Одрі Гепберн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одрі Гепберн
англ. Audrey Hepburn
Audrey Hepburn Roman Holiday cropped.jpg
Одрі Гепберн у фільмі Римські канікули
Ім’я при народженні Одрі Кетлін Растон
Народження 4 травня 1929(1929-05-04)
Брюссель, Бельгія
Дата смерті 20 січня 1993(1993-01-20) (63 роки)
Швейцарія
Громадянство США США
Рід діяльності кіноакторка
Роки діяльності 1948-1989
IMDb ID 0000030
Сторінка в інтернеті Офіційний сайт
Нагороди

Оскар (1953 рік)

О́дрі Ге́пберн (англ. Audrey Hepburn, уроджена Audrey Kathleen Ruston — Одрі Кетлін Растон; *4 травня 1929, Брюссель — †20 січня 1993) — американська актриса і фотомодель англійського й нідерландського походження. Здобула «Оскар» за найкращу жіночу роль у 1953 році (фільм «Римські канікули»), а також номінувалася на цю нагороду чотири рази: у 1954, 1959, 1961 і 1967 роках.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Одрі Кетлін Растон народилася 4 травня 1929 р. в Брюсселі у сім'ї Джона Віктора Растона (англ. John Victor Ruston) та баронеси Елли ван Гемстра (нід. Ella van Heemstra). Біографи Гепберн називали її батька англо-ірландським банкіром, проте він не був ні ірландцем, ні банкіром. Мати Одрі була нідерландською аристократкою, у родині котрої були французькі шляхтичі й англійські монархи (зокрема, король Едуард ІІІ). Джон Растон згодом додав Гепберн (англ. Hepburn) до свого прізвища, і прізвище Одрі стало Гепберн-Растон. Одрі мала двох зведених братів: Олександра та Яна ван Уффорда від першого шлюбу її матері з нідерландським аристократом Гендріком ван Уффордом.

Гепберн відвідувала приватні школи в Англії та Нідерландах. Її мати була суворою жінкою, батько був добродушнішим, тому дівчинка більше любила його. Батько покинув сім'ю, коли Одрі була ще дитиною. Згодом вона назве його відхід найболіснішим моментом у своєму житті. Багато років потому, у 60-х рр., Одрі знайшла свого батька в Дубліні за допомогою Червоного Хреста й підтримувала його матеріально аж до самої його смерті.

Після розлучення батьків у 1935 Гепберн жила з матір'ю в Арнемі (Нідерланди) у період Другої світової війни й німецької окупації. У цей час вона взяла псевдонім Едда Ван Гемстра, виправивши для цього документи своєї матері (Елла Ван Гемстра), оскільки «англійське» ім'я вважали за небезпечне. Ця вигадка виявилася такою успішною, що багато хто вважав і вважає до цього часу, що якраз це ім'я (Едда Ван Гемстра) і є справжнім ім'ям Одрі Гепберн. Остаточну крапку в цьому питанні поставив офіційний документ — метрика Одрі Кетлін Растон [1].

Після морського десанту союзників становище населення на окупованих німцями територіях погіршилося. Під час Нідерландського голоду узимку 1944 нацисти конфісковували скромні запаси харчів і палива. Без тепла та їжі мешканці Нідерландів голодували, деякі замерзали просто на вулицях. Арнем спустошився під час бомбардувань союзників. Дядько та двоюрідний брат матері Одрі були розстріляні за участь в Русі Опору, а брата депортовано до німецького концтабору. Попри це, Одрі й сама допомагала Опору, виконуючи балетні номери, щоб зібрати засоби для підпілля, та передаючи таємні повідомлення. Ці часи були не такі вже й погані, і вона мала змогу радіти світлій порі дитинства. У 1992 Гепберн говорила в інтерв'ю: «Поки в дитини є якийсь мінімум, вона зовсім щаслива. Я пам'ятаю, що нам бувало дуже весело. Ми ж не сиділи на підлозі й не плакали п'ять років поспіль. Звичайно, висіла тінь страху й репресій, і коїлися страшні речі…»

Через виснаження заняття танцями довелось припинити. Часом було так скрутно, що цибульки тюльпанів мололи на борошно, з якого вони пекли тістечка й печиво. Через недоїдання в Гепберн виникли негаразди зі здоров'ям. Вона лежала в ліжку й читала, намагаючись забути про голод.

