet), Час свінгувати (Swing Time), Потанцюємо (Shall we dance), Безтурботний (Carefree), Історія Вернона й Айрін Касл (The Story of Vernon and Irene Castle). Десятий спільний фільм танцювального дуету Баркліз із Бродвею (The Barcleys of Broadway) був знятий після війни у компанії MGM. Джинджер і Фред революціонізували мюзикл, увівши в жанр танцювальні номери безпрецедентної елегантності й віртуозності, пісні для яких писали найвидатніші композитори епохи.

Успіх танцювального дуету був зумовлений тим, що Джинджер чудово доповнювала Фреда Астера. Астер був незрівнянним танцюристом, але іноді мав проблеми із акторським мистецтвом і не відзначався особливою чоловічою вродою. Джинджер окрім уміння танцювати мала красу й чудові задатки драматичної актриси.

Хореографами всіх танців, які виконував дует, були Фред та Гермес Пан, проте обидва відзначали значний внесок Роджерс, і відзначали її професіоналізм, навіть у напружені роки, коли вона працювала над іншими проектами, водночас відвідуючи виснажливі репетиції з Астером, який випускав принаймні два фільми в рік. У 1986, перед смертю, Астер зауважив: «Всі дівчата, з якими я танцював, думали, що не зможуть впоратися, але, звісно ж, вони могли. Тож вони завжди плакали. Всі, крім Роджерс. Роджерс ніколи не плакала».

А ще він говорив:

Джинджер ніколи раніше не танцювала з партнером. Вона до біса багато вдавала. Вона не може відбивати степ, вона не може те й інше... Але у Джинджер був стиль і талант, і вона весь час росла. І доросла до того, що згодом, усі інші, хто зі мною танцював, виглядали не так, як треба.

Кінокритик Джон Мюллер підсумував здібності Роджерс такими словами

Роджерс виділялася поміж партнершами Астера не тому, що вона краще за інших танцювала, а тому, що, як вміла актриса з вродженою інтуїцією, зуміла зрозуміти, що акторська гра не припиняється тоді, коли починається танець...так багато жінок мріяли про танець із Фредом Астером тому, що Джинджер Роджерс створювала враження, що танцювати з ним - найбільша радість, яку собі можна уявити.

На відміну від Астера Роджерс майже ніколи не виконувала у фільмах сольних танцювальних номерів, а от низка пісень у її виконанні увійшла до «Великого американського пісенника».

Після 1939[ред.ред. код]

Дует Джинджер і Фред припинив випускати фільми наприкінці 30-х. Причиною була економічна ситуація тих часів. Кошт постановки музичного фільму зростав швидше, ніж прибутки від нього. Останній фільм дуету в 30-х «Історія Айрін та Вернона Касл» мав серйозний сюжет і трагічне закінчення. Касовий збір від нього був меншим, ніж від будь-якого іншого фільму дуету. На час припинення співпраці з Фредом Роджерс уже була однією з найбільш високооплачуваних актрис в Голівуді й знімалася в інших фільмах. У 1937 році вона знялася в драматичному фільмі «Двері на сцену» (Stage Door) разом із Кетрін Гепберн. У фільмі «Роксі Гарт» (Roxie Heart) 1942 року вона зіграла хитромудру дружину на судовому процесі про вбивство. Цей сюжет був пізніше використаний у «Чикаго».

У 1941 Джинджер Роджерс отримала «Оскара» за головну роль у фільмі 1940 року «Кітті Фойл». На початку 40-х вона мала велику популярність й була набільшою цінністю RKO. Проте до кінці десятиріччя її кар'єра кіноактриси пішла на спад. Артур Фрід знову об'єднав дует Джинджер і Фреда в фільмі «Барклі з Бродвею» (Barkley's of Broadway), який, хоча й дуже успішний, не зміг зупинити процес. Тогочасні коментатори дещо негречно відзначали, що випущений в 1949 фільм тільки підкреслював наскільки повітряна дівчина 30-их зникла, поступившись сильній атлетичній жінці.

Поступовий спад продовжувався в 50-их. Ролі для старших актрис з'являлися дедалі рідше, але все ж, іноді, Роджерс знімалася в солідних фільмах. У фільмі «Штромове попередження» (Storm Warning) вона зіграла з Рональдом Рейганом та Доріс Дей. У «Мавп'ячій справі» (Monkey Business , 1952) вона грала з Кері Грантом та Мерилін Монро. Того ж року вона зіграла в «Ми не одружені!» (We're Not Married!) також із Мерилін Монро. Потім, після низки невиразних фільмів, у 1965 році вона знову мала великий успіх, граючи Доллі Леві в бродвейській постановці "Хелло, Доллі!".

Література про Джинжер Роджерс[ред.ред. код]

  • Fred Astaire: Steps in Time, 1959, багато перевидань.
  • Arlene Croce: The Fred Astaire and Ginger Rogers Book, Galahad Books 1974, ISBN 0-88365-099-1
  • Jocelyn Faris: Ginger Rogers - a Bio-Bibliography, Greenwood Press, Connecticut, 1994, ISBN 0-313-29177-2
  • Hannah Hyam: Fred and Ginger - The Astaire-Rogers Partnership 1934-1938, Pen Press Publications, Brighton, 2007. ISBN 978-1-905621-96-5
  • John Mueller: Astaire Dancing - The Musical Films of Fred Astaire, Knopf 1985, ISBN 0-394-51654-0
  • Ginger Rogers: Ginger My Story, New York: Harper Collins, 1991

Посилання[ред.ред. код]


Актор Це незавершена стаття про актора або акторку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.