Католицька церква у Франції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Католицька церква у Франції — найбільша релігійна спільнота країни, переважно латинського обряду, але також і східних обрядів: українського та вірменського.

Історія[ред.ред. код]

Папа Урбан II на Клермонтському соборі, ілюстрація з Livre des Passages d'Outre-mer

Згідно з переданням, Лазар і його сестри Марія та Марта, які були вигнані зі Святої Землі, перетнули Середземне море на маленькому човні і висадились у Сент-Марі-де-ла-Мер поблизу Арля. Провансальська традиція іменує Лазаря першим марсельським єпископом, а Марта, за легендою, приборкала своїми чарівними піснями дракона Тараска, що не давав спокою мешканцям навколишніх сіл.

Перші занотовані згадки про християн у Франції датуються ІІ століттям — Іреней Ліонський описує смерть 19-річного єпископа Лугдунума (сучасний Ліон) та інших мучеників в часи переслідувань 177 року. В 496 році святий Ремігій хрестив Хлодвіга I — короля франків, що вважається засновником Франкського королівства. Хлодвіг I став союзником і захисником папства і поклав початок християнизації Галлії.

На різдво 800 року, пап Лев III коронував Карла І імператором Священної Римської імперії. До Французької революції, католицизм вважався державною релігією Франції, а саму країну називали «старшою донькою церкви».

1095 року у французькому місті Клермон відбувся собор, на якому папа Урбан II закликав до Першого хрестового походу.

В 1309—1377 роках резиденція пап була перенесена до міста Авіньйон на півдні Франції. Цей період в історії церкви називають Авіньйонським полоном пап і характеризують політичною залежністю пап від французьких королів. 1378 року Авіньйон залишався папською резиденцією в умовах Західної схизми, яка була подолана на Констанцькому соборі у 1415 році. Обраному на цьому соборі папі Мартину V вдалося повернути апостольський престол у Рим.

Реформація знайшла у Франції своїх прихильників — Гугенотів. Боротьба гугенотів з католиками вилилась у релігійні війни, що тривали між 1562 і 1598 роками. Кінець конфлікту був покладений 1598 року Нантським едиктом, що захищав право на свободу совісті і відновлював протестантам громадянські права.

Під час Французької революції 1789 року національною асамблеєю було прийнято рішення про націоналізацію церковного майна, а також закон про Громадянський устрій духівництва, згідно з яким посада єпископа проголошувалась виборною і не потребувала згоди Папи. Церковні реформи викликали невдоволення папи Римського і розкол у країні.

Конкордат Наполеона 1801 року частково повертав церкві зв'язок з Папою, закріплював за католицизмом статус релігії більшості французів, залишаючи право свободи совісті, і зобов'язував державу платити духівництву заробітну плату. 1825 року в часи реставрації Бурбонів у Франції діяв закон проти богохульства і святотатства, проте 1830 року на початку періоду липневої монархії він був скасований.

1905 року у Франції був прийнятий Закон про відділення церков від держави. Згідно з цим законом держава припинила фінансування церкви, та закріпила свободу віросповідання.

Сучасність[ред.ред. код]

Станом на 2007 рік близько 51% французів називають себе католиками.[1] На території Франції Римо-католицька церква нараховує 98 дієцезій, що опікуються 20 523 парафіями.[2].

Східні католицькі церкви представлені Апостольським екзархатом Української греко-католицької церкви, Єпархією Sainte-Croix-de-Paris вірменського обряду та Ординаріатом Франції для вірних східних обрядів.

Список митрополій[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Римо-католицько церкви у Франції

Джерела[ред.ред. код]