Папір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Папір.

Папі́р (Аудіо вимоваопис файлу) — волокнистий матеріал, що являє собою тонкий шар переплетених і зчеплених між собою волокон, що пройшли спеціальну механічну і хімічну обробку. Використовується для друку, пакування та в різних технічних цілях.

Історія[ред.ред. код]

Китайці спочатку писали на вузьких бамбукових планках, випалюючи на них знаки, що було вкрай незручно; потім стали писати на лакованому шовку, що було дуже дорого[1].

Китайські літописи повідомляють, що папір був винайдений у 105 році н. е. Цай Лунем. У китайському літописі говориться[1]:

"Всякий високо цінує діяльність Цай-Луна: він винайшов папір, і слава його живе дотепер ..."

Виготовлення паперу за Цай Лунем

Однак в 1957 р. у печері Баоця північної провінції Китаю Шаньсі виявлена гробниця, де були знайдені обривки аркушів паперу. Папір досліджували і встановили, що він був виготовлений в II столітті до нашої ери.

До Цай Луня папір у Китаї робили з пеньки, а ще раніше з шовку, який виготовляли з бракованих коконів шовкопряда.

Цай Лунь подрібнив волокна шовковиці, деревну золу, ганчірки і пеньки. Все це він змішав з водою і масу виклав на форму (дерев'яна рама і сито з бамбука). Після сушіння на сонці, він цю масу розгладив за допомогою каменів. У результаті вийшли міцні аркуші паперу.

Після винаходу Цай Луня, процес виробництва паперу став швидко вдосконалюватися. Стали додавати для підвищення міцності крохмаль, клей, природні барвники і т. д.

У Китаї виробництво паперу стало поширеним так, що на базарі можна було побачити писаря-виробника паперу, який тут же черпає з відра масу, викладає аркуші паперу на дошку і сушить на сонці, а виготовлений ще не просохлий аркуш такого паперу - часто писар кладе на спину клієнта і пише під його диктовку лист[1].

До Європи папір потрапив не скоро. Ось що писав про це французький вчений Авенель[1]:

"Він прийшов з Китаю дуже повільним шляхом, із середньою швидкістю, можливо, сто кілометрів на сто років. У 650 році його бачили в Самарканді, в 800 році - в Багдаді, в 1100 році він дійшов до Каїра, потім він проходить по березі Африки, перепливає через Середземне море і довго не переходить Лангедока "(французького кордону).

В Італії почали виробляти папір з ганчір'я в XI столітті[1]. У середні віки італійські виробники паперу вважалися майстерними майстрами[1]. Італійці стверджували, що папір винайдений ними, і навіть розповідали, за яких обставин: ніби один монах, незаслужено ображений настоятелем, прийшов в келію і в люті став рвати на собі сорочку і гризти її зубами, випльовуючи жуйку. Прийшовши в себе і побачивши кашку зжованої тканини, він схопив її і кинув на кахельну піч. Через кілька місяців, перед якимось святом, монах став приводити в порядок свою келію, і знявши висохлий корж з печі, помітив, що одна сторона її вийшла гладкою, схожою на пергамент. Він спробував писати на ній чорнилом і спроба увінчалася успіхом.

На початку VII століття спосіб виготовлення паперу стає відомим в Кореї і Японії. А ще через 150 років, через військовополонених потрапляє до арабів.

У VI-VIII століттях виробництво паперу здійснювалося в Середньої Азії, Кореї, Японії та інших країнах Азії.

У XI-XII століттях папір з'явився в Європі, де незабаром замінив тваринний пергамент.

З XV-XVI століть, у зв'язку з впровадженнм друкарства, виробництво паперу швидко зростає. Папір виготовлявся дуже примітивно — ручним помолом маси дерев'яними молотками в ступі і вичерпуванням її формами з сітчастим дном.

Велике значення для розвитку виробництва паперу мав винахід в другій половині XVII століття розмелювального апарату — ролу. У кінці XVIII століття роли вже дозволяли виготовляти велику кількість паперової маси, але ручний відлив (вичерпування) паперу затримував ріст виробництва.

У 1786 році в місті Орлеані дехто Віолі надрукував книгу віршів на папері, зробленого з стебел мальви, папороті і кори дерев[1]. Через чотири роки в Лондоні вийшла книжка Кужа, надрукована на папері, зробленому з соломи[1]. Але лише тільки в половині XIX століття стали виробляти на фабриках папір з деревини.

У 1799 М. Л. Робер (Франція) винайшов папероробну машину, механізував відлив паперу шляхом застосування нескінченно рухомої сітки. В Англії брати Г. і С. Фурдрінье, купивши патент Робера, продовжували працювати над механізацією відливу і в 1806 запатентували папероробну машину. До середини XIX століття папероробна машина перетворилася в складний агрегат, що працює безперервно і значною мірою автоматично. У XX столітті виробництво паперу стає великою високомеханізованої галуззю промисловості з безперервно-поточної технологічною схемою, потужними теплоелектричними станціями і складними хімічними цехами з виробництва волокнистих напівфабрикатів.

Хронологія[ред.ред. код]

Виготовлення[ред.ред. код]

Волокна паперу

Основними компонентами паперу є целюлоза та деревна маса. Для надання паперу певних оптичних і технологічних властивостей до основної маси додають різноманітні домішки (дрібно розмолоті мінеральні суміші: проклеюючі, барвники, наповнювачі тощо).

Проклейку паперу проводять поверхневим методом, тобто клей наносять на поверхню паперу. Для цього використовують модифікований крохмаль або натрієву сіль карбоксиментилцелюлози. Сіль також можна вводити в масу; тоді використовується каніфольний, каніфольно-парафіновий або синтетичні клеї. Проклейка підвищує гідрофобність паперу, сприяє ліпшому сприйняттю друкарської фарби, що особливо важливо для паперу, який призначений для друку способом плоского офсетного друку.

Введення в паперову масу наповнювачів (каоліну, тальку, гіпсу, двоокису титану, крейди та інших) підвищує її поверхневу гладкість, зменшує прозорість паперу. Надмірне введення наповнювачів викликає сильне пилення і зменшує поверхневу міцність паперу, що призводить до вищипування окремих частин, налипання їх на декель офсетного циліндра і зниження якості друкованих відбитків. З іншого боку, часті зупинки друкарської машини для змивання декеля значно знижують продуктивність друкарської машини і не забезпечують ідентичності тиражних відбитків. Для усунення подібних явищ в офсетний папір вводять менше наповнювачів, ніж в папір, призначений для друку іншими способами.

Виробництво пульпи

Для виготовлення високоякісної книжково-журнальної і художньої продукції випускають крейдований папір. Гладкість та білизна крейдованого паперу досягається за рахунок нанесення на поверхню паперу мінеральної суспензії окису барію. Після нанесення поверхневого шару папір сушать і потім каландрують на суперкаландрах.

Друкарський папір випускається як в рулонах, так і в аркушах товщиною від 0,05 до 0,5 мм і масою квадратного метра до 300 г.

Типи паперу[ред.ред. код]

За призначенням папір поділяють:

  • Для друку: друкарський
  • Для писання: зошитовий, поштовий
  • Креслярсько-рисувальний: калька
  • Електроізоляційний: кабельний, конденсаторний
  • Санітарно-побутовий: туалетний, гігієнічний
  • Фільтрувальний: фільтри для нафтопродуктів, лабораторні фільтри
  • Промислово-технічний: патронний, лугостійкий, наждачний
  • Світлочутливий: основа для фотопаперу
  • Перебивний: копіювальний
  • Пакувальний: мішковий
  • Калька

Найбільші виробники паперу[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]