Тридцятирічна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тридцятирічна війна
Europe map 1648.PNG

Мапа Європи після завершення війни, 1648 рік
Дата: 1618 – 1648
Місце: Європа (переважно Німеччина)
Результат: Вестфальський мир
Сторони
Flag of Sweden.svg Швеція
Flag of Bohemia.svg Богемія
Flag of Denmark.svg Данія
Prinsenvlag.svg Нідерланди
Flag of Île-de-France.svg Франція
Flag of Scotland.svg Шотландія
Flag of England (bordered).svg Англія
Flag of Saxony.svg Саксонія
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Військо Запорозьке
Flag Germany Emperors Banner.svg Священна Римська імперія
Католицька Ліга (Німеччина)
Flag of Cross of Burgundy.svg Іспанія
PortugueseFlag1640.png Португалія
Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрія
Flag of Bavaria (striped).svg Баварія
Командувачі
Flag of Bohemia.svgФрідріх V Пфальцський
Flag of Sweden.svgГустав II Адольф
Flag of Île-de-France.svg Кардинал Рішельє
Flag of Denmark.svgКрістіан IV Данський
Flag of Saxony.svgІоан Георг I Саксонський
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Богдан Хмельницький
Flag Germany Emperors Banner.svgграф Тіллі
Flag Germany Emperors Banner.svg Валленштейн
Flag Germany Emperors Banner.svgФердинанд ІІ, Імператор Священної Римської імперії
Flag Germany Emperors Banner.svgФердинанд ІІІ, Імператор Священної Римської імперії
Flag of Cross of Burgundy.svgГерцог Оліварес
Максиміліан І, курфюрст Баварський
Військові сили
в цілому 350,000
40-75,000 шведів (не рахуючи найманців)
50,000 голландців
приблизно 100,000 німців
понад 150,000 Французів
в цілому 450,000
300,000 іспанців
понад 100-200,000 німців
Втрати
близько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000 близько 400,000 вбитих

Тридцятирічна війна — один із перших загальноєвропейських збройних конфліктів, який тривав з 23 травня 1618 до 24 листопада 1648 року між двома угрупуваннями держав: габсбургзькою та антигабсбургзькою коаліцією за домінування на європейському континенті.

Війна розпочалась як релігійний конфлікт між протестантськими князівствами Священної Римської імперії і католицькою династією Габсбургів, на завершальному етапі війна втратила виключно релігійний характер[1].

Прелюдія конфлікту[ред.ред. код]

Священна Римська Імперія в XVII ст. становила конгломерат десятків королівств, князівств, і різноманітних адміністративних одиниць — церковних або світських. В Богемії, Саксонії і Північних князівствах Німеччини домінували протестанти, разом з тим, Баварія, Австрія, а також інші Південні князівства були переважно католицькими. Пануюча в Священній Римській Імперії династія Габсбургів була католицькою і всіляко дискримінувала протестантів. На початку XVII ст. розгорталася контрреформація, посилювалась церковна цензура і інквізиція, зміцнився орден Єзуїтів. Ватикан всіляко підштовхував правителів-католиків до викорінення протестантизму в своїх володіннях.

Слід відзначити, що з часів Карла V провідна роль в політичному житті Європи належала династії Габсбургів. На початку XVII століття іспанська гілка династії володіла Португалією, Південними Нідерландами, півднем Італії і, колоніями в Америці. Австрійські Габсбурги — закріпили за собою корону імператора Священної Римської Імперії, були королями Богемії, Угорщини, Хорватії. Гегемонію Габсбургів прагнули ослабити європейські держави, і найбільше Франція.

Габсбургів підтримували: Австрія, більшість католицьких князівств Священної Римської Імперії, Іспанія, об'єднана з Португалією, Папський престол, Польща. На боці «антигабсбургської коаліції»: протестантські князівства Священної Римської Імперії, Богемія, Трансільванія, Венеція, Савойя, Республіка Сполучених провінцій, Швеція, Данія, Франція, надавали підтримку Англія, Шотландія і Московське царство.