На вокзалі я багато разів бачила, як перевозять цілі поїзди євреїв, бачила усі ці обличчя над бортом вагона. І я чітко пам'ятаю хлопчика, що стояв із батьками на платформі; дуже блідий, дуже русявий, одягнений в пальто, що було йому завелике, — він увійшов до потяга. Так я, дитина, спостерігала за іншою дитиною.

—  Інтерв’ю 1991 року[1]

У цей період Одрі любила малювати. Деякі з її дитячих малюнків збереглися[2]. Після визволення Нідерландів до країни стала прибувати гуманітарна допомога. Гепберн якось згадувала, що одного разу з'їла цілу бляшанку згущеного молока.

Важкий воєнний досвід юності закарбувався в пам'яті акторки; про потреби дітей у світі Гепберн пам'ятала усе життя. Уже з 1954 року Одрі почала виступати в радіопередачах ЮНІСЕФ, а згодом, після завершення акторської кар'єри, цілковито присвятила себе цій справі.

Грегорі Пек і Одрі Гепберн у фільмі «Римські канікули» (1953)

Початок кар'єри[ред.ред. код]

У 1945 році, після війни, Гепберн закінчує арнемську консерваторію й переїжджає до Амстердаму, де вона та її мати працювали медсестрами у будинку ветеранів. Водночас з роботою в 1946 році Гепберн навчається балету в Соні Гаскелл.[3] У 1948 Одрі приїжджає до Лондона й вивчає танець у прославленої Марі Рамберт, видатного британського хореографа. Ймовірно, Гепберн розпитувала Рамберт про свої перспективи у балеті. Рамберт запевнила її, що вона може продовжувати працювати, і буде мати успіх як балерина, але її зріст (приблизно 1 м 70 см) у поєднанні з хронічним недоїданням під час війни не дозволить їй стати прима-балериною. Гепберн прислухалася до думки викладачки й вирішила присвятити себе драматичному мистецтву, кар'єрі, в якій у неї був шанс досягти успіху.[4] Коли Одрі стала зіркою, Марі Рамберт сказала в інтерв'ю: «Вона була чудовою ученицею. Якби вона захотіла продовжити роботу, то могла б стати видатною балериною». На жаль, мати Гепберн працювала на принизливих для аристократки умовах, щоб прогодувати сім'ю. Одрі повинна була заробляти сама, і кар'єра актриси здавалася найприроднішим рішенням.

Одрі Гепберн у фільмі «Сабріна» (1954)

Її акторська кар'єра почалася із навчального фільму «Нідерландська за сім лекцій». Згодом вона грала у музичному театрі у виставах на зразок «Високі черевики на ґудзиках» і «Пікантний соус». Першим власне художнім фільмом для Гепберн став британський фільм «One Wild Oat», в якому Одрі грала дівчину-реєстратора у готелі. Вона зіграла декілька другорядних і епізодичних ролей у таких фільмах, як «Розповіді молодих дружин», «Сміх у раю», «Банда з Лавендер Гілл» і «Дитя Монте-Карло».

Перша велика роль Одрі Гепберн у кіно відбулася у 1951 році у фільмі «The Secret People», у якому вона грала артистку балету. Одрі захопилася балетом з дитинства та завоювала схвалення критики завдяки своєму талантові. Щоправда, вчителі вважали її за «занадто високою» для професійної танцівниці, бо вона виявилася вищою від багатьох танцюристів-чоловіків.

Зірка Голлівуду[ред.ред. код]

Після «Римських канікул» Гепберн знімалася у фільмі «Сабріна» з Гамфрі Богартом і Вільямом Голденом. До Голдена в неї навіть були почуття, Одрі сподівалася одружитися з ним і мати дітей. Вона припинила свої стосунки з Голденом, коли той зізнався їй, що зробив вазектомію.

У 1954 р. Одрі повернулася на театральну сцену в ролі русалки у п'єсі «Ундіна», де її партнером був Мел Феррер. Того ж таки року вони побралися, і згодом Одрі народила сина Шона. За свою роль в «Ундіні» Гепберн здобула премію «Тоні» за найкращу жіночу роль у 1954 році. Ця премія, здобута тільки через шість тижнів після «Оскару», зміцнила її репутацію акторки як кіно, так і театру. До середини 50-х Гепберн стала ще й визнаною законодавицею моди. Її зовнішність у стилі гамін, що передбачає струнку великооку жінку у хлопчакуватому вбранні й популяризувався значною мірою саме завдяки Одрі), й широко визнане почуття елегантності мали багатьох шанувальників і наслідувачів. Так, наприклад, після виходу фільму «Сабріна» глибокий чотирикутний виріз стали називати «Сабріна-декольте».

