Косян Василь Хомич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Косян Василь Хомич
Народився 30 грудня 1912 (12 січня 1913)
Головківка, Головківська волость, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 25 липня 2005(2005-07-25) (92 роки)
Київ, Україна
Країна  Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Діяльність літературознавець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1937)
Заклад Національний музей Тараса Шевченка
Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка
Головна редакція УРЕ
Науковий ступінь кандидат філологічних наук (1963)
Членство Спілка журналістів України
Партія КПРС
Війна німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За бойові заслуги»

Василь Хомич Ко́сян (12 січня 1913, Головківка — 25 липня 2005, Київ) — український літературознавець, кандидат філологічних наук з 1963 року; член Спілки журналістів України з 1964 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 грудня 1912 [12 січня 1913](19130112) року в селі Головківці (нині Черкаський район Черкаської області, Україна). 1937 року закінчив Київський університет.

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у стрілецьких і повітрянодесантних підрозділах. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (23 грудня 1944), орденом Вітчизняної війни I ступеня (6 квітня 1985)[1].

Працював у Києві. Протягом 1948—1962 років — науковий співробітник, завідувач відділу Державного музею Тараса Шевченка. Член КПРС з 1962 року[2]. У 1962—1966 роках обіймав посаду директора Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. 1963 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Поетична творчість Тараса Григоровича Шевченка після заслання (1857—1861 роки)»[3]. У 1966—1973 роках — старший науковий редактор Української радянської енциклопедії. Помер у Києві 25 липня 2005 року.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Автор:

Як упорядник брав участь у підготовці книжок:

У 1964 році уклав путівник «Будинок-музей Тараса Шевченка в Києві», брав участь у складанні аналогічного видання «Шляхами великого Кобзаря». Опублікував матеріали про діяльність київських музеїв Шевченка тощо. Написав низку шев­ченкознавчих статей, зокрема:

  • «Бог­дан Хмельницький та місця його діяльності в малюнках Тараса Шевченка» // «Дніпро», 1954, № 3;
  • «Нове про Шевченка» // «Літературна газета». 1956. 15 листопада;
  • «Шев­ченко в Почаеве» // «Советская Украина», 1958, № 4;
  • «Эпос революционного подвига» // «Советская Украина», 1961, № 5;
  • «Сатира Тараса Шевченка останніх років» // «Жовтень», 1961, № 4;
  • «Поема Тараса Шевченка „Юродивий“» // «Питання шевченкознав­ства», 1962, випуск 3;
  • «Шевченко про Котляревського» // «Зоря Полтавщини», 1963, 12 листопада.

У низці публікацій запропонував мистецтвознавчий аналіз окремих малюнків Тараса Шевченка, проаналізував його поеми «Неофіти», «Юродивий», «Марія», сатиру в поезії останніх років. Уперше опублікував два документи з Тернопільського обласного архіву про перебування Тараса Шевченка в Почаєві[3].

У періодичній пресі публікував відгуки на нові шевченкознавчі дослідження, зокрема на книги «Життя і діяльність Тараса Шевченка» Дмитра Косарика (1955), «Історичне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка» Михайла Марченка (1957), «Літопис життя і творчості Тараса Шевченка» Василя Анісова та Єлизавети Середи (1959), «Тарас Григорович Шевченко. Біографія» (1960), «Заповіт. Мовами народів світу» (1960) та інші[3].

Розробив проєкт експозицій музеїв Тараса Шевченка в Торонто (відкрито у 1951 році) та Форт-Шевченко (1954).

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]