Аугсбурзький мир 1555 року підписаний Карлом V на якийсь час припинив відкрите протистояння протестантів і католиків у Священній Римській Імперії, і зокрема в Німеччині. За умовами миру імперські князі могли вибирати релігію (протестантизм або католицтво) для своїх князівств на власний розсуд, згідно з принципом: «Чия влада, того і віра» (лат. Cuius regio, eius religio). Проте до початку XVII століття католицька церква спираючись на підтримку династії Габсбугів відвойовувала свій вплив і вела активну боротьбу проти протестантів.

Для відсічі католицькому натиску, протестантські князі Священної Римської імперії об'єдналися в 1608 р. в Євангельську унію. Унія шукала підтримки у держав, ворожих династії Габсбургів. У відповідь католики об'єдналися в 1609 р. у Католицьку Лігу, під проводом Максиміліана I Баварського.

У 1617 р. правлячий імператор Священної Римської імперії і король Богемії Матвій який не мав прямих спадкоємців, примусив чеський сейм визнати спадкоємцем, свого двоюрідного брата Фердинанда Штірійського. Фердинанд був палким католиком, вихованцем єзуїтів і украй непопулярним в переважно протестантській Чехії. На цьому тлі в Празі відбувся конфлікт між представниками чеської аристократії та королівськими намісниками. 23 травня 1618 р. опозиційні дворяни на чолі з графом Турном викинули з вікон Чеської Канцелярії в рів королівських намісників графа Вільяма Славату, Ярослава Мартиницю і їх секретаря Фабриція.

Перебіг війни[ред.ред. код]

Чесько-пфальцський період[ред.ред. код]

16181625

Фердинанд II Габсбург, імператор Священної Римської імперії і Король Богемії

Після розриву з Габсбургами в Богемії було сформовано уряд — Директорію, в складі 30 директорів, на чолі яких став Вацлав Вільгельм з Руппи, головнокомандуючим було призначено графа Генріха Турна. Директорія запросила на чеський трон лідера Євангельської Унії Фрідріха V, курфюрста Пфальцського, зятя англійського короля Якова І. Повстанці, реально оцінюючи свої можливості, очікували допомоги з двох потужних осередків протестантизму в Європі: Англії і Нідерландів, а також протестантських князівств-сусідів.

Мапа театру бойових дій, часів Тридцятилітньої війни

У 1619 р. Нідерланди профінансували формування збройних загонів Мансфельда. Допомогу чехам також надала Сілезія, яка взяла під контроль кордон з католицькою Польщею, звідки планувалась збройна інтервенція. Англія, зайняла вичікувальну позицію. Моравська шляхта на чолі з Карлом Жеротіном виступила за мирний розв'язок конфлікту з Габсбургами, і відмовилась надати повстанцям військову допомогу.

Ситуація швидко загострювалась, 20 березня 1619 р. помер імператор Матвій Габсбург. Після того, як зібрання чеських дворян обрало королем Чехії — 26 липня 1619 р. — курфюрста Пфальцу Фрідріха V, через місяць — 28 серпня 1619 р. — за вибором німецької шляхти австрійський трон, корону Угорщини і Чехії успадкував Фердинанд II Габсбург, його було обрано імператором. Фердинанд був ревним католиком, і ще в молоді роки на богомоллі в Лоретто дав обітницю викорінити єресь. Оскільки у імператора не було армії він вимушений був шукати підтримки у Католицької Ліги, яка мала в своєму розпорядженні найману армію[2].

Граф Турн і Мансфельд бачили шанси досягти військового успіху в боротьбі проти Габсбургів які опинились в скруті. Угорці під проводом князя Семигороддя Бетлена Габора завдали удару імперії і підійшли під мури Відня в листопаді 1619 р. Проте допомогу Габсбургам надала Польща, надіславши збройну допомогу — загони «лісовчиків», в складі яких були козацькі частини. Військова допомога дозволила Відню відбити атаку.

У 1620 р. Іспанія вислала на допомогу імператору 25 000 військо під командуванням Амброзіо Спіноли. Тим часом під командуванням генерала Тіллі армія Католицької Ліги рушила на Чехію, обходячи армію Фрідріха V, що намагався зупинити її ще на дальніх підступах до Праги.

