Йосиф (Велямин Рутський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосиф Велямин Рутський
Йосиф Велямин Рутський
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
5 квітня 1614 — 5 лютого 1637
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Іпатій Потій
Наступник: Рафаїл Корсак
Адміністратор Володимирської єпархії
26 лютого 1631 — 1632
Обрання: 26 лютого 1631
Попередник: Яким Мороховський
Наступник: Йосиф Баковецький
Адміністратор Холмської єпархії
1626 — 1630
Обрання: 1626
Попередник: Теодосій Мелешко
Наступник: Методій Терлецький
 
Освіта: Грецька Колегія св. Атанасія у Римі, Колегія св. Вартоломея у Празі
Народження: 1574
Рута біля Новгородка
Смерть: 5 лютого 1637
Дермань
Похоронений: Вільно
Батько: Фелікс Рутський
Мати: Богумила Корсак
Прийняття монашества: 1 січня 1608
Єпископська хіротонія: 1612

Митрополи́т Йо́сиф Велями́н Ру́тський (у світі Іва́н Велями́н Рутський, пол.- Józef Weliamin Rutski herbu Wąż; *1574, Рута — †5 лютого 1637, Дермань) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1613 року Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Родом з Рути, родинного маєтку біля Новгородка на Білорусі. Походив з православної (в цім обряді був охрещений), а пізніше кальвіністської шляхетської родини Рутських гербу Вонж (герб), назва якої походить від назви села, яким володіла ця родина. Його предками були московські бояри, що втекли в Литву від царя Івана IV Грозного. Навчався в кальвіністських школах в Несвіжі, Вільно та при дворі князів Острозьких і Заславських. Під час навчання (з 1590) в університеті в Празі перейшов під впливом єзуїтів на католицтво у латинському обряді (1592) й склав ректору єзуїтської колегії Т. Крістненсу католицьку ісповідь віри. Взнавши про цей вчинок, його мати, віддана кальвіністка Богумила Корсак, позбавила його матеріальної підтримки (батько помер ще в 1590 році). Прокуратор литовських і польських католицьких провінцій отець Бокса, що був з ним знайомий, довідавшись про його фінансові проблеми, порадив юнакові їхати в Рим і поступити на навчання в Грецьку Колеґію, де богословську освіту можна було отримати безкоштовно.

У 15931596 студіював філософію у Вюрцбурґу, 1603 закінчив богословіє у Грецькій Колегії св. Атанасія в Римі. Перейшовши за наказом папи Климента VIII на Грецький Обряд, Рутський повернувся до Вільни і заходився спершу коло виховання юнаків до духовного стану і влаштування прилюдних диспутів з некатоликами. Коли в 1602 році помер ректор Віленської уніятської семінарії Петро Федорович то його було призначено митрополитом Іпатієм Потієм, після настійливих прохань Віленського католицького єпископа Бенедикта Войни, на цю посаду. 16051606 побував з папським леґатом Павлом Симеоном у Москві, де пропонував цареві Дмитру Самозванцю скеровувати московських юнаків на навчання в Велике князівство Литовське, тоді ж разом з леґатом Павлом невдало спробував здійснити подорож в Персію, згодом знову подався до Риму, щоб вручити новому папі Павлові V програму з'єднання церков. Повернувшися до Вільни, Рутський вступив до Святотроїцького віленського монастиря (6 вересня 1607), де був пострижений в монахи під іменем Йосиф (1 січня 1608). В цьому ж році архимандрит Свято-Троїцького монастиря Самуїл Сенчило висвятив його на диякона, а потім надав йому сан пресвітера. Разом з Йосафатом Кунцевичем розбудував цей монастир коштом своєї спадщини, працюючи над відновленням чернечої дисципліни та вихованням монашого доросту. За ці й інші заслуги митрополит Іпатій Потій іменував 1609 чи 1611 Рутського святотроїцьким архимандритом, а 16 червня 1612 року видав привілей про возведення архимандрита Свято-Троїцького монастиря на єпископа Галицького і надання йому сану "надворного владики" - керівника всієї церковної адміністрації. На посаді архимандрита не раз обороняв монастир від нападок православних жителів Вільна, які намагались повернути монастир у своє підпорядкування. Одного разу на нього навіть було вчинено замах, який здійснив віленський православний міщанин Максим Шембель, однак йому вдалося вижити. До заслуг Рутського належить і прилучення до уніятської церкви Мінського Вознесенського монастиря, на що було отримано королівський привілей Сигізмунда ІІІ Вази 30 березня 1613 року.

