Інгрід Бергман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інґрід Берґман
Ingrid Bergman
Ingrid Bergman in Casablanca trailer.jpg
З Гамфрі Боґартом у фільмі «Касабланка», 1942 p.
Ім’я при народженні Інґрід Берґман
Ingrid Bergman
Народження 29 серпня 1915(1915-08-29)
Стокгольм, Швеція Швеція
Дата смерті 29 серпня 1982(1982-08-29) (67 років)
Лондон, Велика Британія Велика Британія
Громадянство Швеція Швеція
Роки діяльності 1935-1982
Чоловік Арон Петтер Ліндстрьом (1937–1950)
Роберто Росселліні (1950–1957)
Ларс Шмідт (1958–1975)
Діти Піа Ліндстрьом (нар. 1938)
Роберто Інґмар Росселліні (нар. 1950)
Ізабелла Росселліні (нар. 1952)
Інґрид Росселліні (нар. 1952)
Сторінка в інтернеті ingridbergman.org
Нагороди

«Оскар» найкращій актрисі:

  • 1945 «Газове світло»
  • 1957 «Анастасія»
Найкращій актрисі другого плану:
  • 1975 «Убивство у східному експресі»

«Золотий глобус»

  • 1945 «Газове світло»
  • 1946 «Дзвони Святої Марії»
  • 1957 «Анастасія»
  • 1983 «Жінка на ім'я Гольда»

«Еммі» (1960, 1982)
BAFTA:

  • 1975 «Убивство у східному експресі»

Сезар

  • 1976 За життевий внесок у кінематограф

І́нґрід Бе́рґман, (англ. Ingrid Bergman, Аудіо шведська вимова — Берйманопис файлу, (*29 серпня 1915(19150829),Стокгольм — †29 серпня 1982), Лондон — американська акторка шведського походження кіно, театру, радіо й телебачення. Лауреат трьох премій «Оскар» (дві за найкращу головну жіночу роль, одна — за найкращу жіночу роль другого плану), чотирьох премій «Золотий глобус», двох нагород «Еммі», премії Британської кіноакадемії BAFTA, «Тоні» та інших. У рейтингу найкращих кіноактрис усіх часів Американського інституту кіномистецтва займає четверте місце. Знялася у 45 кінофільмах. Грала шведською, німецькою, англійською, італійською й французькою мовами, у США й Європі. Найбільшу популярність їй принесли ролі в фільмах «Інтермеццо», «Касабланка», «Газове світло». Була дружиною режисера Роберто Росселліні. Мати моделі й актриси Ізабелли Росселліні.

Життєпис[ред.ред. код]

Інґрід Берґман народилася 29 серпня 1915 року в Стокгольмі (Швеція). Коли Інґрід було 3 роки, померла її мати, а ще через 10 років помер її батько Юстус Самуель Берґман. За виховання дівчинки взялася тітка, але через півроку вона померла. Тоді Інґрід переїхала до дядька Отто Берґмана, у якого було п'ятеро дітей.

Вчилася в школі при Стокгольмському Королівському драматичному театрі. У 17 років Інґрід після проб була прийнята до Королівського драматичного театру в Стокгольмі, але вже через рік вона залишила його заради можливості зніматися у фільмах.

Почала кар'єру на студії «Свенска фільм». З'явившись спочатку в масовці, незабаром стала провідною акторкою шведського кіно, встигнувши знятися за чотири роки в десяти фільмах.

Популярність їй принесли фільми Густава Муландера «Сведенх'єльмі», «На сонячній стороні», «Єдина ніч», «Обличчя жінки».

Найбільшою популярністю користувалася любовна мелодрама «Інтермеццо» (1936), що оповідає про любов скромної вчительки музики Аніти Гофман до знаменитого скрипаля. Там на неї звернув увагу Девід Селзнік, один з найудачніших підприємців Голлівуду, який вирішив заново екранізувати цей сюжет («Інтермеццо, історія одного кохання», 1939).

Прийнявши запрошення Селзніка, Берґман приїхала до Америки, де і залишилася через Другу світову війну, що вибухнула в Європі.

У 1942 році на екрани вийшов фільм Майкла Кертіца «Касабланка» з Інґрід Берґман і Гамфрі Богартом у головних ролях. Картина мала величезний успіх і стала класикою світового кінематографа.