Вирішальна битва відбулася 8 листопада 1620 року на Білій горі біля Праги. Армія протестантів зазнала нищівної поразки.

Тіллі, портрет XVII ст.

Результатом війни стало упокорення Чехії: імперський військовий трибунал стратив понад 600 представників чеської шляхти. Близько 500 крупних маєтків, три четвертих всієї території Чехії, змінили власників. Становище селян особливо не змінилось, але нові власники скористались моментом і відібрали в селян частину земель. Протестантське богослужіння було заборонене. Чеська мова при богослужіннях замінена на латину, було скасовано день пам'яті Яна Гуса. Університет було віддано під опіку ієзуїтів. Були конфісковані маєтки протестантів і їх роздано німецьким шляхтичам. Діловодство повністю переведене на німецьку мову, парламент практично втратив своє значення і скликався за бажанням імператора[3]. На додаток, Фердинанд II скасував вибори короля і оголосив свою владу в Чехії спадковою. Чехія втратила автономію і стала родовою спадщиною Габсбургів. Внаслідок війни і епідемій населення Чехії скоротилось з 4 мільйонів людей на початку XVII століття, до 700 тисяч в середині сторіччя. Перша фаза війни завершилася, коли Бетлен Габор підписав мир з імператором, в січні 1622 р., отримавши території в Східній Угорщині.

Деякі історики виділяють період Тридцятирічної війни між 16211625 роками, як Пфальцський період. Закінчення дій на сході (в Чехії) означало звільнення імперських армій для дій на заході, а зокрема в Пфальці. Після упокорення Чехії війська імператора розпочали бойові дії з протестантами в Німеччині, і приступили до окупації Пфальцу. Рештки протестантської армії, на чолі з Мансфельдом відійшли в Данію. Пфальц опинився в руках імператора. У битві при Штадтлоні 6 серпня 1623 р. останні сили протестантів були розбиті. Вціліла ледве третина з 21-тисячної протестантської армії. Позбавлена припасів, керівництва і грошей вона була приречена. Поразка викликала розпад Євангельської унії і втрату Фрідріхом V всіх його володінь і титулу курфюрста. Фрідріха вигнали з Священної Римської Імперії. В екзилі він спробував заручитися підтримкою Нідерландів, Данії і Швеції. Перший період війни закінчився переконливою перемогою Габсбургів.

Данський період[ред.ред. код]

16251629

Крістіан IV Данський
Альбрехт фон Валленштейн

Крістіан IV Данський (15771648), був палким лютеранином, і боявся після поразки протестантів Німеччини залишитисься віч на віч з імперією. Отримавши значну фінансову допомогу від Швеції і Франції Крістіан IV вирішив виступити проти імператора. Допомога Швеції та Франції дозволили сформувати армію в 20.000 солдатів, на чолі якої Крістіан вторгся в Німеччину.

На боротьбу з Крістіаном IV імператор Фердинанд II спрямував Альбрехта фон Валленштайна. Валленштайн запропонував імператорові набрати велику армію і при цьому зовсім не витрачати державних грошей на її утримання, а годувати солдатів за рахунок накладання контрибуції на захоплені території. Інакше кажучи, за рахунок організованого грабунку, таким чином «війна годувала війну». Солдатів наймали, як робітників на будівництво, капіталом для винагороди була здобич. Оскільки нових солдатів знайти було легко, війну було можливо вести до повного виснаження — переносячи її з одного регіону в інший. В цей час в Європі існувало два військових ринки на яких вербували найманців: один в Голландії — де точилася безперевна війна з іспанцями; інший — в Угорщині і Речі Посполитій (враховуючи і козацьку Україну) де йшла постійна війна з турками[4],[5].

Армія Валленштайна стала грізною силою, і нараховувала в різний період часу від 30.000 до 100.000 солдат. Крістіан, вимушений спішно відступати перед об'єднаними військами Католицької Ліги, на чолі з графом Тіллі і Валленштайна. Союзники Данії не змогли прийти на допомогу. У Франції знову спалахнула громадянська війна, Швеція втягнулась у війну з Польщею, Нідерланди відбивалися від Іспанії, а Бранденбург і Саксонія прагнули за всяку ціну зберегти мир.

