Мальованці

Мальо́ванці — група духовних християн^[1], течія в баптизмі, що виникла в Російській імперії наприкінці 80-х років XIX століття і була поширена переважно в Київській, Херсонській та Мінській губерніях. Течія вийшла зі штундо-баптизму, однак, попри свій раціоналістичний характер, набула чітких містичних рис, і в цьому аспекті наближається до хлистів. Отримала свою назву за ім'ям засновника і голови Кіндрата Олексійовича Мальованого.

Історія[ред. | ред. код]

Виникнення віровчення[ред. | ред. код]

У 80-х роках XIX століття в Київській губернії досить широко поширився баптизм, принесений німецькими колоністами.

У 1884 році Кіндрат Олексійович Мальований, біографію котрого можна простежити за публікаціями журналіста київської газети «Київська думка» (1913 рік) П. І. Кореневського, неписьменний міщанин-колесник міста Тараща, Київської губернії, йде з православ'я і, при великому скупченні народу, в присутності урядника та влади, хреститься за баптистським обрядом у ставку біля села Кердань, Таращанського повіту^[2]. Цей чоловік нібито з'явився на землі врятувати людей від Страшного суду, якого кожен повинен чекати з дня на день^[2].

Однак за деякий час, в кінці 80-х років, в таращанську в'язницю переводять кілька сектантів з села Скибіна, що знаходиться в 30-ти верстах від міста Таращі, яких починають відвідувати однодумці, що зупиняються у Мальованого. На побачення з товаришами сектанти часто беруть з собою і Мальованого, вечорами ведуть з ним довгі релігійні бесіди і дискусії.

Через кілька місяців перебування у в'язниці, глава цього сектантського руху, Венедикт Душенковський, висилається в Єлизаветпольську губернію, а незабаром слідує висилка й інших сектантів. Проте сім'я релігійного сумніву вже кинуте в душу Мальованого і, після припинення спілкування з сектантами, він самостійно приймається за вивчення Біблії.

Мальований обирає з числа одновірців-баптистів чотирьох співрозмовників, що найбільше пасують за настроєм і разом з ними приступає до спільного вивчення Біблії. Через деякий час він приходить до висновків, що Ісус Христос є не людиною, а всього лише прообразом або синонімом істини чи правди, описувані в Біблії події лише притча або передбачення, а життя Христа ще попереду.

Поширення і розвиток[ред. | ред. код]

Прийшовши до таких висновків Кондратій Мальований в травні-червні 1890 року починає проповідувати своє нове вчення.

У 1891 році Мальований оголосив, що в нього вселився Дух Святий, і оголосив себе Христом^[3]. Сергій Булгаков, автор «Довідника з єресей, сект і розколів» (вид. 1913, перевиданий у 2004 році), стверджував, що кожен послідовник Кіндрата вважався святим і живим втіленням Святого Письма. Послідовники на молебнях входили в транс, при цьому частим було явище, коли чоловіки молилися в жіночому одязі, а жінки голими. Вони завжди милися тільки в холодній воді на природі^[2]. Володимир Бехтерєв, видатний російський медик-психіатр у своїй книзі «Навіювання і його роль в суспільному житті» (глава «Епідемія мальованщини»), вказує на те, що однією з головних особливостей мальованського руху була наявність у людей галюцинацій^[4].

Після цих подій біля будинку Мальованого, в якому крім нього проживала також його дружина і шестеро дітей, починають збиратися натовпи селян, що прийшли подивитися на «Спасителя», чутки про якого з надзвичайною швидкістю облетіли довколишні села і містечка.

Арешт засновника[ред. | ред. код]

За деякий час Кондратій Мальований був арештований, після чого у квітні 1893 року його відвезли до Києва, до Кирилівського дому божевільних, де психіатр Іван Сікорський (батько відомого авіатора Ігоря Сікорського) визнав його душевнохворим^[5], і 14 вересня того ж року, для виключення спілкування зі своїми послідовниками, був переведений в Казанський дім божевільних, де утримувався до серпня 1905 року.

Після запроторення Мальованого в лікарню для божевільних на чолі сектантів стає селянин Сквирського повіту Іван Лисенко, котрий у свою чергу оголосив себе Христом, Сином Божим, а Мальованого — Богом-Отцем, що явився у плоті^[6].

Після виходу з лікарні Кіндрат повернувся до Таращі, де проживав до своєї смерті 21 лютого 1913 року.

Після смерті він залишив автобіографію «Історія життя К. Мальованого», а також численні «Послання». Оскільки сам Кіндрат Мальований був неписьменний, тексти за нього записував його зять, також член секти.

Від смерті Мальованого до наших днів[ред. | ред. код]

Після запроторення Мальованого до будинку для божевільних рух мальованців продовжував поширюватися у Київській, а також у Херсонській та Мінській губерніях, перекинувся в Сибір і навіть дійшов до Іркутської губернії^[7].

Мальованці (толстовці-мальованці), що жили в околицях Києва, залишалися вірні поглядам засновника течії і після його смерті. В 60-ті роки 20 століття мальованці масово піддавалися висилкам і гонінням за відкидання держави. Молодь потрапляла до в'язниці за відмову брати в руки зброю. В наш час рух має певну кількість послідовників в Україні (Київська та Житомирська області), а також в Росії (Тульська область).