Ставши однією з найпопулярніших акторок, упродовж свого творчого життя Одрі Гепберн знімалася разом з такими відомими акторами, як Фред Астер («Кумедне обличчя»), Моріс Шевальє і Гері Купер («Любов після полудня»), Джордж Пеппард («Сніданок у Тіффані»), Кері Грант («Шарада»), Рекс Гаррісон (« Моя прекрасна леді»), Пітер О'Тул («Як украсти мільйон») і Шон Коннері («Робін і Меріан»). Багато хто з її сценічних партнерів стали згодом її друзями. Рекс Гаррісон назвав Одрі своєю найулюбленішою партнеркою. Кері Грант любив пестити її та одного разу пожартував: «Усе, чого я б хотів як подарунок на Різдво, — це знятися ще в одному фільмі з Одрі Гепберн».

Одрі Гепберн у фільмі «Сніданок у Тіффані» (1961)

Грегорі Пек став її другом на все життя. Після смерті Гепберн, Пек вийшов до журналістів і зі сльозами прочитав її улюблений вірш «Вічна Любов» (Unending Love). Дехто вважав, що Гамфрі Богарт не ладнав з Гепберн, але це неправда. Богарт ладнав з Одрі краще, ніж будь-хто інший на сцені. Згодом Гепберн казала «іноді саме так звані „круті хлопці“ насправді виявляються найбільш м'якосердими, як Богарт був зі мною».

Роль Голлі Ґоулайтлі, яку Гепберн зіграла у фільмі «Сніданок у Тіффані» у 1961 році, перетворилася на один з найкультовіших образів американського кіно XX століття. Гепберн назвала цю роль «найджазовішою» у своїй кар'єрі. Коли її запитали, в чому полягала складність цієї ролі, Гепберн сказала: «Я інтроверт. Грати дівчину-екстраверта виявилося найскладнішою річчю, яку я колись робила». На зйомках вона носила стильний одяг (знаменита «маленька чорна сукня», яка після виходу фільму на екрани стала справжнім хітом), який створила разом з Живанші, і додала висвітлені пасма до свого каштанового волосся. Цей стиль вона зберегла й поза зйомками. Дружбу з Живанші акторка пронесла через усе життя, ставши його постійною клієнткою. Свої перші парфуми L'Interdit Юбер присвятив саме Одрі.

Одрі Гепберн знімалася в 1964 у мюзиклі «Моя прекрасна леді», появи якого ждали з нетерпінням, гідним фільмові «Віднесені вітром». Гепберн вибрали на роль Елізи Дуліттл замість Джулії Ендрюс, яка вже грала цю роль на Бродвеї. Не запрошувати Ендрюс було вирішено ще до затвердження Гепберн на роль. Спочатку Гепберн відхилила пропозицію й попросила Джека Ворнера, що був продюсером фільму, віддати роль Ендрюс, але коли їй повідомили, що знімати будуть або її або Елізабет Тейлор, вона погодилася. За статтею у Soundstage magazine, «усі погодилися, що коли Джулії Ендрюс не буде у фільмі, Одрі Гепберн є чудовим вибором». До речі, Джулія Ендрюс повинна була грати у «Мері Поппінс», фільмі, що виходив у тому ж році, що й «Моя прекрасна леді».

Гепберн спершу записала вокальні партії для ролі, але згодом задум студії змінився, тож було знайдено професійну співачку Марні Ніксон, що мала дублювати всі її пісні. Прикметно, що актриса розгнівано залишила знімальний майданчик після того, як їй розповіли про це. Наступного дня вона повернулася та вибачилась за свою реакцію. У результаті, більшість пісень у фільмі виконані саме голосом Марні. Плівки з записом деяких пісень у виконанні Гепберн усе ще є, і вони потрапили до документальних фільмів і DVD-версії фільму. Деякі вокальні номери у виконанні Гепберн таки залишилися у фільмі. Це «Just You Wait» та уривки з «I Could Have Danced All Night». Гепберн згодом зізнавалась, що, ймовірно, відмовилась би від цієї ролі, якби знала, що її вокал буде замінено[5].