В 1626 р. Валленштайн завдав поразки Мансфельду при Дессау, а Тіллі розбив данців в битві при Люттері.

Армія Валленштейна окуповувала Мекленбург і Померанію. Імперські війська закріпились на півдні Балтики. Проте, не маючи флоту Валленштайн не міг захопити столицю Данії на острові Зеландія, місто Копенгаген. Валленштайн організував облогу Штральзунду, єдиного данського крупного порту з військовими верфями, але і тут зазнав невдачі. Без створення сильного флоту годі було і думати про закріплення на Балтиці. Проти імперських планів створення флоту виступили ганзейські міста і Польща, а окрім того у імператора просто не було необхідних фінансових ресурсів.

Як наслідок 1629 р. в Любеку було підписано мирний договір. Відповідно до нього Данія зберегла свої території, але пообіцяла не втручатись у справи імперії. Фердинанд добився повного домінування в Німеччині. Тим часом Католицька Ліга прагнула повернути втрачені після Аугсбурзького миру католицькі володіння. Імператор видав у 1629 р. Едикт про Реституцію. За ним належало повернути католикам 2 архієпископства, 12 єпископств і сотні монастирів. Едикт приніс вигоди не тільки католицькій церкві — посилювалась влада імператора в управлінні територіями імперії[6].

Шведський період[ред.ред. код]

16301634

Густав ІІ Адольф

Посилення Габсбургів занепокоїло Францію, однак вона не хотіла безпоседерньо втручатися в конфлікт. Французи прагнули залучити до війни проти імператора лютеранську Швецію, і французька дипломатія доклала значних зусиль, щоб допомогти шведам укласти в 1629 р. перемир'я з Польщею. В результаті шведський король Густав II Адольф міг спрямувати свою добре вишколену армію проти католиків Габсбургів.

На той час шведська армія мала на озброєнні передову стрілецьку зброю і артилерію. У ній не було найманців, і спочатку вона не грабувала населення, що позитивно відрізняло шведів на фоні інших армій, які тероризували населення, і фактично утримувались за рахунок організованого грабунку.

Густав, як і Кристіан IV, прагнув зупинити католицьку експансію, а також встановити свій контроль над балтійським узбережжям Німеччини.

Густав Адольф висадився в Німеччині, 4 липня 1630

.

4 липня 1630 р. Густав II Адольф, король Швеції, висадився на континенті, в гирлі Одеру. Він примусив поморського герцога Богуслава XIV до укладення союзу. Проте спочатку протестантські князі скептично поставились до можливості колаборації з шведами. Курфюрсти Бранденбургу і Саксонії намагались триматися подалі від Густава. В січні 1631 року Густав Адольф уклав договір з кардиналом Рішельє: французи мали надати шведам фінансову і військову допомогу, останні в свою чергу, повинні були дотримуватсь нейтралітету з Католицькою Лігою. Франція намагалась підтримувати союзницькі відносини з Баварією і боротися тільки проти Габсбургів. Коли Густав Адольф вступив до Мекленбургу, протестантські князі зібрались на з'їзд у Лейпцігу і заявили, що будуть вірні імператору. Лише різня в Магдебурзі, яку вчинили війська імператора в травні 1631 р. спровокувала перехід на бік шведів курфюрста Брандебургу і померанських князів. У вересні 1631 р. після зайняття Лейпціга військами імператора, на союз зі шведами погодився курфюрст Саксонський.

У 1630 році Фердинанд II повністю залежав від Католицької Ліги з тих пір, як розпустив армію Валленштайна. У битві при Брейтенфельді (1631) Густав Адольф завдав поразки Католицькій Лізі під командуванням Тіллі.

Перемога шведів під Брейтенфельдом, 1631

. 1632 р. в битві на Рейні генерал Тіллі загинув і імператор вимушено повернув на службу Валленштайна, який протягом року навербував боєздатну армію.

