Йосиф (Сембратович)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосиф Сембратович
Йосиф Сембратович
Митрополит Галицький,
Архиєпископ Львівський,
єпископ Кам'янецький
18 травня 1870 — 11 листопада 1882
Обрання: 18 травня 1870
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Спиридон Литвинович
Наступник: Сильвестр Сембратович
Зречення: 11 листопада 1882
 
Народження: 8 листопада 1821(1821-11-08)
Криниця
Смерть: 23 жовтня 1900(1900-10-23) (78 років)
Рим
Похоронений: Рим, цвинтар Кампо Верамо
у 1973 перепохований у крипті храму св. Софії у Римі
Прийняття священичого сану: 1845
Єпископська хіротонія: 10 червня 1865

Митрополи́т Йосиф Сембрато́вич (у світі Йо́сиф Сембрато́вич; *8 листопада 1821, Криниця — †23 жовтня 1900, Рим) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 18 травня 1870 року Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився в Криниці (Лемківщина) у священичій родині. З походження — шляхтич.[1] Богословські студії закінчив у Віденському університеті. У 1845 р. був висвячений на священика під іменем о. Йосифа і був прийнятий до найвищого богословського закладу — Августинеуму[2][3]. З 1850 року префект Львівської духовної семінарії; з 1852 — віце-ректор Греко-католицької семінарії у Відні; з 1861 (1860 р.[1]) — професор Святого Письма у Львівському університеті. З 1865 року святитель питомців грецького обряду в Римі, єпископ назіянзенський.[1]

Церковна кар'єра[ред.ред. код]

У 1867–1872 роках суфраган перемиського єпископа Полянського Томи.[1] З 1867 р. адміністратор Перемиської єпархії. 18701882 р. галицький митрополит.

З 1882 року — у Римі, отримав титули ткедозіопольського архиєпископа, графа римського та інші, мав посади радника Конґреґації пропаганди віри, голови комісії ревізії церковних книг та інше.[1]

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Й.Сембратович зберігав традиції і привілеї Греко-католицької церкви, але не панував над складною політичною ситуацією в Галичині. Заходи Сембратовича проти пияцтва, яке ширилося серед українського селянства, не подобалися польським дідичам, бо позбавляли їх чималих прибутків. Через польські інтриґи проти Сембратовича на цісарському дворі, поширення москвофільства, яке підтримувала частина вищого галицького духовенства, протестами греко-католицького духовенства проти реформування чернечого ордену Василіян єзуїтами і перехід священиків І. Наумовича (та його громади у селі Гнилички[1]) та інших на православіє, на домагання цісаря Франца Йозефа І, Сембратович 1882 року залишив митрополію і виїхав до Риму, де відстоював справи Греко-католицької церкви.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]