Кургінян Сергій Ервандович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Ервандович Кургінян
S.e.kurgunyan.jpg
Народився 14 листопада 1949(1949-11-14) (64 роки)
Москва, СРСР
Місце проживання Москва
Громадянство СРСР СРСР, Росія Росія
Галузь наукових інтересів фізика, математика
Заклад Експериментальний творчий центр
Alma mater Московський геологорозвідувальний інститут, Театральне училище ім. Б. Щукина
Науковий ступінь Кандидат фізико-математичних наук

Сергій Ервандович Кургінян(14 листопада 1949, Москва, СРСР) — радянський і російський політолог[1][2], громадський і політичний діяч[1], театральний режисер і лідер руху «Суть Часу»[3]. Він є прибічником тоталітарної влади в Російській Федерації й агітує за відродження СРСР ставлячи Росію на чолі цього процесу.[4] Постійний співведучий політичного ток-шоу «Історичний процес» на телеканалі «Росія».

Біографія[ред.ред. код]

Народився в московській сім'ї вчених. Батько — Ерванд Амаяковіч Кургінян (1914—1996), був професором з новітньої історії і фахівцем по Близькому Сходу. Мати — Марія Сергіївна Бекман (1922—1989) була старшим науковим співробітником відділу теорії літератури Інституту світової літератури імені Горького, фахівцем з Т. Манну, автором ряду монографій. Дід по лінії матері був білим офіцером, перейшов до червоних, розстріляний 02.11.1938 року.

Радянський період[ред.ред. код]

Випускник Московського геологорозвідувального інституту за спеціальністю «геофізика» (1972 рік). Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукина (1983) за спеціальністю «режисура драми». Кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Інституту океанології АН СРСР (1974—1980). До 1986 року числився старшим науковим співробітником в лабораторії прикладної кібернетики Московського геологорозвідувального інституту.

Кургінян був членом комісії по новим театральним формам Союзу театральних діячів РСФСР та ініціатором соціально-економічного експерименту «Театр-студія на колективному підряді». Створена С. Кургіняном ще в студентські роки (1967) театр-студія в 1986 році разом зі студіями М. Розовського, «На Південно-Заході», «Людина» та іншими взяла участь в експерименті «Театр на колективному підряді». За результатами експерименту театр отримав статус державного (театр «На дошках»). Театр С. Кургіняна сповідує філософський і метафізичний підхід до явищ сучасності.

З 80-х років С. Кургінян паралельно з театральною діяльністю займається аналізом політичного процесу. У листопаді 1987 року виконком Мосради своїм рішенням N 2622 створив «Експериментальний творчий центр» на базі театру-студії «На дошках» і надав йому комплекс приміщень по Вспольному пер. м. Москви, відкривши фінансування на їх реконструкцію. У січні 1989 року Кургінян очолив створену Мосміськвиконкомом на базі театру організацію нового типу — «Експериментальний Творчий Центр». Неодноразово виїжджав в «гарячі точки» за дорученням ЦК КПРС (потім — керівництва Верховної Ради РРФСР) для проведення незалежної експертизи.[5]

Після неуспішних спроб запропонувати свої послуги секретарю ЦК КПРС Олександру Яковлєву (1987 р.), Голові Президії Верховної Ради РРФСР Віталію Воротнікову та голові КДБ СРСР Віктору Чебрікову (1988 р.) Кургінян був наближений другим (потім першим) секретарем МГК КПРС Юрієм Прокоф'євим та введен в круги Радміну СРСР і ЦК КПРС. У вересні 1990 року на мозковому штурмі в Радміні Кургінян пропонував провести жорсткі конфіскаційні заходи та масові репресії проти «ділків тіньової економіки», викликавши зауваження віце-прем'єра Леоніда Абалкіна: «Це ми вже проходили в 1937 році». Підтримує в той період тісні зв'язки з групою «Союз».

Сергій Кургінян (на задньому плані) на форумі «Кавказ сьогодні і завтра: відкритий діалог молоді».

У 1990 році С.Кургінян балотувався в народні депутати РРФСР (по Чертанівському територіальному округу N 58 м. Москви). Передвиборна програма кандидата C.Кургіняна пропонувала стратегію національного порятунку Росії, здатну запобігти розпаду російської економіки, суспільства, держави. Як відповідь на питання, звідки взяти гроші на реалізацію даної програми, в агітаційних матеріалах кандидата С.Кургіняна вказувалося, що Росія щороку втрачає величезні грошові кошти за рахунок несправедливого розподілу між союзними республіками СРСР, на довгобуді і союзних «проектах століття» тощо Росіянам пропонувалося взяти приклад з японців і «скупо і обачливо» вкласти всі вивільнені кошти в програму національного порятунку Росії.[6]

У 1991 році Кургінян відмовився стати радником Горбачова через розбіжності у поглядах на шляхи виведення компартії і країни з тупика. Ідею С. Кургіняна про опору на інтелектуальний шар (насамперед, науково-технічну інтелігенцію) для взяття країною модернізаційного бар'єру підтримував Ю. Прокоф'єв, секретар МГК КПРС. У центрі Москви С. Кургіняну, що об'єднав в Експериментальний творчий центр ряд організацій і лабораторій з розробками проривного характеру, було надано декілька будинків.