Валленштайн і Густав Адольф зійшлися в запеклій Битві при Лютцені (1632), де шведи насилу перемогли, але Густав загинув.

Смерть короля Густава ІІ Адольфа 16 листопада 1632 в битві під Лютценом

У березні 1633 р. Швеція і німецькі протестантські князівства утворили Гейльбронськую лігу. Вся повнота військової і політичної влади в Німеччині перейшла до виборної ради на чолі з шведським канцлером Акселем Оксеншерною. Валленштайн почав самостійно вести переговори з протестантськими князями, лідерами Католицької ліги і шведами, а також примусив офіцерів принести собі особисту присягу. Імператор запідозрив його у зраді, і 25 лютого 1634 р. Валленштайна вбили. Протестанти отримали значну перевагу, проте відсутність єдиного авторитетного воєначальника почала позначатися на їх військах, і в 1634 р. шведи й саксонці зазнали серйозної поразки в битві при Нердлінгені.

Після цього протестанські князі й імператор почали переговори, які завершились у 1635 році Празьким миром. За його умовами передбачалося:

Однак, цей мир радикально не влаштовував Францію, оскільки Габсбурги значно посилювались.

Франко-шведський період[ред.ред. код]

16351648

Кардинал Рішельє

У 1635 р. Франція, прагнучи не припустити домінування Габсбургів втрутилась у війну безпосередньо (21 травня, була оголошена війна Іспанії). З її втручанням конфлікт остаточно втратив релігійне забарвлення, оскільки французи самі були католиками. Франція залучила в конфлікт своїх союзників в Італії — Савойю, Мантуйю і Венецію. Їй вдалося запобігти новому спалаху війні між Швецією і Річчю Посполитою, що дозволило шведам перекинути значні підкріплення до Німеччини. Французи атакували Ломбардію і Іспанські Нідерланди.

У відповідь в 1636 р. іспано-баварська армія під командуванням принца Фердинанда Іспанського перейшла річку Сомм і увійшла в Комп'єн, а імперський генерал Матіас Галас спробував захопити Бургундію.

Слід відзначити, що армії противників намагались не вступати у вирішальну битву, прагнучи виснажити один одного, нападами на комунікації і тили. Війна набула затяжного і виснажливого характеру. Більше всього від цього страждало мирне населення, яке нещадно грабували всі армії. Особливо в цьому сенсі відрізнялись французи. Селянам доводилось тікати в ліси, часто вони створювали партизанські загони які нападали на невеликі військові підрозділи і намагались обороняти свої села. Тим не менш, війська Габсбургів раз за разом терпіли поразки. Останній період війни протікав в умовах виснаження обох супротивних таборів, викликаного колосальною напругою і перевитратою фінансових ресурсів.

Влітку 1636 р. саксонці і інші держави, що підписали Празький мир, повернули свої війська проти шведів. Разом з імперськими силами вони відтіснили шведського командувача Іоанна Банера на північ, проте були розбиті в битві біля Віттштока.

У 1637 р. помирає Фердинанд II, імператором стає його син — Фердинанд III, який хоча і не перебував під таким впливом єзуїтів як батько, проте не погоджувався на поступки протестантам і продовжував війну.

У 1638 р. в Східній Німеччині іспанські війська під командуванням баварського генерала Готфріда фон Гелейна атакували переважаючі сили шведської армії. Уникнувши розгрому, шведи провели важку зиму в Померанії.

Тюррен

У 1642 р. Кардинал Рішельє помер, а через рік помер і король Франції Людовик XIII (король Франції). Королем став п'ятирічний Людовик XIV. Його регент, Кардинал Мазаріні.

2 листопада 1642 р. у битві під Брейтенфельдом шведи розгромили імперців і зайняли Лейпціг. 19 травня 1643 р. французи під командуванням принца Конде розбили іспанські війська у битві при Рокруа.

У 1645 р. шведський маршал Леннарт Торстенсон розбив імперців у битві під Янковом біля Праги, і Принц Конде розбив Баварську армію в битві при Нердлінгені.

