Авіньйон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Авіньйон
Avignon
Blason ville fr Avignon (Vaucluse).svg 
Країна Франція Франція
Регіон Прованс-Альпи-Лазурний берег 

Департамент

Воклюз 
Округ Авіньйон
Код INSEE 84007
Поштові індекси 84000
Координати 43°57′00″N 4°49′01″E / 43.95° пн. ш. 4.817° сх. д. / 43.95; 4.817Координати: 43°57′00″N 4°49′01″E / 43.95° пн. ш. 4.817° сх. д. / 43.95; 4.817
Висота 10  - 122  м.н.р.м.
Площа 64,78 км²
Населення 89 683 (2010-01-01)
Густота 1384,42 ос./км²
Розташування
Авіньйон (Франція)
Авіньйон
Влада
Мер
Мандат
Marie-Josée Roig (UMP)
2008-2014
Офіційна сторінка 

Авіньйо́н (фр. Avignon) — місто та муніципалітет на півдні Франції, у регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег, адміністративний центр департаменту Воклюз. Розташований при злитті річок Рона і Дюранс. Населення — 89 683 осіб (2010)[1].

Муніципалітет розташований на відстані[2] близько 580 км на південь від Парижа, 90 км на північний захід від Марселя, на річці Рона. Авіньйон має станцію швидкісної залізниці.

Avignon, Palais des Papes depuis Tour Philippe le Bel by JM Rosier.jpg

Зміст

Історія [ред.]

Папський палац збудований у 1335–1364 роках

Важливе галльське і римське місто; в ньому знаходиться міст 12 століття (збереглася лише половина), собор 13 і стіни 14 століття, а також два палаци, побудовані за часів, коли Авіньйон був папською резиденцією: Старий палац (13341342) і Новий палац (13421352). У 13481791 Авіньйон був папським володінням. У церковній історії Авіньйон має велике значення, оскільки протягом 72 років (1305—1378) служив місцеперебуванням пап, з яких Климент V, за наказом Пилипа IV переніс туди свою резиденцію з Рима. Але навіть після цього 70-річного періоду, відомого під назвою «Авіньйонського полону пап», місто до 1403 р. служило місцеперебуванням двом анти-папам.

Демографія [ред.]

Динаміка населення (Cassini[3] і INSEE[4] ):

Розподіл населення за віком та статтю (2006)[5]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 42 762 8553 6866 11 676 9915 5202 550
Жінки 49 644 8272 7407 12 702 11 758 7992 1513


Культура і наука [ред.]

Місто знамените своїм щорічним Авіньйонським театральним фестивалем. В Авіньйоні розташований Університет Авіньйона і Воклюза.

Економіка [ред.]

У 2007 році серед 59333 осіб у працездатному віці (15-64 років) 39856 були активні, 19477 — неактивні (показник активності 67,2%, у 1999 році було 64,6%). З 39856 активних працювали 31592 особи (16439 чоловіків та 15153 жінки), безробітних було 8264 (4026 чоловіків та 4238 жінок). Серед 19477 неактивних 7642 особи були учнями чи студентами, 4065 — пенсіонерами, 7770 були неактивними з інших причин[6].

У 2008 році у муніципалітеті числилось 40492 оподатковані домогосподарства у яких проживало 88486 осіб, медіана доходів виносила 13 897,5 євро на одного особоспоживача[7].

Галерея зображень [ред.]

Посилання [ред.]

Див. також [ред.]

Виноски [ред.]

  1. «Кількість населення у 2010 році». INSEE. Процитовано 12 січня 2013. (фр.)
  2. Фізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів
  3. Population avant le recensement de 1962 sur cassini.ehess.fr, наведено за французькою вікіпедією
  4. INSEE : Population depuis le recensement de 1962, наведено за французькою вікіпедією
  5. «Population selon le sexe et l'âge...2006» [Населення за статтю та віком...2006] (фр.). INSEE. Процитовано 27 червня 2011. 
  6. «Emploi et population active 1999 et 2007» [Зайнятість та активність населення у 1999 і 2007] (фр.). INSEE. Процитовано 5 травня 2011.  (наближені дані, у 1999 році тимчасова зайнятість врахована частково)
  7. «Revenus fiscaux des ménages en 2008» [Оподатковані доходи домогосподарств у 2008 році] (фр.). INSEE. Процитовано 25 травня 2011.  Діти та онуки які проживали у двох місцях враховані як 0,5 особи в обох місцях проживання. Перша особа у домогосподарстві це один особоспоживач (ОС), інші дорослі — по 0,5 ОС, діти до 14 років — по 0,3 ОС.
  8. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3