Одіссей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одіссей у царстві мертвих, фрагмент червонофігурного кратера-кілікса, Вазописець Долона

Одіссе́й (грец. Οδυσσέας — той, що сердить богів) — герой давньогрецького епосу, міфічний володар острова Ітака, син Лаерта й Антіклеї, один з головних героїв Троянської війни, оспіваний в «Іліаді» й «Одіссеї».

24 серпня 2010 року офіційно повідомлено про відкриття двома грецькими археологами з Яніни, що проводили розкопки впродовж 16 років в районі Айос-Афанасіос на острові Ітака, царського палацу Одіссея — триповерхової будівлі, подібної до знайдених в Мікенах, Пілосі та Тиринфі[1][2].

Міф про Одіссея[ред.ред. код]

Одіссей славився розумом, рішучистю, кмітливістю, хитрістю і красномовством, тому брав участь у численних посольствах. Але й мав недоліки, такі як глузливість і нерозсудливість. Дружиною Одіссея була Пенелопа, котру він одержав від Тіндарея як нагороду за мудру пораду (варіант: за перемогу у марафоні). У Мессені Одіссей зустрівся з Іфітом, який подарував йому лук Евріта. У майбутньому під час відсутності Одіссея ніхто з женихів Пенелопи не міг натягнути тятиви цього лука.

Агамемнон ледве вмовив Одіссея приєднатися до ахейських вождів у поході проти Трої. Одіссей намагався повернути Єлену мирним шляхом. На десятому році війни він переконав ахейців продовжувати облогу Трої, був одним із послів до Ахіллеса, коли той посварився з Агамемноном. Після смерті Ахіллеса ахейці присудили Одіссеєві Ахіллесів обладунок, що прогнівило Аякса Теламоніда. Одіссей кілька разів ходив під Трою як вивідач; йому пощастило зловити троянського розвідника Долана і (за пізнішими переказами) викрасти священну статую покровительки Трої Паллади. Одіссей був серед тих, що сховалися в Троянському коні, перший побіг разом з Менелаєм до будинку Деїфоба, якого переміг у запеклому двобої.

Одіссея[ред.ред. код]

Докладніше: Одіссея
«Одісей та сирени» — картина Уотерхаус Джон Вільям

Ще більше прославили Одіссея численні пригоди, коли він, повертаючись додому, десять років блукав світом. Про все це йдеться в «Одіссеї». У цьому епосі розповідається і про життя родини героя на острові Ітака — дружини Пенелопи та сина Телемаха. В «Одіссеї» багато фантастики. Під час своїх мандрів Одіссей побував у кіконів (Фракія), де втратив 72 супутників; у країні лотофагів, у кіклопів, де разом із 12 супутниками насилу вирвався з печери велетня Поліфема. На прохання осліпленого Поліфема Посейдон постійно переслідував Одіссея, надсилаючи страшні вітри й морські шторми. Герой побував у бога вітрів Еола, у чарівниці Кірки, в німфи Каліпсо. Нарешті, втративши кораблі й товаришів, Одіссей за допомогою царя феаків Алкіноя та його доньки Навсікаї повернувся на Ітаку.

Він прийшов додому у вигляді жеребчика й довідався, що сотня залицяльників добивається руки Пенелопи, вважаючи її чоловіка мертвим. У стрільбі з лука, якого подарував колись Іфіт, лише Одіссей зміг натягнути тятиву й пустити стрілу так, що вона пройшла крізь отвори в сокирах, і тим виграти змагання женихів. З цього ж лука герой перестріляв усіх суперників. Одіссей — образ людини бурхливого періоду історії стародавньої Греції, коли робились перші спроби колонізації, відкривалися нові землі, коли потрібна була не тільки міць зброї, а й хитрість і розважливість.

В мистецтві[ред.ред. код]

Образ Одіссея знаходимо в численних літературних творах (трагедії Софокла «Філоктет», «Аякс», Евріпіда «Іфігенія в Авліді» й ін.). Його зображено на фресках (у Помпеях) та давньогрецьких вазах. До міфа про Одіссея зверталися також П. П. Рубенс, П. Тібальді, А. Карраччі, Дж. Ромні та інші художники.

У літературі та музиці пізнішого часу сюжет цього міфа використовували Л. Дольче, Лопе де Вега, Т. Корнель, Я. Княжнін, Ш. Гуно та багато інших письменників і композиторів. У переносному розумінні Одіссей — мандрівник, одіссея (від назви давньогрецького епосу) — тривалі мандри, пригоди, блукання.

Також Одіссей відображений і в скульптурі. Наприклад, статуя Одіссея у м. Умань (Черкаська область) національномий парк України "Софіївка".

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]