Герцог Конде

Видатний католицький воєначальник, граф Франц фон Мерсі, загинув в цій битві. У 1648 р. шведи (маршал Карл Густав Врангель) і французи (Тюррен і Конде) розбили імперсько-баварську армію у битвах під Цусмаргаузеном і при Лансі.

Битва при Лансі (1648)

Тільки імперські території і власне Австрія залишалися в руках Габсбургів. Після того як війська антигабсбурзької коаліції створили безпосередню загрозу Відню, Габсбурги попросили миру.

Конфлікти, пов'язані з Тридцятирічною війною[ред.ред. код]

Вестфальський мир[ред.ред. код]

Головна стаття: Вестфальський мир

25 грудня 1641 відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, а з іншого боку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати конгрес для укладення загального миру. Мирний договір підписано 24 жовтня 1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці.

Козаки в Тридцятирічній війні[ред.ред. код]

Історія Чехії
Coat of arms of the Czech Republic.svg
Стародавня Чехія
Унетицька культура
Бойї
Маркомани
Середні Віки
Держава Само
Велика Моравія
Пржемисловичі
Князівство Чехія
Гуситські війни
Ягеллони
Династія Габсбургів
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Тридцятирічна війна
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Німецька окупація
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Празька весна
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Сучасність
Чеська Республіка

Портал «Чехія»

Запорізькі козаки брали участь у Тридцятирічній війні в якості найманців, переважно на боці католицької Священної Римської імперії.[7];[8];[9]

Наслідки[ред.ред. код]

Дерево з повішеними, гравюра Жака Калло

Війна торкнулася всіх верств населення. У західноєвропейській історичній традиції вона залишилася одним з найжахливіших європейських конфліктів, у числі попередників Світових воєн XX століття.

Найбільші втрати були заподіяні Німеччині. Оцінки демографічних втрат сильно відрізняються. За оцінкам радянських істориків (Абрамсон М. Л., Гуревич А. Я., Колесницкий Н. Ф.) тільки військових загинуло 2 071 тис. (одна тільки Німеччина втратила 300 тис. солдатів) і понад 6 млн мирних жителів. Населення Франції за час війни скоротилося більш ніж на 1 млн жителів, Чехії з 2 млн до 700 тис. жителів, а Німеччини з 17 млн до 10 млн.

Обережніші розрахунки роблять німецькі дослідники які оцінюють сукупні людські втрати в 5-6 млн. Демографічні втрати війни компенсовані в Німеччині лише через 100 років.

Нищівний удар був завданий економіці Німеччини. Шведи спалили і зруйнували в Німеччині практично всі залізоливарні заводи і рудні копальні.

Внаслідок війни понад 300 дрібних німецьких князівств отримали повний суверенітет при номінальному членстві в Священній Римській Імперії. Ця ситуація зберігалася аж до 1806 року, коли імперію було скасовано.

Війна не привела до автоматичного краху Габсбургів, але змінила розстановку сил в Європі. Гегемонія перейшла до Франції. Занепад Іспанії став очевидним. Крім того, Швеція ввійшла в число великих держав, значно укріпивши свої позиції на Балтиці.

З Вестфальського миру прийнято вести відлік сучасної епохи в міжнародних відносинах.

Військова тактика і стратегія[ред.ред. код]

Тридцятирічна війна дала значний поштовх розвитку військової тактики та стратегії в Європі.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Thirty Years' War, Encyclopædia Britannica
  2. Виппер Р. Ю. История Нового времени. — К., 1997 г., стр. 119
  3. Виппер Р. Ю. История Нового времени. — Киев., 1997., с. 119–120
  4. Виппер Р. Ю. История Нового времени. — К., 1997 г., стр. 123
  5. Пегасов Н. Тотальная война 1618–1648: насилие и выжженная земля
  6. Виппер Р. Ю. История Нового времени. — К., 1997 г., стр. 122
  7. Baran O. Gayecky G. The cossaks in Thirty years war.Volume I: 1619–1624; Volume II: 1625–1648,
  8. Голубуцький В. Запорозьке козацво. — К., 1994.
  9. Сергей Махун. Казаки наемники в Тридцатилетней войне 1618–1648

