Чингісхан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чингісхан
YuanEmperorAlbumGenghisPortrait.jpg
 Народився  1155
 Помер  18 серпня 1227(1227-08-18)
Рід Борджигіни, Чингізиди
Походження монгол
Великий хан Монгольської імперії
12061227
Попередник
Наступник Уґедей

Темуджи́н (монг. Temüǰin, Тэмүүжин; кит.: 铁木真піньїнь: Tiěmùzhēn); 1155[1] — 18 серпня 1227) — монгольський державний, політичний і військовий діяч. Засновник і перший великий хан (12061227) Монгольської імперії, найбільшої імперії у всесвітній історії. Представник роду Борджигінів. Патріарх династії Чингізідів. Протягом 11861205 років об'єднав усі монгольські племена. 1206 року на курултаї племен проголосив створення Монгольської імперії, а себе — її правителем. Провів реформи, скеровані на ліквідацію племінного розподілу й формування потужного всемонгольського війська. 1207 року підкорив тангутську державу Західну Ся. 1215 року здобув Пекін й захопив чжурчженьську династію Цзінь, що володіла Північно-Східним Китаєм. 1218 року знищив ханство каракиданів у Середій Азії, а протягом 12191221 років завоював мусульманський Хорезм. 1220 року заснував столицю Монгольської імперії — місто Каракорум. 1223 року відрядив військо до Кавказу й степів Причорномор'я, що розбило руських князів і половців на Калці. 1226 року розпочав війну проти бунтівних тангутів. Загинув під час облоги тангутської столиці. На момент смерті керував гігантською державою, що простягалася від Японського моря до Каспійського. У часи існування монгольської династії Юань, створеної його нащадками, вважався засновником цієї династії та її першим імператором. В Монголії та Китаї вшановується як національний герой[2]. Монгольське тронне ім'яхан Чінґис (монг. Činggis Qaγan, Чингис хаан, МФА: [tʃiŋɡɪs xaːŋ]; кит.: 成吉思汗піньїнь: Chéngjísī hán), що закріпилося в європейських мовах як Чингісхан[3][4].

Родовід[ред.ред. код]

З давнини монголи вели фамільні списки (ургійн бічиг) своїх предків. Родовід Чингісхана, засновника Монгольської імперії, тісно пов'язаний з історією самих монголів. Згідно з «Таємною історією монголів», предком Чингісхана був Борте-Чіно, який поріднився з Гоа-Марал і оселився в Хентей (центрально-східна Монголія) поблизу гори Бурхан-Халдун. За припущенням Рашид ад-Діна, ця подія відбулася в середині VIII століття. Від Борте-Чіно у 2-9 поколіннях народилися Бата-Цагаан, Тамачі, Хорічар, Ууджім Буурал, Салі-Хаджау, Еке нюден, Сім-Сочі, харчі.

У 10 коліні народився Боржигідай-Мерген, перший з монгольських князів, що носив родове ім'я Мон. Він одружився з Монголжін-гоа, єдиній дочці Хорілардай-Мергена. У 11 коліні фамільне древо продовжив Тороколджін-багатур, що одружився з Борочін-гоа, від них народилися Добун-Мерген і Дува-Сохор. Дружиною Добун-Мергена стала Алан-гоа, родом з хори-туматов(згідно з Рашидом ад-Діном, вона була «з племені Кураласів»).

П'ятеро дітей Алан-гоа дали початок п'яти монгольським родам — від Бельгунотая повівся рід Бельгунот, від Бугунотая — Бугунот, від Буху-хадак — Хадакін, від Бухату-Салджі — Салджіут. П'ятий, Бодончар, був хоробрим воїном і правителем, від нього пішов рід Борджигін.

Від чотирьох дітей Дува-Сохор — Доно, Догшіна, Емнега і Ерхеха — відбулися деякі племена ойратів. Вже в той час сформувалась перша монгольська держава Хамаг монгол улус, існування якого відноситься до середини XII століття.

