Ернст Мансфельд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Граф Ернст фон Мансфельд

Ернст фон Мансфельд (нім. Peter Ernst II. von Mansfeld) (* близько 1580 — 29 листопада 1626) — воєначальник періоду тридцятилітньої війни який воював на боці протестантів.

Життєпис[ред.ред. код]

Ернст Мансфельд був позашлюбним сином Петера фон Мансфельда, герцога Люксембургського. Мансфельд був професійним військовим найманцем. Воював в Угорщині на боці Священної Римської Імперії, потім був на службі ерцгерцога Леопольда, а потім перейшов на бік Габсбургів. Попри те, що сам був католиком під час тридцятилітньої війни пішов на службу до протестантів. Став одним з найяскравіших полководців першого (Чеського) періоду війни.

В 1618 році, герцог Савойський Емануель І найняв Мансфельда, і послав допомагати чеським протестантам, на чолі 2000 загону. В 1619 році його розбили в битві під Саблатом. Після того він запропонував свої послуги Фердинанду ІІ Габсбургу, і вельми приклався до поразки Фрідріха V Пфальцського, і його втечі з Праги.

В 1621 році знову найнявся до Фрідріха, керувати його загонами. Воював з армією Католицької Ліги в Пфальці. 25 квітня 25 квітня 1622 року розбив графа Тіллі в битві під Вислохом, після чого розграбував Ельзас. Причому не обмежувався в грабунку територією противника, його війська грабували всіх підряд, накладаючи величезні контрибуції на цивільне населення.

В результаті Фрідріх відмовився від послуг Мансфельда і його загонів. Той відразу прилучився до Крістіана Браушвейзького, формально залишаючись на боці протестантів, і разом з ним розграбував Лотарингію. В серпні 1622 року розбив іспанців під Флерюсом. Після чого найнявся на службу до уряду Нідерландів і розпочав похід на Саксонію, грабуючи все підряд.

Як найманець і керівник найманців, Мансфельд в будь який момент міг перервати кампанію, якщо тільки противник пропонував більшу ціну за послуги. У 1624 Мансфельд тричі був в Лондоні де його приймали мало не як героя. Англія доклала всіх зусиль аби забезпечити його війська спорядженням і грошима, щоб дозволити Фрідріху V (родичу короля Якова) повернути собі і протестантам Пфальц.

Тридцятилітня війна вступала в другу фазу, у зв'язку з вступом у конфлікт Данії і Мансфельд розпочав активні дії в Німеччині, на боці протестантів. 25 квітня 1626 року його розгромив Альбрехт Валленштейн в битві під мостом Дессау.

Мансфельд швидко рекрутував новий загін, з яким планував напасти на австрійські землі Габсбургів, однак мусив відступати перед частинами Валленштейна в надії об'єднатись з частинами Бетлена Габора. Але Габор вирішив укласти мир з імперією. Мансфельд вирішив розпустити свій загін, а сам перебрався до Венеції. В дорозі захворів і помер 29 листопада 1626 року. Похований в Спліті.

Література[ред.ред. код]

  • Алексеев В.М. Тридцатилетняя война. Л., 1961.
  • История Европы. От средневековья к новому времени. М., 1993. Т.3.
  • Шиллер И.К. История Тридцатилетней войны. Собр. соч. в 8 тт. М., 1957, т.5.
  • F. Stieve, Ernst von Mansfeld (Munich, 1890)
  • R. Reuss, Graf Ernst von Mansfeld im böhmischen Kriege (Brunswick, 1865)
  • A. C. de Villermont, Ernest de Mansfeldt (Brussels, 1866)
  • L. Graf Uetterodt zu Scharfenberg, Ernst Graf zu Mansfeld (Gotha; 1867)
  • J. Grossmann, Des Grafen Ernst von Mansfeld letzte Pläne und Thaten (Breslau, 1870)
  • E. Fischer, Des Mansfelders Tod (Berlin, 1873)
  • S. R. Gardiner, History of England, vols. iv. and v. (1901);
  • J. L. Motley, Life and Death of John of Barneveld (ed. 1904; vol. ii)

Посилання[ред.ред. код]