Шумер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Статуетка царя Гудеа

Шуме́р — історична назва теренів на півдні Межиріччя, названа походить від людності, що заселяла їх у прадавній час, та яку сусідні етноси називали — шумерами, тоді як цей народ мав власну самоназву - Чорноголові. Власне, саме шумерам належить одне із перших місць серед "історичних" етносів які залишили по собі величезний спадок у культурі як Близького Сходу, так і всього Світу.

Шумери стали одим із перших цивілізацій (на рівні із Єгиптом) де створюються перша держава, початки якої сягають V тис. до н.е.. Шумер також відомий найдавнішою в історії писемністю - клинописом, яку датують не пізніше 3500 року до н.е.

Загалом, Шумером (або історією Шумера) прийнято називати найдавніший період розвитку держав Месопотамії, саме цей період стає наріжним каменем для формування усієї історії, культури та й цивілізації Близького Сходу.

Хронологія[ред.ред. код]

Додинастичний період

Перший ранньодинастичний період (XXVIII-XXVII століття до нашої ери) — на початку періоду головним шумерським гегемоном стає місто Кіш, під кінець воно слабне і поступово посилюється Урук.

Другий ранньодинастичний період (XXVII–XXVI століття до нашої ери) — правитель Урука Гільгамеш звільнює своє місто з-під влади Кішу і гегемонія переходить до Уруку. Гільгамеш та його наступники контролюють велику територію — від їх імені споруджуються храми в Лагаші, Ніппурі та інших шумерських містах.

Третій ранньодинастичний період (XXV–XXIV століття до нашої ери) — Урук втрачає гегемонію яка переходить до Упі-Акшаку на півночі та Уру на півдні Шумеру. Пізніше гегемонія переходить до Лагашу де правила династія заснована Ур-Нанше. Найбільшої могутності Лагаш досяг за онука Ур-Нанше Еаннетума якому був підвладний майже увесь Шумер. Пізніше Лагаш занепадає, а внутрішні суперечності в ньому врешті призводять до реформ Урукагіни. Наприкінці цього періоду правителю Умма (місто) Лугальзегесі вдалося об'єднати майже увесь Шумер під своєю владою, але його розбив Шаррум-кен.

Аккададське поневолення (2400–2200 роки до нашої ери) — Близько 2400 року до н.е Шумер зазнає нападу семітського узурпатора Шаррумкена (колишнього придворного сановника кішського царя Урзабабу), котрий є більш відомим під іменем Саргон Аккадський (справжній цар), як найбільший завойовник і деспот свого часу. Після чого Саргон завоював усі землі між Перською затокою і Середземним морем. Чим створив першу світову державу зі столицею в Аккаді (побудованою ним пізніше)[1]. Шумер входить до держави саргонідів. Хоч фактично Шумер є корінною землею держави, але він важко сприймав владу завойовників-семітів і не раз підіймав повстання, особливо великі відбулися за Рімуша. Менш як за два століття ця велика держава дійшла до цілковитого занепаду, прикладом якого може служити явно корупційне отримання незалежності містом Урук. Близько 2200 року до н. е. гірські іранські племена кутіїв знищили столицю Аккад, зрівнявши її з землею. І так старанно, що слідів цього міста не знайшли і по-сьогодні.[2] Зрештою, це можливо пояснюється тим, що Акад був лише місцем палацу саргонідів, де мешкав лише цар з його найближчими сановниками і прислугою, тому там не було що дуже довго руйнувати. Навіть для управлінців нижчих рівнів й армії було побудовано інше «місто», в іншому місці. Саргоніди носили ще й титул «бога», тому були приреченими жити окремо від «світу смертних».


Кутійське владарювання (2200–2140 роки до нашої ери) — після розгрому аккадської держави кутіями Шумер знову розпадається на фактично незалежні номи які платять данину завойовникам. В цей час відбувається підйом Лагашу правителі якого виступають посередниками між країною та завойовниками і відкупившись від гутіїв даниною організовують внутрішнє життя країни. Відбувається ренесанс шумерських традицій після панування семітів-саргонідів. Особливо розквіт відбувся в часи правління шумерського царя Лагашу Гудеа. Це пояснювалося тим, що войовничі кутіїї забезпечили мирне життя і зовсім не втручалися у внутрішні справи шумерів.

Третя династія Уру (2120–2000 роки до нашої ери) — після поразки кутіїв у війні з Уруком і занепаду царської денастії Лагашу у 2132 році до н. е. гегемонія над Дворіччям переходить до Уру. В цей час урукський правитель Утухегаль проголосив себе, за прикладом акадських правителів, «царем чотирьох сторін світу» і почав відповідно до цього і поводитися, розгромивши кутіїв на їх батьківщині. Але невдовзі, біля 2110 року до н.е, Утухегаля скинув його васал Ур-Наму з Уру, котрий і заснував третю династію Уру, котру вважають останньою шумерською правлячою династією. Правління цієї династії вирізнялося суворою централізацією й глибоким поєднанням царської і жрецької влади. Навіть вперше серед власне шумерів дійшло до обожествлювання царя, через що очевидно і провадилися активні перебудови храмів (зікуратів). Значно, в обміні і бурхливому розвитку торгівлі, зросло значення грошей, котрі карбувалися у вигляді срібних призмочок різної ваги. Була підкорена навіть Ассірія. Але за усі ці досягнення доводилося дорого платити кров'ю шумерського народу. На місця загиблих шумерів приходили чужинці (в основному акадці), котрі мали і свої племінні інтереси. Придушення повстань на окупованих територіях виснажили народ і біля 2030–2000 років шумери були раптово і майже повністю вирізаними амореями й еламітами. В одному з останіх шумерських текстів було написано; «народ чорноголових (шумерів) було перебито в його оселях».