Біографія[ред.ред. код]

Народження і юність[ред.ред. код]

Темуджин (один з варіантів транскрипції імені, даного при народженні Чінгісхану) народився в урочищі Делюн-Болдок на березі річки Онон в сім'ї одного з вождів монгольського племені тайчіутів Єсугей-Баатур з роду Борджигин і його дружини Оелун з племені унгіратов, яку Есугей відбив у Меркіти Еке-Чіледу. Він був названий на честь полоненого татарського вождя Темучина-Уге, якого Єсугей переміг напередодні народження сина. Рік народження Темуджина залишається до кінця не з'ясованим, оскільки основні джерела вказують на різні дати. За даними Рашид ад-Діна, Темуджин народився в 1155 році. «Історія династії Юань» називає як дату народження 1162 рік. Ряд вчених (наприклад, Г.В.Вернадський) вказує на 1167.

В 9 років Єсугей-Баатур засватав сина 10-річній дівчинці Борте з конгіратського роду. Залишивши сина в родині нареченої до повноліття, щоб краще пізнали один одного, він поїхав додому. Згідно з «Сокровенним переказом», на зворотному шляху Єсугей затримався на стоянці татар, де його отруїли. Після повернення в рідний улус, він захворів і через три доби помер.

Після смерті батька Темуджина його прихильники покинули вдів (у Єсугея було 2 дружини) і дітей Єсугея (Темуджина і його молодшого брата Хасара, і від другої його дружини — Бектера і Бельгутая): голова клану тайчіутів вигнав сім'ю з насиджених місць, захопивши всю її худобу. Кілька років вдови з дітьми жили у злиднях, тинялися в степах, харчуючись корінням, дичиною та рибою. Навіть влітку сім'я жила голодуючи, роблячи запаси на зиму.

Вождь тайчіутів, Таргітай-Кірілтух (далекий родич Темуджина), який оголосив себе володарем земель, колись зайнятих Єсугеєм, побоюючись помсти підростаючого суперника, став переслідувати Темуджина. Одного разу озброєний загін напав на стійбище сім'ї Єсугея. Темуджину вдалося втекти, але його наздогнали і взяли в полон. На нього наділи колодку — дві дерев'яні дошки з отвором для шиї, які стягувалися між собою. Колодка була болісним покаранням: людина не мала можливості сама ні поїсти, ні попити, ні навіть зігнати муху, що сіла їй на обличчя.

Він знайшов спосіб вислизнути і сховатися в маленькому озері, занурюючись разом з колодкою у воду і виставляючи з води лиш ніздрі. Тайчіути шукали його там, однак не змогли виявити. Його помітив наймит з племені сельдуз Сорган-Шіре і врятував. Він витягнув з води молодого Темуджина, звільнив його від колодки і провів до своєї оселі, де сховав у возі з шерстю. Після відходу тайчіутів Сорган-Шіре посадив Темуджина на кобилицю, забезпечив зброєю і відправив додому (згодом Чілаун, син Сорган-Шіре, став одним з чотирьох близьких нукерів Чингісхана).

Через деякий час Темуджин знайшов свою сім'ю. Борджигіни відразу ж перекочували на інше місце, і тайчіути не змогли їх знайти. У віці 11 років Темуджин подружився зі своїм ровесником знатного походження з племені джадаран (джаджірат) — Джамухи, який пізніше став вождем цього племені. З ним у своєму дитинстві Темуджин двічі ставав побратимом (андою). Кількома роками пізніше Темуджин одружився зі своєю нареченою Борте (до того часу, на службі в Темуджина з'являється Боорчу, що також увійшов до четвірки найближчих нукерів). Приданим Борте стала розкішна соболина шуба. Темуджин незабаром попрямував до самого могутнього з тодішніх степових вождів — Тоорілу, хана племені кераїтів . Тоора був побратимом (андою) батька Темуджина, і йому вдалося заручитися підтримкою вождя кереїтів, нагадавши про цю дружбу і піднісши соболину шубу Борте. Після повернення Темуджина від Тоора-хана, один старий-монгол віддав йому в служіння свого сина Джелме, що став одним з його полководців.

Віра Чингізхана[ред.ред. код]

Стосовно віровчення, прихильником якого був Чингізхан, серед дослідників немає єдиної думки. Швидше за все він вірив у єдиного Всевишнього (Аллаха, Тенгрі, Небо), а також визнавав небесні сили (Сонце, Місяць і Зірки), що дало підстави деяким дослідникам називати його язичником. Відомо, що він терпимо відносився до різних варіантів віри в Єдиного Бога — християнства, мусульманства, іудаїзму, буддизму, віри у Вічне Небо.