Російський період[ред.ред. код]

У 1993 році став радником Р. І. Хасбулатова, в ході жовтневих подій 1993 року перебував у будівлі Верховної Ради. Був розробником сценарію поведінки опозиційних сил, альтернативного тому, який був реалізований 3 жовтня («похід на Останкіно»). На його думку, план походу на Останкіно був провокаційний. Кілька разів зривав провокації, що організовувались в середовищі «белодомовцев» (так званий «бунт Соколова» і т. д.), категорично заперечував проти інкорпорації в середу белодомовцев баркашовцев та інших провокаційних елементів. Вів політичний діалог та інформаційну кампанію на користь Верховної Ради. 30 вересня перебувавша всередині будівлі Верховної Ради «партія» прихильників походу на Останкіно домоглася видворення С. Кургіняна як свого небезпечного противника. В цей же день С. Кургінян звернувся до всіх прихильників Верховної Ради з попередженням про підготовку провокації. Попередження було передано по каналах існувавшей на той момент інформаційної системи «Кільце», також з'явилося на стрічках офіційних інформагентств (повний текст в журналі «Росія-XXI», № 8, 1993).

У 1996 році запропонував представникам великого бізнесу об'єднатися і стати на конструктивну продержавну позицію. Результатом цього стал відомий «Лист тринадцяти».[7]

За власними словами, брав участь у відстороненні генерала А. І. Лебедя з посади секретаря Ради безпеки Російської Федерації.[8]

У 2007 році перед виборами президента Росії висловив думку, що «сам принцип президентської влади в Росії — понад фундаментально конституційний, ніж принцип, в якому йдеться про два терміни президентства», а також висловив побоювання, що "якщо Путін спробує зрушити з президентського поста хоча б на міліметр, він розвалить систему ".[9].

З липня по грудень 2010 року був співведучим телепрограми «Суд часу».

У 2011 році після з'їзду партії Єдина Росія, коментуючи висунення Д.Медведєвим В.Путіна в якості кандидата на пост Президента Росії, С.Кургінян сказав, що «процес, який хотіли повернути в бік повернення до радикального лібералізму, в цю сторону не повернувся», а також, що «з десталінізацією радикального лібералізму, поверненням до вже мертвим міфологемам і типам соціального та іншого культурного буття, — з цим усім покінчено на найближчий час». Звертаючись до своїх прихильників, С.Кургінян також підкреслив, що цього не сталося завдяки «у тому числі і нашим скромним зусиллям».[10]

Автор і ведучий «антішоу» програми «Суть часу», що публікується з лютого 2011 року на відео-хостингу Vimeo[11], сайті Експериментального творчого центру[12] та сайті віртуального клубу «Суть часу»[13]. У передачі, серед іншого, стверджує думку про месіанську роль Росії в сучасному світі.[14]

З серпня 2011 року — співведучий (разом з Миколою Сванідзе) проекту «Історичний процес» на телеканалі «Росія».

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Марія Маміконян, однокурсниця Сергія по геологорозвідувальному інституту, актриса театру «На дошках», політичний публіцист, співробітник наукового центру Кургіняна.

Дочка — Ірина, кандидат історичних наук, співробітник наукового центру Кургіняна.

Є внучка.[15]

Переконання, погляди[ред.ред. код]

З повагою ставиться до Леніна[16] і шкодує, що не вдалося врятувати СРСР. За його словами, відчуває особисту провину за розвал СРСР.[17]

Творчість[ред.ред. код]

Є головним редактором вихідного з 1992 року науково-публіцистичного журналу «Росія-XXI» та альманаху «Школа цілісного аналізу» (з 1998 року). Керує інтелектуально-дискусійним клубом «Змістовна єдність». Займається аналізом політичних процесів в Росії та світі, посткапіталістичних ідеологій, політичною філософією і стратегією прийняття рішень.

Книги[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Назад в СССР?
  2. Новость
  3. Сторонники оппозиции вышли на улицы - Первый канал
  4. Программа "Суть времени", выпуск 25
  5. Отрывок из программы «Познер» (25.05.2009)
  6. Агитационный материал кандидата в народные депутаты РСФСР по Чертановскому территориальному избирательному округу N 58 (г. Москва) С. Е. Кургиняна на выборах 4 марта 1990 года
  7. «Выйти из тупика!» (Письмо 13-ти)
  8. Сергей Кургинян. Интервью на канале Russia.ru. за 2010 год
  9. С.Кургинян «Регресс возможен» Интервью экспертному порталу Кремль. Орг Фонда эффективной политики Г.Павловского
  10. С.Кургинян «Суть времени — спецвыпуск» По поводу политических решений, принятых на съезде «Единой России» 24 сентября 2011 г.
  11. ECC TV Videos
  12. Международный общественный фонд «Экспериментальный творческий центр» (Центр Кургиняна МОФ-ЭТЦ) создан в 1990 году. Является независимой общественной организацией.
  13. «Суть Времени»
  14. Программа "Суть времени", выпуск 25
  15. Почему Кургинян и Сванидзе никогда не станут друзьями («Экспресс газета»)
  16. Сергей Кургинян «Проблема Ленина»
  17. Программа «Познер»

Посилання[ред.ред. код]

Основні посилання[ред.ред. код]

Інше[ред.ред. код]