Інтрига з приводу розподілу ролей досягла своєї кульмінації у сезоні 1964-65 рр., коли Джулія Ендрюс висувалася на премію «Оскар» за роль Мері Поппінс. При наближенні церемонії ЗМІ намагалися зіграти на суперництві двох актрис, хоча обидві жінки заперечували, що між ними є якісь непорозуміння. Гепберн не було номіновано, а Джулія Ендрюс дістала свій «Оскар» за найкращу жіночу роль.

Від 1967 року, після п'ятнадцяти вельми успішних років у кінематографі, Гепберн знімалася вряди-годи. Розлучившись із своїм першим чоловіком Мелом Феррером, вона вийшла заміж за італійського психіатра Андреа Дотті, народила другого сина Люка й переїхала до Італії. Вагітність протікала важко та вимагала майже постійного перебування в ліжку. На початку 70-х років у Італії зросла активність терористів «Червоної Армії». Одрі розлучається з Дотті й намагається повернутися до кіно, знявшись із Шоном Коннері у фільмі «Робін і Меріан» (1976 рік). Фільм визнали посереднім, далеким від звичайних високих оцінок фільмів з Гепберн. На подив близьких, Одрі відкинула явно написану для неї роль колишньої балерини в «Поворотному пункті» (цю роль дістала Ширлі Мак Лейн, і успішний фільм зміцнив її кар'єру). Гепберн згодом сказала, що найбільше вона шкодує за тим, що відмовилась від цієї ролі.

У 1979 році Гепберн зробила ще одну спробу повернутися, знявшись у фільмі «Кровний зв'язок». Книги Шелдона були такі популярні, що його ім'я було внесно до назви фільму, і через це, очевидно, Гепберн гадала, що фільм приречений на успіх. Але сталося не так. Критики, навіть прихильні до Гепберн, не могли рекомендувати фільм через очевидну банальність матеріалу.

У 1980 рік актриса стала зустрічатися з данським актором Робертом Волдерсом. Зв'язок з ним тривав аж до її смерті.

Остання головна роль Гепберн у кіно була в парі з Беном Газзара у комедії «Вони всі сміялися», невеликій, стильній і світлій картині, яку зняв Пітер Богданович. Фільм мав успіх у критиків, але був затьмарений жорстоким вбивством однієї з його зірок — подруги Богдановича Дороті Страттен. У 1987 році Гепберн знімалася з Робертом Вагнером у іронічному детективному телефільмі «Любов серед злодіїв», який запозичив елементи з деяких її знаменитих фільмів, таких як «Шарада» і «Як украсти мільйон». Фільм мав помірний успіх, причому Гепберн сама говорила, що брала участь у ньому заради розваги.

Останньою роллю Гепберн у кіно, так званою камео, була роль янгола у фільмі Стівена Спілберга «Завжди» (1989 рік).

Співпраця з ЮНІСЕФ[ред.ред. код]

Незабаром після своєї останньої появи в кіно Гепберн була призначена спеціальним послом ЮНІСЕФ. Почуваючи вдячність за власний порятунок у період після нацистської окупації, вона присвятила залишок своїх днів поліпшенню долі дітей, які живуть у бідних країнах світу. Робота Гепберн значно полегшувалася завдяки знанню мов. Вона розмовляла нідерландською, англійською, французькою, іспанською й італійською мовами. Вивчила також італійську, коли жила в Римі. Іспанську вона вивчила самостійно, і є зйомка ЮНІСЕФ, на якій Гепберн вільно говорить іспанською з жителями Мехіко.

Хоча Гепберн стала співпрацювати з ЮНІСЕФ ще в 1954 році, беручи участь у радіопередачах, тепер це стало для неї серйознішою справою. Близькі свідчать, що думки про вмираючих безпорадних дітей переслідували її все життя. Перша місія Одрі була в Ефіопії у 1988. Відвідавши дитячий будинок з 500 голодуючими дітьми, Гепберн домоглася, щоб ЮНІСЕФ вислав їжу.