Реформи Великого Хана[ред.ред. код]

Навесні 1206 біля витоків річки Онона на курултаї Темучин був проголошений великим ханом над всіма племенами, де йому було дано титул — «Чингісхан». Монголія змінилася: розрізнені і ворогуючі монгольські кочові племена об'єдналися в єдину державу. Тоді ж був виданий новий закон: Яса. У ньому головне місце займали статті про взаємодопомогу в поході і заборону обману того хто довірився. Хто порушив ці установлення того стратили, а ворога монголів, що залишився вірним своєму ханові, щадили і приймали до свого війська. Добром вважалися вірність і хоробрість, а злом — боягузтво і зрада. Після того як Темучин став всемонгольским повелителем, його політика ще яскравіше стала відображати інтереси нойонства. Нойонам потрібні були такі внутрішні і зовнішні заходи, які сприяли б закріпленню їх панування і збільшення їх доходів. Нові завойовницькі війни, пограбування багатих країн повинні були забезпечити розширення сфери феодальної експлуатації та зміцнення позицій нойонів. Адміністративна система, створена за Чингісхана, була пристосована до здійснення цих цілей. Все населення він поділив на десятки, сотні, тисячі і тумени (десять тисяч), змішавши тим самим племена і роди, та призначивши командирами над ними спеціально підібраних людей з наближених і нукерів. Всі дорослі і здорові чоловіки вважалися воїнами, які в мирний час вели своє господарство, а у воєнний час бралися за зброю. Така організація забезпечила Чингісхану можливість збільшити свої збройні сили приблизно до 95 тис. воїнів.
Окремі сотні, тисячі і тумени разом з територією для кочування віддавалися у володіння того чи іншого нойона. Великий хан, вважаючи себе власником усієї землі в державі, роздавав землю і аратів у володіння нойона, з умовою, що ті будуть за це справно виконувати певні повинності. Найважливішою повинністю була військова служба. Кожен нойон був зобов'язаний на першу вимогу сюзерена виставити в поле призначене число воїнів. Нойон у своєму наділі своїм міг експлуатувати працю аратів, роздаючи їм на випас свою худобу або залучаючи їх безпосередньо до роботи у своєму господарстві. Дрібні нойони служили великим. При Чингісхані було узаконено закріпачення аратів, заборонено самовільний перехід з одної десятки, сотні, тисячі або тумену в інший. Ця заборона означав вже формальне прикріплення аратів до землі нойонів — за непослух арату загрожувала смертна кара. Спеціально сформований озброєний загін особистих охоронців, так званий кешік, користувався винятковими привілеями і призначався головним чином для боротьби проти внутрішніх ворогів хана. Кешіктени підбиралися з нойонської молоді та знаходилися під особистим командуванням самого хана, будучи по суті ханської гвардією. Спочатку в загоні значилося 150 кешіктенів. Крім того, був створений особливий загін, який повинен був завжди перебувати в авангарді і перший вступати в бій з противником. Він був названий загоном богатирів. Чингісхан зробив культом писаний закон, був прихильником твердого правопорядку. Він створив мережу ліній повідомлень у своїй імперії, кур'єрський зв'язок у великому масштабі для військових та адміністративних цілей, організував розвідку, у тому числі й економічну. Чингісхан розділив країну на два «крила». На чолі правого крила він поставив Боорчу, на чолі лівого — Мухалі, двох своїх найбільш вірних і випробуваних сподвижників. Посада та звання старших і вищих воєначальників — сотників, тисяцьких і темників — він зробив спадковими в роду тих, хто своєю вірною службою допоміг йому оволодіти ханським престолом.

Підкорення Північного Китаю[ред.ред. код]

У 1207-1211 роках монголи завоювали землі лісових племен, тобто підпорядкували собі практично всі основні племена і народи Сибіру, ​​обклавши їх даниною. По закінченню об'єднання імперії Чингізхан повертається до питання завоювання Китаю. Перед підкоренням Китаю Чингісхан вирішив убезпечити кордон, захопивши державу Тангутів Сі Ся , яка розташовувалося між його володіннями і державою Цзінь. Захопивши кілька укріплених міст, влітку 1208 Чингісхан відійшов до Лунцзін, перечікуючи нестерпну спеку, що припала на той рік. Тим часом до нього дійшли звістки, що його старі вороги Тохтоа-беки і Кучлук готуються до нової війни з ним. Ретельно підготувавшись, Чингісхан розбив їх наголову в битві на березі річки Іртиш. Тохтоа-беки опинився в числі загиблих, а Кучлук врятувався втечею і знайшов притулок у Каракитаїв.

