Кірка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кірка (Κίρκη)
Circe Gumery cour Carree Louvre.jpg
Статуя Кірки на фасаді Лувра
Чаклунка
Міфологія: Давньогрецька
Місцевість: Стародавня Греція
Заняття: Чаклунка
Батько: Геліос
Мати: Перса
Брати/сестри: Еет
Діти: Телегон, Агрій, Латин
Пов'язані персонажі Главк, Скілла, Одіссей
Пов'язані події: Подорож аргонавтів, Одіссея
Зображення у Вікісховищі?


Кірка (грец. Κίρκη), латинізоване ім'я Цирцея (лат. Circe) — чаклунка, дочка Геліоса й Перси (Персеїди), сестра Еета.

Споріднена з Гекатою богиня місяця і, як Геката і Медея, представниця чародійства.

За Гомером, вона жила на острові Ея[1] (Aiaia, місце розташування острова в оповідях про Кірку географічно визначити неможливо). Або з острова Енарія [2], або острова Меонія[3]. Місцеперебування Кірки пізніше було перенесено з далекого сходу на захід, до Тірренського узбережжя: ім'ям її був названий мис на Італійському узбережжі (в Лаціо). Мешкала поблизу Тірренського моря, прибула на острів в колісниці Геліоса [4]. Вона очистила аргонавтів після вбивства Апсірта[5].

За Діодором, вона була дочкою Еета і Гекати. Кірка вийшла заміж за царя сарматів, отруїла чоловіка зіллям. Ставши царицею, вчинила жорстокості по відношенню до придворних, від чого втратила царську владу. Бігла на простори Океану і оселилася на острові разом з супроводжуючими її жінками; або в Італії на мисі Керкей[6].

Була закохана в морського бога Главка, за нерозділене кохання помстилася тим, що силою своїх чарів звернула на чудовисько його кохану Скіллу, і до царя авзонів, сина Сатурна Піка, який богинею був перетворений на дятла.

Очистила аргонавтів від убивства Апсірта. Супутників Одіссея обернула на свиней, а його цілий рік тримала на острові. Від Одіссея Кірка народила Телегона.

Кірка і Одіссей[ред.ред. код]

На її острів був занесений під час своїх блукань по морю Одіссей. Коли частина супутників останнього, вирушила для дослідження острова, була звернена Кіркою в свиней, Одіссей відправився один до будинку чарівниці і за допомогою даного йому Гермесом чудесної рослини переміг чари богині, яка, впізнала в ньому Одіссея, запропонувала йому залишитися з нею на острові і розділити її любов. Одіссей схилився на пропозицію богині, але перш змусив її поклястися, що вона не замишляє проти нього нічого поганого, і повернути людський образ його супутникам, перетвореним у свиней. Проживши рік на острові в достатку, Одіссей, за наполяганням товаришів, став просити Кірку відпустити їх на батьківщину і, отримавши згоду богині, відправився спершу, за її порадою, в область Аїда, щоб дізнатися від віщуна Тіресія про випробування які чекають на нього.

Згідно з Гомером, у неї було чотири служниці-німфи, дочки потоків [7] (вони викликають асоціації з чотирма райськими ріками). Згідно з Аполлонієм Родоським, її звірі - перші плоди еволюції, описаної Емпедоклом[8].

Отримавши від Тіресія бажані відомості, Одіссей повернувся на острів Кірки і був попереджений про небезпеки, які чекають його біля острова Сирен, в протоці, де мешкають Скілла і Харібда, і на острові Трінакріі, пустився в подальше плавання. Вона навчила Одіссея робити вузли[9].

За Гесіодом, від Одіссея у Кірки народилися сини Агрій і Латин [10] (Гомер цього не згадує). За іншою версією, вона народила від Одіссея сина Телегона [11] (або Навсіфоя і Телегона [2]).

Пізніше Кірка вийшла заміж за Телемаха, але була вбита ним, коли той покохав її дочку Кассіфону[12].

Гробницю Кірки показували на острівці Фармакусси поблизу Аттіки [13]. Стверджували, що від Кірки походить плем'я марсів, яке тому захищене від укусів змій [14]. Гора Кіркей в Лаціі - місце полювання [15]. На горі Кіркей був храм Кірки, там показували чашу Одіссея [16]. Кіркейскій пагорб був в Колхіді [17].

У переносному розумінні Кірка — спокусниця, чарівниця.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гомер. Одиссея IX 31; X 135-139
  2. а б Гигин. Мифы 125
  3. Первый Ватиканский мифограф I 15, 1
  4. Гесиод, фр.390 М.-У.
  5. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека I 9, 24
  6. Диодор Сицилийский. Историческая библиотека IV 45, 5
  7. Гомер. Одиссея X 348-351
  8. Аполлоний Родосский. Аргонавтика IV 666-675
  9. Гомер. Одиссея VIII 448
  10. Гесиод. Теогония 1013
  11. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека Э VII 14-17
  12. Ликофрон. Александра 808 и комм.
  13. Страбон. География IX 1, 13 (стр.395)
  14. Комм. 111 И.И.Маханькова к Солину
  15. Полибий. Всеобщая история XXXI 22, 2
  16. Страбон. География V 3, 6 (стр.232)
  17. Аполлоний Родосский. Аргонавтика III 198

Література[ред.ред. код]