Література[ред.ред. код]

  • Абрамсон М. Л., Гуревич А. Я., Колесницкий Н. Ф. История средних веков. — Москва., 1964.
  • Алексеев В. М. Тридцатилетняя война. Л., 1961.
  • Вайншнейн О. Л. Россия и Тридцатилетняя война. М., 1946.
  • Ивонина Л. И., Прокопьев А. Ю. Дипломатия Тридцатилетней войны. — Смоленск., 1996.
  • История Европы. От средневековья к новому времени. М., 1993. Т.3.
  • Поршнев Б. Ф. Тридцатилетняя война и вступление в неё Швеции и Московского государства. — М., 1976.
  • Флоря Б. Н. Россия и чешское восстание против Габсбургов. М., 1946.
  • Шиллер И. К. История Тридцатилетней войны. Собр. соч. в 8 тт. М., 1957, т.5.
  • Åberg, A., «The Swedish army from Lützen to Narva», in M. Roberts (ed.), Sweden's Age of Greatness, 1632–1718.1973.
  • Alcala-Zamora J. Espana, Flades y el mar del Norte (1618–1639:)La ultima ofensiva europea de los Austrias madrilenos. Barselona, 1975.
  • Benecke, G. Germany in the Thirty Years War. 1978.
  • Dickmann F. Der Westfalishe Frieden. Munster, 1965.
  • Der Dreissigjahrige Krieg: Perspektiven und Stukturen. Darmstadt, 1977.
  • Franz G. Der Dreissigjahrige Krieg un das deutsche Volk. Stuttgart, 1979.
  • Gutmann, Myron P. «The Origins of the Thirty Years' War», Journal of Interdisciplinary History, Vol. 18, No. 4. (Spring, 1988), pp. 749-770. in JSTOR
  • Huch R. Der Dreissigjahrige Krieg. Leipzig, 1957. T.1-2.
  • Janachek J. Valdstein a jeho doba. Pr., 1978.
  • Kavka F. Bila hora a ceske dejiny. Pr., 1962.
  • Kamen, Henry. «The Economic and Social Consequences of the Thirty Years' War», Past and Present, No. 39. (Apr., 1968), pp. 44-61. in JSTOR
  • Kennedy, Paul. The Rise and Fall of the Great Powers: Economic Change and Military Conflict from 1500 to 2000 (1988).
  • Krieg und Politik, 1618–1648: Europaische Probleme und Perspektiven. Munchen, 1988.
  • Langer, Herbert. The Thirty Year's War. Poole, England: Blandford Press, 1980.
  • McKay, John P.; Hill, Benneta; Buckler, John. A History of Western Society. Boston: Houghton Mifflin, 2003 (ISBN 0-618-27074-4), pp. 498-502. textbook
  • Steve Murdoch; Scotland and the Thirty Years' War, 1618–1648. Brill, 2001
  • Parker, Geoffrey. The Thirty Years' War. London: Routledge and Kegan Paul, 1984. recent scholarly synthesis.
  • Polisensky J. Tricetiletna valka a europska krize 17. stoleti. Pr., 1970.
  • Polišenský, J.V. «The Thirty Years' War», Past and Present, No. 6. (Nov., 1954), pp. 31-43. in JSTOR
  • Prinzing, Friedrich. Epidemics Resulting from Wars." Oxford: Clarendon Press, 1916.
  • Roberts, Michael. Gustavus Adolphus: A History of Sweden, 1611–1632. (2 vols, 1953, 1958).
  • Schmidt G. Geschichte des Alten Reiches. Munchen, 1999
  • Sindelar B. Vestfalsky mir a ceska otazka. Pr., 1968.
  • A. W. Ward, ed.The Cambridge Modern History, vol 4: The Thirty Years War. 1902. 1006 pp online; older essays by scholars
  • Wedgwood, C.V.; Kennedy, Paul. Thirty Years War. New York: The New York Review of Books, Inc., 2005 (ISBN 1-59017-146-2).

Інтернет ресурси[ред.ред. код]