Спиридон (Литвинович)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Спиридон Литвинович
Спиридон Литвинович
Митрополит Галицький,
Архиєпископ Львівський,
єпископ Кам'янецький
5 травня 1864 — 4 червня 1869
Обрання: 28 вересня 1863
Інтронізація: 5 травня 1864
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Григорій Яхимович
Наступник: Йосиф Сембратович
 
Народження: 6 грудня 1810
Дрищів
Смерть: 4 червня 1869
Львів
Батько: священик Ілля
Мати: Євгенія
Прийняття священичого сану: 19 серпня 1835
Єпископська хіротонія: 17 травня 1857

Спиридо́н Литвин́ович (*6 грудня 1810, Дрищів, сучасне Надрічне (Бережанський район) — †4 червня 1869, Львів) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 5 травня 1864 року — Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Засідав у Галицькому сеймі як віриліст (представник духовенства) упродовж 1861–1869 років. Віце-маршалок Галицького сейму, член Державної ради Австрійської імперії, посол і віце-президент Австрійського райхсрату (1861–1864).

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Народився у родині священика, пароха Дрищева.
Навчався в гімназії у м. Бережани, на богословських факультетах Львівського та Віденського університетів.
1835 р. був висвячений на сан священика (ієрей). Упродовж 1835–1840 років навчався у вищому духовному закладі св. Авґустина у Відні, де здобув науковий ступінь доктора богослов'я. Повернувшись до Львова, став проповідником Собору св. Юра у Львові, пізніше — катехитом гімназії у Чернівцях, а з 1848 р. — парохом церкви св. Варвари у Відні. У 1852 р. призначений почесним крилошанином та першим ректором новозаснованої Центральної духовної греко-католицької семінарії у Відні. 1857 р. висвячений на єпископа-помічника митрополита Михаїла (Левицького);[1] після його смерти митрополита в 1858–1860 рр. — тимчасовий адміністратор Галицької греко-католицької митрополії.

Брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини, відстоював права українського населення краю, підтримував проект її поділу на дві окремі адміністративні одиниці — західну (польську) і східну (українську).
Засідав у Галицькому сеймі як віриліст (представник духовенства) упродовж 1861–1869 років. Був віце-маршалком Галицького сейму, членом Державної ради Австрійської імперії, послом і віце-президентом Австрійського райхсрату (1861–1864 рр.), співголовою палати послів (в 1861 р.).[1]

1863 р. змінив на митрополичому престолі Григорія Яхимовича, був іменований Галицьким митрополитом. Рішуче виступав проти спроб вищого польського духовенства підпорядкувати греко-католицького митрополита польському архиєпископові. Великою його заслугою було прийняття в 1863 р. «Конкордії» (з лат. concordia — «згода») з римо-католицькою церквою — угоди, яка стала перешкодою в полонізації Галичини.
З 1864 р. — асистент папського престолу; згідно церковної посади — член палати вельмож (панів) Австрійського райхсрату та Галицького сейму.[1]
1866 р. самоусунувся від політики, оскільки «покладав усі свої сподівання на Відень, а Відень за нашими домаганнями не обставав», «українські посли втратили небавом свій політичний провід» (за словами Костя Левицького).

Помер у Львові, був похований на Городецькому цвинтарі, 1880 року його рештки разом з рештками іншого митрополита, Григорія Яхимовича, перенесено на Личаківський цвинтар[2].

Творчість[ред.ред. код]

Був автором патріотичних поезій, зокрема, слів до популярної старогалицької пісні «Руський молодець» («Я щасний руську матір маю»).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

]