Підкоривши до 1209 року тангутів, він заснував табір для подальших завоювань на південь китайської стіни. Після перемоги над армією китайських татар він захопив фортецю і прохід у Великій Китайській стіні і 1213 року увійшов на територію безпосередньо китайської держави Цзінь і пройшов до Няньсі в провінції Ханьшу. Чингісхан вів свої війська вглиб континенту і встановив свою владу над провінцією Ляодун, що знаходилась в центрі імперії. Під час наступу китайські гарнізони здавалися без бою, а декілька китайських полководців перейшли на його бік. Закріпивши своє становище вздовж всієї Великої Китайської стіни, восени 1213 року Темучин розділив своє військо на три частини і послав у різні кінці Китайської імперії. Одна з них, під командуванням трьох синів Чингісхана - Джучі, Чагатая та Угедея, попрямувала на південь. Інша під проводом братів і полководців Чингісхана рушила на схід до моря. Сам Чингісхан та його молодший син Толуй на чолі основних сил виступили в південно-східному напрямку. Перша армія просунулася до самого Хона і, захопивши двадцять вісім міст, приєдналася до Чингісхана на Великій Західній дорозі. Армія під командуванням братів і полководців Темучина захопила провінцію Ляо-сі. Сам Чингісхан закінчив свій тріумфальний похід лише після того, як досяг морського узбережжя в провінції Шаньдун. Навесні 1214 року він уклав з китайським імператором мир, залишивши йому столицю Чжунду (територія сучасного Пекіна) і повернувся до Монголії. Однак не встиг вождь монголів перейти за Велику Китайську стіну, як китайський імператор перевів свій двір подалі, в Кайфен. Цей крок був сприйнятий Темучином як прояв ворожості, і він знову ввів війська в імперію, тепер приречену на загибель.

Всю зиму 1214-1215 років на бік монголів переходили разом з довіреними їм військами і територіями все нові цзіньскі воєначальники і губернатори, а в березні 1215 монголи взяли Північну столицю Цзінь. У квітні 1215 впала Серединна столиця Цзінь - Чжунду: канцлер Ваньянь Фусинь наклав на себе руки, а місто здалось військам Чингісхана. Сам Чингісхан весь 1215 рік провів у Середній Монголії, поки його союзники і васали перемелювали сили чжурчженів. Згідно з даними «Юань ші», на бік монголів за цей рік перейшли 862 цзіньских міст.

Восени 1218 монголи виступили із Західної столиці в Хедун, захопили Тайюань, Пінлян і Сіньчжоу. Тим часом на північному сході, в Ляосі, сталося зіткнення з корейцями, які володіли містом Цзядун; в результаті корейський ван визнав номінальну владу Чингісхана і став давати щорічну данину місцевими виробами. У 1220-1224 роках монголи щоосені виступали в похід на землі, що не визнавали їх владу, розбивали окремі частини чжурчженьських військ, які намагалися чинити опір, і приймали капітуляцію від місцевих феодалів, що переходили на їхній бік. Бойові дії велися на території сучасних провінцій Шаньдун, Шаньсі і на півночі Шеньсі. Війська чжурчженів у Китаї билися з монголами аж до 1235 року, поки не були розбиті і знищені наступником Чингісхана ханом Угедеєм.

Завоювання Середньої Азії[ред.ред. код]

Війна з Каракитайським ханством[ред.ред. код]

В 1218 році загони Джебе спільно з військами правителів Койлика і Алмалика увійшли в землі каракитаїв. У першій же битві Джебе розгромив найманів. Монголи завоювали Семиріччя і Східний Туркестан, якими володів Кучлук. Монголи дозволили мусульманам публічне богослужіння, заборонене раніше найманими, що сприяло переходу всього осілого населення на бік монголів. Кучлук, не зумівши організувати опір, втік до Афганістану, де був спійманий і убитий. Мешканці Баласагуна відкрили ворота монголам, за що місто отримало назву Гобалик - «хороше місто». Перед Чінгісханом відкрилася дорога на землі Хорезму.

