Михайло (Рагоза)

Михайло Рагоза
Митрополит Михайло Рагоза
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
27 липня 1589 — 1599
Церква:	Українська Греко-Католицька Церква
Попередник:	Онисифор Дівочка
Наступник:	Іпатій Потій
Народження:	після 1540
Смерть:	18 липня/15 серпня 1599 Новгород-Литовський
Єпископська хіротонія:	1 серпня 1588

Миха́йло Раго́за (*після 1540, Мінськ — †18 липня/15 серпня 1599, Новгород-Литовський) — митрополит Київський, Галицький та всієї Русі, котрий ввійшов в історію своєю участю у Берестейській унії, як один з її організаторів.

Біографія

Михало Рагоза походив з білоруської шляхти Мінського повіту. Як припускає польський історик Лукашевіч, Рагоза міг навчатись в єзуїтській колегії у Вільні. У 1576 Рагоза був писарем віленського воєводи князя Богуша корецького.

Згодом Михайло рагоза вступає до Мінського Вознесенського монастиря, а у 1579 стає його архимандритом. У цей час приятелює з новгородським воєводою Теодором Скумино-Тишкевичем, а також з князем Костянином Острозьким. У 1582 отримує в управління Слуцький Свято-Троїцький монастир, а в 1589 - Слуцький Мороцький монастир.

У 1588 князь Костянтин поручився за Михайла Рагозу як гідного кандидата на митрополичий престіл перед патріархом Єремією ІІ, коли той перебував на Русі та усунув з уряду митрополита Онисифора Дівочку. Отож у 1588 польський король Сигізмунд III іменував Рогозу митрополитом. А у 1589 в Успенському соборі Вільнюса Константинопольський патріарх Єремія висвятив Михайла Рагозу на митрополита Київського, Галицького та всієї Руси.

На 6 жовтня 1596 митрополит Михайло Рагоза скликав собор у Бересті, під час якго було проголошено Берестейську унію. Після прийняття унії митрополит почав візитувати свою єпархію. У деяких містах та селах, зокрема у Слуцьку, Вильні, Львові та Крехові, проти нього збнтувались церковні братства. Наприклад, коли митрополит Михайло проходив площею у Слуцьку, на нього напала розлючена юрба, однак вірні, які були прихильниками унії, захистили його.

Берестейська унія

Митрополиче служіння Рагоза розпочав оновлення занепалого церковного життя, зокрема на єпископських синодах від 1590 і згодом з частиною православних єпископів почав переговори з польським королем Сігізмундом ІІІ про об’єднання (унію) православної церкви з католицькою.

28 жовтня 1595 митрополит видав грамоту на скликання церковного собору, в якій він згадує, що князь Острозький вимагав скликання собору до від’їзду владик до Риму. Сам митрополит також цього бажав, але король не дозволив собор з огляду на "небезпечность", тому він не відважився. Тепер, очевидно, дозвіл був отриманий, оскільки собор призначався на 25 січня 1596 у Новогрудку.

Після повернення єпископів Іпатія Потія і Кирила Терлецького з Риму, мотиви скликання собору значно змінилися. Своє бачення і одночасно згоду папа Климент VIII висловив у ряді документів, підписаних у Римі 7 лютого 1596. Про це було повідомлено у бреве митрополитові Михайлу і єпископам. У цьому документі наголошувалося на скликанні провінційного, тобто помісного собору за участю єпископату, який би мав прийняти віру Святого Петра у той самий спосіб, що й Іпатій Потій та Кирило Терлецький у Римі, тобто вчинити «правдиве послушенство». Про це митрополит і єпископи мали відзвітуватися в Рим. Про собор також повідомлялося в папському бреве королю, у зв’язку з призначенням на собор делегатів папи – латинських єпископів Польщі.

21 серпня 1596 митрополит вислав зі своєї резиденції в Новогрудку окружне послання до християнської людності грецького обряду, в якому оголосив про скликання собору на 6 жовтня 1596.

В іншому недатованому посланні митрополит звернувся до духовенства з проханням молитись за успішне проведення собору. У цьому ж посланні митрополит подає догматично-канонічне обґрунтування унії церков. На думку митрополита, єдність церкви заповів Ісус Христос (відомий біблійний вислів "да будетъ едино стадо и единъ пастырь"), розвинув Св. Апостол ("абысмо одни были"). Єдність церкви, недопустимість розколу випливали також із Господніх заповідей про загальну любов (на відміну від учнів Магомета, котрі бажали християнам незгоди). Митрополит звернув також увагу на роль церковної єдності у поборенні єресей, утвердженні царської (тобто, державної) влади, примноженні православних церков, боротьбі з "супостатами" і т.ін. При цьому він обґрунтовує одну із головних причин унії: поширення єресей, розорення храмів та вівтарів, вигнання ієреїв, попрання святих церков, що, в свою чергу, є великим гріхом, свідченням занепаду та утисків Святої віри. Причиною цього митрополит чітко називає - незгоду церков, тобто, розкол. Далі вказується й інша причина: занепад Святої Константинопольської столиці, "грецького царства", як наслідок розірвання церковної єдності (а не завоювання турками, як стверджували римо-католицькі ідеологи та публіцисти).

Далі митрополит Михайло звертає увагу на те, що причин ненависті до західної церкви, фактично, не існує, оскільки обидві церкви визнають Бога у Тройці хвалимого, а незгоду на них наслав антихрист, "князь темноти" через своїх слуг. Таким чином, митрополит сформулював своє бачення теоретичних засад унії, базоване на православному розумінні ідеї (на користь цього є такий аргумент: митрополит навіть не згадує флорентійських ідей). У ньому жодним словом не звинувачуються ні папи, ні патріархи у розірванні єдності. Як зазначає історик Леонід Тимошенко, висловлені ідеї були розвинуті в головному документі Берестейського унійного собору, очолюваного митрополитом – декларації унії, текст якої цілком наведено в 22 главі твору. Проте там з’являються уже інші засади: визнання першості Апостольської Столиці і звинувачення патріархів у схизмі, що було характерно для позиції Іпатія Потія та римо-католицьких ідеологів унії, наприклад, Петра Скарги.

Джерела

• Назарко І. Київські і Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590-1960). – Рим, 1962.

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
• Радянська енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.3.
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.