У 1944 році Берґман отримала свого першого «Оскара» за роль нещасної дружини садиста у фільмі «Газове світло».

«Газове світло» привернув до виконавиці увагу Альфреда Хічкока. У 1940 ті роки він зняв три фільми за участю Берґман — «Заворожений» (1945), «Лиха слава» (1946), «Під знаком Козерога» (1949).

Сама актриса своєю найкращою роботою в Голлівуді вважала музичну комедію «Дзвони святої Марії» (1945), в якій зіграла черницю, що поєднала служіння Богові зі спортивними заняттями, боксуючи в чернечому одязі.

У 1950 році вийшов фільм «Стромболі, земля божа», на роль у ньому Інґрід Берґман запросив режисер неореаліст Роберто Росселліні.

Незабаром після закінчення зйомок «Стромболі» Берґман народила від Росселліні сина Роберто і розлучилася зі своїм першим чоловіком Петером Ліндстромом. Для багатьох американців поведінка зірки, що вважалася «Душечкою Америки», стала шоком. Фільми, зроблені нею з Росселліні, піддавалися бойкоту. Анафема на адресу актриси прозвучала навіть в американському конгресі.

Незабаром актриса народила близнят: Ізотту Інґрід і Ізабеллу.

Інґрід Берґман знімалася в Італії у Росселліні («Європа, 51», 1952; «Ми, жінки», 1953; «Подорож до Італії», 1954; «Страх», 1954) і у ФранціїЖана Ренуара у фільмі «Олена і чоловіки», 1956), працювала у Великобританії, там же в 1950-1960-х роках грала в театрі.

У 1954 році Росселліні поставив для Берґман ораторію Онеггера «Жанна д'Арк на вогнищі». З цією виставою, незабаром екранізованою, сім'я об'їхала всю Європу. Під час цього гастрольного турне заглибилися їхні творчі розбіжності. Росселліні прийняв пропозицію зняти в Індії документальний фільм. А Берґман почала виступати в Парижі у виставі «Чай і співчуття».

Незабаром Росселліні і Берґман розлучилися. Після розлучення Інґрід Берґман знову вийшла заміж за театрального продюсера Ларса Шмідта. Він шукав для дружини п'єси, знаходив режисерів. Майже кожен рік протягом двадцяти років з'являвся новий спектакль за її участі.

Деякі з них стали телефільмами: «Поворот гвинта» (1959), «24 години з життя жінки» (1961), «Гедда Габлер» (1963), «Людський голос» (1967) та інші.

У 1956 році яскраво зіграна роль у фільмі «Анастасія» допомогла Берґман відновити своє положення в Голлівуді, і вона отримала другого «Оскара». Третього «Оскара» актриса удостоїлася за роль другого плану в детективі «Вбивство в Східному експресі» (1974).

Однією з вершин творчості Інґрід Берґман вважається фільм шведського режисера Інґмара Берґмана «Осіння соната» (1978).

Останньою роботою акторки стала роль Голди Меїр у телевізійному міні-серіалі «Жінка на ім'я Голда», за яку згодом вона була удостоєна премії «Еммі».