Війна із Хорезмом[ред.ред. код]

В 1219 році Чингізхан особисто виступив у похід з усіма своїми синами і з головними військовими силами. Армія завойовника була розділена на декілька частин. Однією командували його сини Чагатай та Угедей, залишені батьком облягати Отрар; другу очолив старший син - Джучі. Його основною метою було завоювання Сигнаку та Дженду. Основні сили під проводом Чингісхана та його сина Толуя повинні були захопити Самарканд.

Облога Отрара силами декількох туменів почалася у вересні 1219 і тривала близько п'яти місяців. Кайир-хан, знаючи, що монголи не пощадять його, відчайдушно захищався. Зрада одного з воєначальників прискорила падіння Отрара. Вийшовши вночі з міських воріт, він здався монголам. Через ці ж ворота монголи увірвалися в місто. Частина військ і жителі замкнулися у фортеці і продовжували оборонятися. Тільки через місяць монголи змогли взяти цитадель. Всі її захисники були вбиті, фортеця зруйнована, Кайир-хан страчений, а місто після розграбування зрівняли із землею.

Загони Джучі, які здійснювали походи по Сирдар'ї, навесні 1220 а підійшли до Сигнаку. Облога його тривала сім днів, після чого монголи увірвалися в місто і зруйнували всі його кріпосні споруди. За короткий термін монголам підкорилися Узген, Барчинликент і Дженд. 10-тисячний загін взяв Янгікент і попрямував в пониззя Сирдар'ї.

Армія, очолювана самим правителем монголів і його сином Толуєм, підійшла до Бухари (гарнізон за різними даними від 3 тис. до 20 тис. чол.), яка після короткої облоги потрапила в руки монголів у березні 1220 року. Жителі зазнали жорстокого насильства, а місто було розграбоване, зруйноване і спалене монголами. Залишивши Бухару в руїнах, Чингісхан по долині Согдіани попрямував до Самарканду (гарнізон за різними даними від 40 тис. до 110 тис. чол.; 20 бойових слонів). На третій день частина духовенства відкрила йому ворота і без бою здала місто. 30 000 воїнів-канглів, колишня опора Хорезмшахів Мухаммеда і його матері Туркан-хатун були страчені монголами. За даними китайського паломника Чан Чуня, від 400-тисячного населення міста Самарканда залишилося в живих лише 50 000.

Далі Самарканда Чингісхан не пішов, а відправив Толуя із 70-тисячною армією на підкорення Хорасану, а на початку 1221 року 50-тисячна армія Джучі, Чагатая і Угедея підступила до столиці Хорезму - міста Ургенча. Після п'ятимісячної облоги монголи здобули його, розгромили, а жителів полонили.

Завоювання східного Ірану[ред.ред. код]

Толуй разом зі своїм військом увійшов в провінцію Хорасан і взяв штурмом Несс, після чого з'явився перед кріпосними стінами Мерви. Скориставшись зрадою мешканців міста, монголи захопили Мерву і у властивій їм манері розграбували та спалили місто в квітні 1221 року. З Мерви Толуй відправився в Нішапур. Чотири дні його жителі відчайдушно боронились на стінах і вулицях міста, але сили були нерівні. Місто було взято, жителі були закатовані.

Чингісхан після невеликої перерви, відновив переслідування Джелал-ад-Діна, який, зібрав 70-тисячне військо, завдав поразки тридцятитисячному загону монголів біля Первану. З'єднавшись із загонами Чагатая, Угедея і Толуя, ватажок монголів наздогнав Джелал-ад-Дін а в грудні 1221 року на березі річки Інд. Хоча війська Чингісхана значно перевершували армію сина Мухаммеда за чисельністю, хорезмійці фанатично захищалися. Джелал-ад-Дін ухвалив рішення про відступ, зміг тимчасово відкинути монголів від річки, після чого із 4 тисячами воїнів врятувався вплав.

