Красицький Дмитро Филимонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Красицький Дмитро Филимонович
Псевдонім В. Катренко
Народився 25 жовтня (7 листопада) 1901
Зелена Діброва, Казачанська волость, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 8 січня 1989(1989-01-08) (87 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Київ
Країна  Російська імперія
 УНР
 СРСР
Діяльність письменник, літературознавець
Alma mater Київський інститут народної освіти імені М. П. Драгоманова (1922) і Комуністичний університет імені Якова Свердловаd (1926)
Заклад Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією, Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка і Національний музей Тараса Шевченка
Членство Спілка радянських письменників України
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки

Дмитро́ Филимо́нович Краси́цький (псевдонім — В. Катренко; 7 листопада 1901, Зелена Діброва — 8 січня 1989, Київ) — український радянський письменник, літературознавець; член Спілки радянських письменників України з 1960 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 жовтня [7 листопада] 1901(19011107) року в селі Зеленій Діброві (нині Звенигородський район Черкаської області, Україна). Був правнуком рідної сестри Тараса Шевченка Катерини. 1922 року закінчив Київський вищий інститут народної освіти, 1926-го — Комуністичний університет в Москві.

Протягом 1922—1927 років працював у Дніпропетровську завідувачем гарнізонної бібліотеки 89-го стрілецького Чонгарського полку. В 1928—1930 роках завідував літературною частиною театру «Шевченківці». Протягом 1931—1941 років працював у системі народної освіти, викладав на кафедрі основ марксизму-ленінізму Гірничого інституту.

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 6-й армії. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985). Демобілізувався у званні майора[1].

В 1944—1945 роках працював завідувачем кафедри історії та деканом історичного факультету Дніпропетровського університету, директором Дніпропетровського історичного музею.

Протягом 1946—1948 років — директор Києво-Печерського історико-культурного заповідника. В 1948—1953 роках очолював Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка у Києві, протягом 1953—1961 років — заступник директора Київського музею Тараса Шевченка.

Помер у Києві 8 січня 1989 року. Похований у Києві.

Творчість, наукова діяльність[ред. | ред. код]

Писати почав віршовані форми 1918 року, дебютував в газеті «Звенигородщина». Його вірші друкувалися в журналах «Червоні квіти» та «Червоний шлях». Написав цикл біографічних повістей, оповідань і нарисів про Тараса Шевченка:

  • «Дитинство Тараса» (1959);
  • «Юність Тараса» (1961, 1967);
  • «Тарасова земля» (1962);
  • «Дітям про Шевченка» (1962);
  • «Роз­думи над словом Тараса Шевченка» (1963);
  • «Тарас — художник» (1973);
  • «Тарасові світанки» (1979, 1989);
  • «І оживе добра слава. Розповіді про Шевченка» (1986).

Автор низки статей з шевченкознавства; дослідження «„Заповіт“ Тараса Шевчен­ка мовами народів світу» (1956), спів­автор книг «Шевченко — борець проти релігії» (1956), «Шля­хами великого Кобзаря» (1964). Брав участь в упорядкуванні збірок та путівників:

  • «Шевченківські місця України» (1957);
  • «Смерть и похороны Тарса Шев­­ченко» (1961);
  • «Великий Кобзар у па­­м'яті народній» (1961, разом з Василем Косяном[2]);
  • «Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах» (1960, 1964, угорською мовою 1961);
  • «Шляхами великого Кобзаря» (1964).

Окремі його твори перекладено російською мовою.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]