У серпні 1988 Гепберн їздила до Туреччини для участі в кампанії з імунізації. На думку акторки, Туреччина була найяскравішим прикладом можливостей ЮНІСЕФ. Повернувшись, вона сказала: «Армія дала нам вантажівки, торговці рибою дали вагони для вакцини, і, як тільки дату було призначено, знадобилось лише 10 днів, щоб прищепити всю країну. Непогано».

У жовтні цього ж року Гепберн поїхала до Південної Америки, де відвідала Венесуелу й Еквадор. Гепберн говорила: «Я бачила, як крихітні гірські громади, нетрі і стихійні поселення якимось дивом вперше дістали системи водопостачання, і цим дивом був ЮНІСЕФ. Я бачила, як діти будували самі собі школи з цегли й цементу, наданих ЮНІСЕФ».

У лютому 1989 року Гепберн поїздила по країнах Центральної Америки, де зустрічалася з главами Гондурасу, Сальвадору та Гватемали. У квітні в межах місії «Операція Лінія Життя» вона разом з Робертом Волдерсом відвідала Судан. Через громадянську війну харчі з гуманітарної допомоги не надходили. Отож метою місії було постачати харчі до Південного Судану.

У жовтні того ж року Гепберн і Волдерс відвідали Бангладеш.

У жовтні 1990 Гепберн поїхала до В'єтнаму, намагаючись налагодити співпрацю уряду з ЮНІСЕФ у межах програм імунізації та забезпечення питною водою.

Остання поїздка Гепберн (до Сомалі) відбулася за чотири місяці до смерті, у вересні 1992 року.

У 1992 президент США Джордж Буш нагородив Одрі президентською медаллю свободи на знак визнання її роботи у рамках ЮНІСЕФ, а Американська академія кіномистецтва нагородила її Гуманітарною премією ім. Жана Гершолта за допомогу людству. Ця премія була присуджена посмертно і вручена її синові.

Хвороба і смерть[ред.ред. код]

Під час поїздки до Сомалі в неї почалися нестерпні болі у животі. Одрі нікому нічого не сказала, щоб її супровід не надумав відразу згорнути програму поїздки. До лікаря вона звернулася, тільки повернувшись з Африки. Лікар діагностував рак. Одрі Гепберн померла 20 січня 1993 року в маленькому швейцарському містечку Толошеназ неподалік Лозанни.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1948 — «Нідерландська за сім лекцій» / Nederlands in 7 Lessen
  • 1951 — «Сміх у раю» / Laughter in Paradise
  • 1951 — «Зернятко дикого вівса» / One Wild Oat
  • 1951 — «Банда з Лавендер Гілл» / The Lavender Hill Mob
  • 1951 — «Дитя Монте-Карло» / Monte Carlo Baby
  • 1951 — «Розповіді молодих дружин» / Young Wives 'Tale
  • 1952 — «Засекречені люди» / «The Secret People»
  • 1953 — «Римські канікули» / «Roman Holiday»
  • 1954 — «Сабріна» / «Sabrina»
  • 1956 — «Війна і мир» / War and Peace
  • 1957 — «Веселе обличчя» / Funny Face — Джо Стоктон, США (реж. Стенлі Донен)
  • 1957 — «Кохання після полудня» / Love in the Afternoon — Аріана Чавесс, США (реж. Біллі Уайлдер)
  • 1959 — «Зелені помістя» / Green Mansions
  • 1959 — «Історія черниці» / The Nun's Story
  • 1960 — «Непрощені» / The Unforgiven
  • 1961 — «Сніданок у Тіффані» / Breakfast at Tiffany's
  • 1961 — «Дитячий час» / The Children's Hour
  • 1963 — «Шарада» / Charade
  • 1964 — «Париж, коли там спека» / Paris, When It Sizzles
  • 1964 — «Моя прекрасна леді» / My Fair Lady
  • 1966 — «Як украсти мільйон» / How to Steal a Million
  • 1967 — «Двоє на дорозі» / Two for the Road
  • 1967 — «Дочекайся темряви» / Wait until dark
  • 1976 — «Робін і Меріан» / Robin And Marian
  • 1979 — «Кровний зв'язок» / Bloodline
  • 1981 — «Вони всі сміялися» / They All Laughed
  • 1987 — «Кохання серед злодіїв» / Love Among Thieves
  • 1989 — «Завжди» / Always

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • 4238 Одрі — астероїд, названий на честь акторки.

Примітки[ред.ред. код]