У погоню за молодим султаном, який втік на цей раз у Делі, Чингісхан відправив 20-тисячне військо. Спустошивши провінції Лахор, Пешавар і Мелікпур, монголи повернулися в Газні. За три роки (1219-21) під ударами монголів впало царство Мухаммеда Хорезмшаха, що простягалася від Інду до Каспійського моря. Джелал-ад-Дін ще 10 років боровся з монголами, поки не загинув в Анатолії у 1231 році.

Подальші завоювання[ред.ред. код]

Імперія Чингісхана на момент його смерті

Після взяття Самарканду (весна 1220 року) Чингісхан відправив війська для захоплення хорезм шаха Мухаммеда, який втік за Амудар'ю. Тумен и Джебе та Субедей пройшли через Північний Іран і вторглися на Південний Кавказ, приводячи міста до покірності переговорами або силою і збираючи данину. Через Дербентський прохід вони проникли на Північний Кавказ, розгромили аланів, а потім половців. Навесні 1223 року монголи розбили об'єднане русько-половецьке військо на Калці, але при поверненні на схід зазнали нищівної поразки у Волзькій Булгарії. Залишки монгольських військ у 1224 повернулися до Чингісхану, який знаходився в Середній Азії.

Смерть Чингісхана та питання намісника[ред.ред. код]

Навесні 1226 Чингісхан знову очолив військо, і монголи розпочинають вторгнення в державу Тангутів в пониззі річки Едзин-Гол. Тангути і деякі союзні племена були розбиті. Взимку 1226-1227 рр. почалась остання облога Чжунсін. Навесні і влітку 1227 року тангутська держава була знищена, а столиця була приречена.

За даними «Юань-ші», Чингісхан помер, коли жителі столиці почали здаватися. «Таємне сказання» розповідає, що Чингісхан прийняв дари тангутського правителя, але, відчувши себе погано, наказав його вбити. А потім наказав взяти столицю і знищити тангутську державу, після чого помер. Джерела називають різні причини смерті - раптова хвороба, хвороба від нездорового клімату тангутської держави, як наслідок падіння з коня.

Де був похований Чингісхан, досі точно не встановлено, джерела наводять різні місця і можливі процесії поховання. Згідно з місцевими переказами, гробниця Чингісхана знаходиться недалеко від озера Табасун-нір. Місцезнаходженням могили також вважаються священна для монголів гора Бурхан Халдун, та урочище Делюн-Болдок (Верхня течія Онону).

Згідно із заповітом, наступником Чингісхана став його третій син Угедей.

Хронологія[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Чингізхан є найбільшим завойовником світу[5]. Вихідці з степів за допомогою коней і хитрості поставили на коліна величні цивілізації. Він руйнував міста, забрав незліченну кількість життів, і ввійшов в історію як один із найбільш безжалісних варварів, яких тільки бачила земля[5]. Після себе він залишив величезну імперію і велику таємницю (що сталось з тоннами золота і срібла, предметами мистецтва, які він привіз в Монголію із найвеличніших міст того часу?). Розмір цих багатств повинен був бути рівним його великим перемогам і став би сьогодні одною з найбільших збірок багатств у світі[5]. Досі їх не знайдено; не знайдено жодного кубка, намиста чи меча.[5]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Інші дати: 1155 або 1167.
  2. The Chinese Cult of Chinggis Khan: Genealogical Nationalism and Problems of National and Cultural Integrity, City University of New York.
  3. В китайській традиційній історіографії Чингісхана також називають «імператором Чингісом» (кит.: 成吉思皇帝піньїнь: Chéngjísī huángdì) або «каганом Чингісом» (кит.: 成吉思可汗піньїнь: Chéngjísī kèhán). Китайське посмертне ім'я, що було надане йому нащадками, імператорами династії Юань, — імператор Шеньу (кит. традиц.: 聖武皇帝спрощ.: 圣武皇帝піньїнь: Shèngwǔ huángdì; «імператор — святий воїн»). Храмове ім'яТайцзу («Великий пращур»).
  4. В Галицько-Волинському літописі Чингісхана називають «Чаногизъ кан» або «Чаногызъ кан» (ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — С.745.)
  5. а б в г Назва: Секрети Чингісхана. Оригінальна назва: The Secrets of Genghis Khan. Рік виходу: 2004. Жанр: документальний фільм. Тематика фільму: біографічний. Режисер: Білл Куртіс. Випущено: History.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.

Посилання[ред.ред. код]