По смерті І.Потія (8.8.1613), з дозволу короля Сигізмунда ІІІ Вази став 3-ім уніятським митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси, отримавши при цьому у власність нові маєтки і землі, перед усім ті, що колись належали його попередникам на митрополичій кафедрі - М.Рогозі та І.Потію, а також маєтки в Новогрудку та Прилепичах. В 1614 отримав папську булу від Павла V на підтвердження про обрання його митрополитом. 1615 поїхав до Риму та виклопотав у папи Павла V 22 стипендії для своїх ченців у Грецькій Колеґїї в Римі й інших папських семінаріях (Брунсберґ, Прага та ін.). В 1615 році Рутський отримав від Папи Павла V послання « Piis et eleratis», яке надавало уніатським школам такі ж права, які мали школи єзуїтські. На основі цього привілею, він організував при монастирях школи нижчого ступеня, заснував третю теологічну школу (Мінськ, 1615 рік). Зрівняння уніятських шкіл з єзуїтськими (щоб відтягнути молодь від полонізації) та інших привілеї. Рутський домагався, щоб випускники богословську школи мали можливість продовжувати навчання в папських колегіях.

Після повернення він продовжував роботу над реорганізацією Церкви. Реформуючи Василіян, Рутський відкрив два монастирі: в Жировичах і в Битені, в яких у 1616 році заклав перше послушництво, довіряючи опіку над ним єзуїтам. В Битені чоловічий уніятський монастир збудований коштом багатого шляхтича, маршалка Слонімського Григорія Тризни, в Жировичах - коштом Смоленського каштеляна Яна Мелешка (бл.1613), котрий під впливом Й. Рутського та Йосафата Кунцевича перейшов в унію та став одним з найбільших її пропагандистів серед шляхти. Автономні монастирі ті підлеглі місцевим єпископам тепер на основі прийнятого Рутським законом були об'єднані в одну Конгрегацію під покровом Св. Трійці. Централізація і об'єднання Василіянського Чину з ієрархією призвело до того, що стало воно основною силою уніатської Церкви.

1616 року остаточно завершив реорганізацію уніятського чернецтва на підставі відповідно опрацьованого уставу св. Василія і на першому монашому з'їзді (капітулі) 1617 розпочав об'єднання монастирів Київської митрополії в одному василіянському чині під проводом виборного протоархимандрита, щоб мати в ньому головного рушія церковного життя з'єднаної Церкви. При тому намагався підвищити рівень світського духовенства, засновуючи і реорганізуючи школи під проводом Василіян (Берестя, Володимир-Волинський, Новгородок); головно з цією метою за сприяння короля скликав 1626-го Кобринський синод, який схвалив заснування планованої ним духовної семінарії в Мінську.

10 травня 1618 року король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза доручив митрополиту представити йому кандидатуру нового намісника Жидичинського монастиря після смерті попередника — Гедеона (Григорія) Балабана.[1] Домаганнями у короля Сигізмунда III Вази, виступами на сеймах, перед папськими нунціями та в урядових і церковних польсько-литовських колах Рутський ставав на захист з'єднаної Церкви і отримав заборону апостольської столиці перетягати на латинський обряд чи переходити на нього без дозволу папи (1624). Одночасно, щоб злагіднити ставлення православних після відновлення їх ієрархії (1620), Рутський розпочав (1624) спільні розмови з її владиками (митрополит Іов Борецький, архієпископ Мелетій Смотрицький, митрополит Петро Могила) для порозуміння «однієї Руси з другою» і можливого створення київського патріархату.