29 серпня 1982 в Лондоні, відзначивши свій день народження з небагатьма друзями, Інґрід Берґман померла від раку. З цією хворобою вона боролася кілька років.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1932 — Landskamp — Дівчина у ряді (у титрах не вказана)
  • 1935 — Munkbrogreven — Ельза Едлунд
  • 1935 — Bränningar — Карін Інгман
  • 1935 — Swedenhielms — Астрід
  • 1935 — Valborgsmässoafton — Лена Бергстрьом
  • 1936 — På Solsidan — Єва Берг
  • 1936 — Intermezzo — Аніта Хофман
  • 1938 — Dollar — Юлія Балсар
  • 1938 — Die Vier Gesellen — Маріанна
  • 1938 — Обличчя жінки /En Kvinnas ansikte — Ганна Голм
  • 1939 — En enda natt — Єва Бекман
  • 1939 — Інтермеццо (англомовна версія) / Intermezzo — Аніта Хоффман
  • 1940 — Ніч у червні /Juninatten / Night in June — Керстін Норбек
  • 1941 — Лютість на небесах / Rage in Heaven — Стела Берген
  • 1941 — Adam Had Four Sons — Емілі Галатен
  • 1941 — Доктор Джекіл і містер Гайд / Dr. Jekyll and Mr. Hyde — Айві Пітерсон
  • 1942 — Касабланка / Casablanca — Ільза Лунд-Ласло
  • 1943 — По кому подзвін / For Whom the Bell Tolls — Марія
  • 1944 — Газове світло / Gaslight — Пола Олквіст
  • 1945 — Заворожений / Spellbound — Констанція Петерсон
  • 1945 — Дзвони Святої Марії / The Bells of Saint Mary's — сестра Бенедикт
  • 1946 — Saratoga Truck — Кліо Дюлен
  • 1946 — Скандально відомі / Notorious — Алісія Губерман
  • 1948 — Тріумфальна арка / Arch of Triumph — Жоан Маду
  • 1948 — Жанна Д'арк / Joan of Arc — Жанна Д'арк
  • 1949 — Під знаком козерога / Under Capricorn — Леді Фласкі
  • 1950 — Стромболі / Stromboli — Карін
  • 1952 — Europa '51 — Ірен Жірар
  • 1953 — Подорож до Італії / Viaggio in Italia — Кетрин Джойс
  • 1954 — Страх / La Paura — Ірен Вагнер
  • 1954 — Жанна д'Арк у вогнищі / Giovanna d'Arco al rogo — Жанна д'Арк
  • 1956 — Єлена й чоловіки / Elena et les hommes — княгиня Єлена Сороковська
  • 1956 — Анастасія / Anastasia — Ганна Корєва / Настасія
  • 1958 — Нескромний / Indiscreet — Ганна Кальман
  • 1958 — Готель шостого щастя / The Inn of sixth happiness — Гледіс Ейлворд
  • 1959 — Поворот гвинта / The turn of the screw — Гувернантка
  • 1961 — 24 години у житті жінки /Twenty-Four Hours in a Woman's Life (ТБ) — Клер Лестер
  • 1961 — Чи любите ви Брамса? / Aimez-vous Brahms? / Goodbye Again — Пола Тесьє
  • 1961 — Августа / Auguste (у титрах не вказана) — камео
  • 1963 — Гедда Ґеблер / Hedda Gabler (ТБ) — Гедда Геблер
  • 1964 — Візит / The Visit — Карла Заханасіан
  • 1964 — Жовтий Ролс-ройс / The Yellow Rolls-Royce — Герда Мілет
  • 1967 — Stimulantia — Матильда Гартман
  • 1967 — Людський голос / The Human Voice (TV) — у титрах не вказана (читає монолог)
  • 1969 — Квітка кактуса / Cactus Flower — Стефані Дікінсон
  • 1970 — Прогулянка під весняним дощем / Walk in the Spring Rain — Лібі Мередит
  • 1974 — Убивство в Східному експресі / Murder On The Orient Express — Грета Олссон
  • 1976 — Справа часу / A Matter of Time — графиня Санціані
  • 1978 — Осіння соната / Autumn Sonata — Шарлотта
  • 1982 — Жінка на ім'я Ґольда / A woman called Golda (телесеріал)  — Ґольда

Приватне життя[ред.ред. код]

  • чоловік (1937–1950): Петер Арон Ліндстрьом (Petter Aron Lindström), шведський лікар
    • дочка: Піа Ліндстрьом (Pia Lindström), шведська журналістка і акторка
  • чоловік (1950–1957): Роберто Росселліні, кінорежисер
    • син: Роберто Інгмар Росселліні (Roberto Ingmar Rossellini, нар. 1950)
    • дочка: Інгрід Росселліні (Ingrid Rossellini, нар. 1952), італійський філолог
    • дочка: Ізабелла Росселліні, нар. 1952, акторка
  • чоловік (1958–1978): Ларс Шмідт (Lars Schmidt), шведський театральний і кінопродуцент
  • Aleksandra Ziolkowska-Boehm, Ingrid Bergman prywatnie, Warsaw: Proszynski, 2013, ISBN 978-83-7839-518-8.
  • Aleksandra Ziolkowska-Boehm, Ingrid Bergman and her American Relatives, Lanham, MD: Hamilton Books, The Rowman @ Littlefield Publishing Group, 2013, ISBN 978-0-7618-6150-8.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]