Святий Престол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Святи́й Престо́л або Апо́стольський Престо́л (лат. Sancta Sedes, Apostolica Sedes, італ. Santa Sede, Sede Apostolica) — офіційна збірна назва папи Римського і Римської курії.

Суверенітет Святого Престолу[ред.ред. код]

Святий Престол в міжнародному публічному праві є суверенним суб'єктом в статусі persona sui generis. Святий Престол також володіє власною допоміжною суверенною територією, містом-державою Ватикан, сувереном якої з повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади є папа Римський. Місто-держава Ватикан управляється від імені Римського Архієрея губернатором (що є одночасно головою папської комісії у справах міста-держави Ватикан). Цю посаду завжди посідає кардинал Римської курії, що призначається папою. На сьогодні (2007) цю посаду займає Джованні Лайоло.

Ватикан не є самостійною державою (хоча в документах іменується містом-державою «Stato della Citta del Vaticano»), а є суверенною територією Святого Престолу (що часто плутають). Статус даного політико-територіального утворення встановлений положеннями Латеранських угод. Суверенітет Ватикану не самостійний, а випливає із суверенітету Святого Престолу, а останній є базовим суверенним суб'єктом, правоспроможним встановлювати дипломатичні відносини. Постійний світський суверенітет Святого Престолу триває вже близько півтора тисячі років (проголошений папою Григорієм Великим в 601 р.), і є найдавнішою суверенною одиницею з існуючих нині у світі.

Суверенітет Святого Престолу визнаний в міжнародному праві як самостійний і абсолютно не залежний від наявності суверенної території (persona sui generis). Усі дипломатичні відносини встановлюються не з містом-державою Ватикан, а зі Святим Престолом. Дипломатичні місії іноземних держав акредитуються при Святому Престолі. Дипломатичні місії Святого Престолу називаються апостольськими нунціатурами і очолюються апостольськими нунціями (статус надзвичайного і повноважного посла) або апостольськими делегатами (статус надзвичайного посланника і повноважного міністра). Святий Престол є постійним спостерігачем при ООН.

Святий Престол — теократична виборна монархія, очолювана Римським Архієреєм (папою Римським), який обирається колегією кардиналів під час конклаву довічно. Римський Архієрей має три нероздільні функції:

Урядом Святого Престолу є Римська курія, яка складається з державного секретаріату (розділеного на дві секції — загальні справи і закордонні справи), конґреґацій, трибуналів, папських рад, комісій та інших структурних одиниць.

Історія[ред.ред. код]

Після поразки в 1322 року партії гібеллінів (прихильників імператорів Священної Римської імперії) у війні з гвельфами (прихильниками Святого Престолу), резиденція Святого Престолу все ще тимчасово знаходилася в Авіньйоні, куди була евакуйована з Рима у 1309 році. Повернення Святого Престолу до Рима відбулося в 1377 році за понтифікату Григорія XI.

До 1871 року Святий Престол володів величезною допоміжною суверенною територією, яка займала практично всю центральну частину Апеннінського півострова (Церковна держава, Папська область, Папська держава). Папа як світський суверен іноді передавав території, що належать Святому Престолу, під повне світське управління, створюючи таким чином світських феодальних васалів в особі правителів, яких сам призначав.

У 1870 року, під час понтифікату Пія IX, війська сардинського короля Віктора Еммануїла, герцога Савойї і П'ємонту, під проводом Джузеппе Ґарібальді, вторгнулися на територію Церковної держави, переважаючими в багато разів силами здолали опір військових формувань і жандармерії Святого Престолу (озброєні формування Святого Престолу на той момент складали не більше 17000 чоловік) і захопили Рим. У 1871 році було проголошене Королівство Італія, і Віктор Еммануїл став королем. Святий Престол був позбавлений допоміжних територій. Проте на самого папу, членів Римської курії і папських придворних ніхто замахнутись не наважився. Резиденція Святого Престолу — Ватикан — залишилась недоторканною, аж до такої міри, що королівська поліція навіть не роззброїла жодне сухопутне військове формування Святого Престолу: ні корпус палатинської гвардії, що складався з громадян Риму, ні дворянську гвардію (Guardia Nobile), що складалася з папських лицарів — римських патриціїв і дворян Святого Престолу, ні навіть папську жандармерію, функції якої були повністю втрачені з втратою території, ні швейцарську гвардію — особисту охорону папи. Роззброєно тільки легіонерів (папських зуавів) і частини військово-морського флоту Святого Престолу. Королівство Італія навіть беззастережно і повністю визнавало всі звання і дворянські титули, які дарувалися Святим Престолом з 1871 по 1929 рр., в період формальної відсутності суверенної допоміжної території (хоча, як курйоз, територія Ватикану як і раніше охоронялася папськими військовими частинами). Хоча Святий Престол ніколи не позбавлявся свого унікального суверенітету (у статусі persona sui generis), проте в 1871 році він позбувся можливості дарувати феоди, чеканити монету і збирати мита й податки.

Однак у 1929 році Королівство Італія і Святий Престол узаконили свої відносини в Латеранських угодах і формально підтвердили визнання один одного суверенними суб'єктами, при цьому Королівство Італія формально повернуло Ватикан (і літню резиденцію понтифіка — Кастель-Ґандольфо) під повну юрисдикцію Святого Престолу.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]