У 1629 р. брав участь у першому Богослужінні єпископів-уніатів в Латинській катедрі Львова (також був Мелетій Смотрицький — автор граматики слов'янської мови). Проповідь мав королівський проповідник Матеуш Бембус. За свідченнями міщан, факт відправи Служби Божої в костелі дуже засмутив вірменську та руську громади міста, котрі були здебільшого православними. «Кухарки руські і вірменські поганами їх [владик] називали і проклинали», — свідчить невідомий міщанин.[2] Разом з князем, брацлавським воєводою Олександром Заславським сприяв переходу єпископа Мелетія Смотрицького на унію, 9 січня 1629 року написав листа Папі, в якому підтвердив щирість його намірів перейти на унію.[3] В 1632 був електором, від Новогрудського воєводства, нового короля Речі Посполитої Владислава IV Вази.

Помер 1637 року у Дермані на Волині, в місцевому монастирі, був похований у Вільно, де незабаром його могила стала місцем паломництва прихильників унії. В 1655, захопивши Вільно, московські війська вивезли його домовину в невідоме місце. Ще за життя Рутський удостоївся назв «колюмни Церкви», «Атланта Унії», «Атанасія Руси» (Урбан VIII). Великі заслуги поклав Рутський у розвитку освіти й організації Церкви за західними зразками. В 1937 році Греко-Католицька церква в Польщі розпочала процедуру його беатифікації.

Твори[ред.ред. код]

  • Sowita wina, to jest odpis na skrypt… nazwanv Weryfikacja niewinności; Examen Obrony, to jest odpis na skrypt Obrona Weryfikacji. Вільна, 1621;
  • Галущинський Т., Великий А. Epistolae J. V. Rutskyj. За ред. Галущинського Т. — Великого А.— Рим, 1956.
  • «Біографія архієпископа Йосафата Кунцевича, мученика» (1624);
  • «Про переслідування греко-католицьких священників» (1633);
  • «Митрополит Рутський — руським вихованцям грецького колегіуму» (1622).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Kazimierz Chodynicki. Bałaban Gedeon (Hryhory) († ok. 1618) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— S. 251.— Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.— ISBN 8304034840 (пол.) S. 251
  2. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові.— Львів: Каменяр, 1991.— 168 с. ISBN 5-7745-0316-X С. 65
  3. Frick Dawid A. Smotrycki Maksym (Maksenty), imie zakonne Melecjusz (Meletij) (ok. 1577–1633) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 1999.— Tom XXXIХ/3, zeszyt 162. — S. 360–361. (пол.)

Література[ред.ред. код]

  • Хомин П. Митрополит Й. В. Рутський і його осв. змагання.— ж. 1921;
  • Галущинський Т., Великий А. Rutskyj in «exitu viarum». Записки ЧСВВ, VII.— Рим, 1949;
  • Головацький Р. Митрополича Семінарія Рутського. Записки ЧСВВ, IX, 3 — 4. Рим 1960;
  • Назарко І. Київські і Галицькі митрополити.— Рим, 1962;
  • Metr. R. Korsak. Vita Rutscii. Записки ЧСВВ, X.— Рим, 1963;
  • Szegda M. Działalność prawno organizacyjna metr. J. V. Rutskiego.— B., 1967;
  • Семчук С. Митрополит Рутський.— Торонто, 1967.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Косіцька О. Латинськомовний текст у церковному житті України кінця XVI–XVII ст. (на матеріалі документації Греко-католицької церкви). Автореф. дис… канд. філол. наук : 10.02.14.
  • Турук Т. Униатский митрополит Рутский / Журн. Министерства Народного Просвещения. ч. 3.— П., 1916.

Посилання[ред.ред. код]