Йосиф (Велямин Рутський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосиф Велямин Рутський
Йосиф Велямин Рутський
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
5 квітня 1614 — 5 лютого 1637
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Іпатій Потій
Наступник: Рафаїл Корсак
Адміністратор Володимирської єпархії
26 лютого 1631 — 1632
Обрання: 26 лютого 1631
Попередник: Яким Мороховський
Наступник: Йосиф Баковецький
Адміністратор Холмської єпархії
1626 — 1630
Обрання: 1626
Попередник: Теодосій Мелешко
Наступник: Методій Терлецький
 
Освіта: Грецька Колегія св. Атанасія у Римі, Колегія св. Вартоломея у Празі
Народження: 1574
Рута біля Новгородка
Смерть: 5 лютого 1637
Дермань
Похоронений: Вільно
Прийняття монашества: 1 січня 1608
Єпископська хіротонія: 1612

Митрополи́т Йо́сиф Велями́н Ру́тський (у світі Іва́н Велями́н; *1574, Рута — †5 лютого 1637, Дермань) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1613 року Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Родом з Рути біля Новгородка на Білорусі. Рутський походив з кальвіністської родини, але під час навчання в університеті в Празі перейшов під впливом єзуїтів на католицтво у латинському обряді (1592) й склав ректору єзуїтської колегії Т. Крістненсу католицьку ісповідь віри.

У 15931596 студіював філософію у Вюрцбурґу, 1603 закінчив богословіє у Грецькій Колегії св. Атанасія у Римі. Перейшовши за наказом папи Климента VIII на Грецький Обряд, Й. Р. повернувся до Вільни і заходився спершу коло виховання юнаків до духовного стану і влаштування прилюдних диспутів з некатоликами. 16051606 побував з папським леґатом Павлом Симеоном у Москві, згодом знову подався до Риму, щоб вручити новому папі Павлові V програму з'єднання церков. Повернувшися до Вільни, Рутський вступив до Святотроїцького монастиря (1607) і разом з Св. Йосафатом Кунцевичем розбудував його коштом своєї спадщини, працюючи над відновленням чернечої дисципліни та вихованням монашого доросту. За ці й інші заслуги митрополит Потій іменував 1611 Рутського святотроїцьким архимандритом і того ж року висвятив на свого наступника.

По смерті Потія (1613) Рутський став митрополитом, 1615 поїхав до Риму та виклопотав у Павла V 22 стипендії для своїх ченців у Грецькій Колеґїї в Римі й інших папських семінаріях (Брунсберґ, Прага та ін.). В 1615 році Рутський отримав від Папи Павла V послання « Piis et eleratis», яке надавало уніатським школам такі ж права, які мали школи єзуїтські. На основі цього привілею, він організував при монастирях школи нижчого ступеня, заснував третю теологічну школу (Мінськ, 1615 рік). Зрівняння уніятських шкіл з єзуїтськими (щоб відтягнути молодь від полонізації) та інших привілеї. Рутський домагався, щоб випускники богословську школи мали можливість продовжувати навчання в папських колегіях.

Після повернення він продовжував роботу над реорганізацією Церкви. Реформуючи Василіян, Рутський відкрив два монастирі: в Жировицях і в Битані, в яких у 1616 році заклав перше послушництво, довіряючи опіку над ним єзуїтам. Автономні монастирі ті підлеглі місцевим єпископам тепер на основі прийнятого Рутським законом були об'єднані в одну Конгрегацію під покровом Св. Тройці. Централізація і об'єднання Василіянського Чину з ієрархією призвело до того, що стало воно основною силою уніатської Церкви.

1616 Рутський остаточно завершив реорганізацію уніятського чернецтва на підставі відповідно опрацьованого уставу св. Василія і на першому монашому з'їзді (капітулі) 1617 розпочав об'єднання монастирів київської митрополії в одному василіанському чині під проводом виборного протоархимандрита, щоб мати в ньому головного рушія церковного життя з'єднаної Церкви. При тому Рутський намагався підвищити рівень світського духовенства, засновуючи і реорганізуючи школи під проводом Василіян (Берестя, Володимир-Волинський, Новгородок); головно з цією метою Рутський скликав 1626 Кобринський собор, який схвалив заснування планованої ним духовної семінарії в Мінську.

Домаганнями у короля Жигмонта III, виступами на сеймах, перед папськими нунціями та в урядових і церковних польсько-литовських колах Рутський ставав на захист з'єднаної Церкви і отримав заборону апостольської столиці перетягати на латинський обряд чи переходити на нього без дозволу папи (1624). Одночасно, щоб злагіднити ставлення православних після відновлення їх ієрархії (1620), Рутський розпочав (1624) спільні розмови з її владиками (митрополит Іов Борецький, архієпископ Мелетій Смотрицький, митрополит Петро Могила) для порозуміння «однієї Руси з другою» і можливого створення київського патріархату.

У 1629 р. брав участь у першому Богослужінні єпископи-уніатів в Латинській катедрі Львова (також був Мелетій Смотрицький — автор граматики слов'янської мови). Проповідь мав королівський проповідник Бембус. За свідченнями міщан, факт відправи Служби Божої в костелі дуже засмутив вірменську та руську громади міста, котрі були здебільшого православними. «Кухарки руські і вірменські поганами їх [владик] називали і проклинали», — свідчить невідомий міщанин.[1]

Помер 1637 у Дермані, був похований у Вільнюсі, звідки 1655 московські війська вивезли його домовину в невідоме місце. Ще за життя Рутський удостоївся назв «колюмни Церкви», «Атланта Унії», «Атанасія Руси» (Урбан VIII). Великі заслуги поклав Рутський у розвитку освіти й організації Церкви за західними зразками.

Твори[ред.ред. код]

  • Sowita wina, to jest odpis na skrypt… nazwanv Weryfikacja niewinności; Examen Obrony, to jest odpis na skrypt Obrona Weryfikacji. Вільна 1621;
  • Галущинський Т., Великий А. Epistolae J. V. Rutskyj. За ред. Галущинського Т. — Великого А. Рим 1956.
  • «Біографія архієпископа Йосафата Кунцевича, мученика» (1624);
  • «Про переслідування греко-католицьких священників» (1633);
  • «Митрополит Рутський — руським вихованцям грецького колегіуму» (1622).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові.— Львів: Каменяр, 1991.— 168 с. ISBN 5-7745-0316-X С. 65

Література[ред.ред. код]

  • Турук Т. Униатский митр. Рутский. Журн. Министерства Народного Просвещения. ч. 3. П. 1916;
  • Хомин П. Митр. Й. В. Рутський і його осв. змагання, ж. 1921;
  • Галущинський Т., Великий А. Rutskyj in «exitu viarum». Записки ЧСВВ, VII. Рим 1949;
  • Головацький Р. Митрополича Семінарія Рутського. Записки ЧСВВ, IX, 3 — 4. Рим 1960;
  • Назарко І. Київ. і Гал. митрополити. Рим 1962;
  • Metr. R. Korsak. Vita Rutscii. Записки ЧСВВ, X. Рим 1963;
  • Szegda M. Działalność prawno organizacyjna metr. J. V. Rutskiego. B. 1967;
  • Семчук С. Митрополит Рутський. Торонто 1967.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Косіцька О. Латинськомовний текст у церковному житті України кінця XVI–XVII ст. (на матеріалі документації Греко-католицької церкви). Автореф. дис… канд. філол. наук : 10.02.14.
  • http://www.estreicher.uj.edu.pl/staropolska/indeks/42192,0514.html

Посилання[ред.ред. код]