Царство Ісіна (XX століття до нашої ери) — на уламках держави третьої династії Уру виникає царство Ісіна — останній державне утворення що може вважатися продовженням традиції шумерської державності.

Міста Шумеру[ред.ред. код]

В Шумері існували міста-держави, кожне з яких мало храм особливого бога-покровителя. Найбільші з них: Еріду, Кіш, Лагаш, Урук, Ур і Ніппур. Із розвитком вони боролися за панування в регіоні, майже безперервно протягом тисячоліття воюючи між собою. Військові вожді окремих міст-держав почергово добивалися гегемонії над сусідніми містами. Найдавніші з відомих — правителі I-ї династії Кіша, І-ї династії Урука (28-27 ст. до н. е.), потім Ура, Лагаша тощо.

У містах йшла боротьба за владу між жерцями та світською знаттю. Найвідомішим проявом цієї боротьби були реформи Урукагіни (Уруінімгіни) в Лагаші (24 ст. до н.е.).

Останнім правителем ранньодинастичного типу був Лугальзагіссі — правитель Умма (місто), а пізніше також Урука.

Узурпатор міста Кішу Шаррумкена завоював Шумер біля 2400 року до н. е. І розширивши пізніше свої володіння, він взяв собі ім'я Саргон Аккадський і титули «царя Шумеру і Акаду» та «володаря чотирьох сторін світу». Слово «Акад», очевидно, було вжито в титулі вже після побудови ним одноіменної своєї столиці. Ставши метрополією світової держави, Шумер перестав бути традиційним суспільством, і два століття правління саргонідів так змінили ментальність і етнічний склад мешканців Шумеру, що спроба повернутися до традиційного способу життя в часи правління шумерського царя Гудеу (після знищення племенами кушіїїв Акаду) виявилася короткочасною і невдалою (але відзначеною розвитком сакрального мистецтва). Суспільство знову було (вже без зовнішніх завойовників) повернуто на цивілізаційний шлях Саргона, до відновлення світової держави, царства «чотирьох сторін світу». Що таки призвело шумерів до раптового і трагічного кінця в час найвищого їх політичного й економічного розвитку…[3]

Міста[ред.ред. код]

Sumer cities ua.png

Галерея[ред.ред. код]

«Мозаїчний штандарт» з Ура (фрагмент), 2600 рр. до н. е. Батальна сцена, Британський музей.

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Всемирная история. Том 1, под ред. Ю. П. Францева АН СССР, М, 1955, с 209–212
  2. Всемирная история. Том 1, под ред. Ю. П. Францева АН СССР, М, 1955, с. 212–215
  3. Vojtech Zamarovsky Na pociatku bol sumer. Mlade leta, Bratislava, 1968 c. 145–150
  4. Stanley A. Freed, Research Pitfalls as a Result of the Restoration of Museum Specimens, Annals of the New York Academy of Sciences, Volume 376, The Research Potential of Anthropological Museum Collections pages 229–245, December 1981.
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Ascalone, Enrico. 2007. Mesopotamia: Assyrians, Sumerians, Babylonians (Dictionaries of Civilizations; 1). Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-25266-7.
  • Bottéro, Jean, André Finet, Bertrand Lafont, and George Roux. 2001. Everyday Life in Ancient Mesopotamia. Edingurgh: Edinburgh University Press, Baltimore: Johns Hopkins University Press.
  • Crawford, Harriet E. W. 2004. Sumer and the Sumerians. Cambridge: Cambridge University Press.
  • Leick, Gwendolyn. 2002. Mesopotamia: Invention of the City. London and New York: Penguin.
  • Lloyd, Seton. 1978. The Archaeology of Mesopotamia: From the Old Stone Age to the Persian Conquest. London: Thames and Hudson.
  • Nemet-Nejat, Karen Rhea. 1998. Daily Life in Ancient Mesopotamia. London and Westport, Conn.: Greenwood Press.
  • Samuel Noah Kramer (1963). The Sumerians: Their History, Culture and Character. University of Chicago Press. ISBN 0-226-45238-7. 
  • Samuel Noah Kramer. Sumerian Mythology: A Study of Spiritual and Literary Achievement in the Third Millennium BC.
  • Kramer, Samuel Noah. The Sumerians : Their History, Culture, and Character.
  • Gebhard J. Selz: Sumerer und Akkader: Geschichte, Gesellschaft, Kultur, Beck, München 2005, ISBN 3-406-50874-X
  • Dietz-Otto Edzard: Geschichte Mesopotamiens. C. H. Beck, München 2004. ISBN 3-406-51664-5.
  • Helmut Uhlig: Die Sumerer. Lübbe, Bergisch-Gladbach 1992. ISBN 3-404-64117-5.
  • Harald Haarmann: Lexikon der untergegangenen Völker. Beck, München 2005, ISBN 3-406-52817-1. S. 249–252
  • E. Sollberger et J.-R. Kupper, Inscriptions royales sumériennes et akkadiennes, Paris, 1971.
  • Емельянов В. В. Древний Шумер: Очерки культуры. СПб., 2001 (ISBN 5-85803-161-7).

Посилання[ред.ред. код]