Політологія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Політолóгія (від грецького politika, Πολιτικές Επιστήμες (букв. Політична епістемологія, політзнання) - державні й суспільні справи і logos - слово, поняття, вчення) — наука про політику, тобто соціальна наука, що досліджує політичні процеси.
Зміст |
[ред.] Коротка історія політології як навчальної дисципліни
Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. -Л. Монтеск 'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо.
Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.
Наприкінці XX ст. у США на 1300 кафедрах працювало близько 25 тисяч фахівців з політології, діяло 100 Вчених рад із захисту дисертацій. У Франції викладання "політичних і моральних наук" було започатковано ще під час Великої Французької революції. Нині більшість французьких провінцій мають інститути політичних наук.
У Великобританії з 1885 р. функціонує Лондонська школа економічних і політичних наук, де здійснюється підготовка працівників органів державної влади та управлінців різних рівнів.
У 1896 р. італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу "Елементи політичної науки ", що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця ХIХ ст. Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1849 р.) , який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни. З 1949 р. функціонує Міжнародна асоціація політичних наук, членом якої з 1999 р. є й Україна.
[ред.] Політологія в Україні
В Україні у 80-ті роки XVII ст. в Академії Ієзуїтів та Йозефінському університеті викладався курс "Політичні і комерційні знання"'. Лекційні курси "Політичне право і право націй", "Політичні знання і австрійське законодавство" в різні часи читалися також у Львівському університеті.
У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобокий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися в усіх вищих навчальних закладах України лише після розпаду СРСР. При Київському національному, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.
[ред.] Політологія як навчальна дисципліна
Як навчальна дисципліна, політологія включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет політології та її методологія; історія світової політичної думки; розвиток політичної думки в Україні; теорія влади і владних відносин; політична система суспільства; політична культура; політичні партіїта партійні системи; політичні еліти та лідерство; світовий політичний процес; політичне прогнозування та ін.
Усю сукупність проблем, які вивчає політологія, можна згрупувати у такі умовні розділи: вступ у політологію, історія політичних вчень, теоретична та практична політологія. Головне завдання політології як навчальної дисципліни - опрацювання і таке викладення загально-теоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхідний мінімум наукових політологічних знань.
[ред.] Основні методи політології
- Історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв 'язку та розвитку.
- Інституційний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань тощо).
- Соціальний. Сприяє з'ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії.
- Емпіричний (прикладний). Досліджує політичну дійсність шляхом спостереження, експерименту, фокусованого групового інтерв'ю, аналізу документів, анкетування і т. п.
- Системний. Забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого.
- Структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивидів.
- Соціально-психологічний (біхевіорестичний). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети.
- Порівняльний. Зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т. д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн.
- Політичного моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.
- Антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.
[ред.] Функції політології
- Описова. Полягає у пошуку відповідей на запитання: якою насправді є політична дійсність? у чому її природа та специфіка? хто виступає суб'єктом політики?
- Пояснювальна. Дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? чому ці факти мають саме такі властивості?
- Інструментальна. Пов'язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного резкльтату.
- Інноваційна. Прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтовану і максимальну контрольовану форму.
- Прогностична. Полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність або коли відбудуться певні політичні події. Результатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез.
- Методологічна. Охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань.
- Світоглядна. Утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів.
- Функція політичної соціалізації. Забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.
- Прикладна. Розробляє критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує провідною інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу.
- Нормативна. Проявляється в регламентації відносин між суб'єктами політичного життя.
- Ідеологічна. Полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, політичних процесів тощо.
[ред.] Література
Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: "Каравелла", Львів: "Новий Світ-2000"
[ред.] Зовнішні посилання
- Мангейм Дж. Б., Річ Р. К. Політологія. Методи дослідження(рос.)
- Национальная социологическая энциклопедия(рос.)
 |
Це незавершена стаття з науки. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
