Мемет Ніязі
| Мехмет Ніязі | |
|---|---|
| Memet Niyaziy | |
| Народився |
січень або лютий 1878 с. Ашчилар, Північна Добруджа |
| Помер |
20 листопада 1931 Меджидія, Румунія ·туберкульоз |
| Країна |
.svg){kind=small} Османська імперія Румунське королівство |
| Національність | румунсько-кримськотатарського походження |
| Діяльність | редактор газети, поет, журналіст, шкільний учитель |
| Знання мов | кримськотатарська |
| Конфесія | іслам |
Мемет Ніязі (крим. Memet Niyaziy; січень або лютий 1878 — 20 листопада 1931) — кримськотатарський поет, журналіст, шкільний учитель, вчений і активіст кримськотатарської діаспори Румунії.
Провів більшу частину свого життя в Російській імперії та Криму. Більша частина його робіт написана кримськотатарською та османською мовами. Ніязі приписують велику роль в підтримці зв'язку між кримськотатарською діаспорою та країною їх походження. Найбільш відомий своїми ліричними творами, які зображують Крим («Зелений острів» і «Зелена Батьківщина»).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в мусульманській сім'ї кримських мухаджирів в селі Ашчилар, Північна Добруджа. Він був другою дитиною у родині Ісмаїла і Азізе, двох грамотних селян і підданих Османської імперії[1]. Народження Ніязі збіглося з Російсько-турецькою війною 1877—1878 років, яка завершилася приєднанням регіону до Румунського королівства. У дитинстві він познайомився з кримськотатарською літературою і фольклором, османської мови його навчив батько. У рідному селі він закінчив початкову школу. Ймовірно, в підлітковому віці він вперше почав створювати свої серії літературних творів, які, як зазначалося, спиралися на елементи османської лексики[2].
У 1889 році сім'я покинула Румунію і переїхала в османську столицю Стамбул, де Мемет вчився в звичайній школі. У наступні роки на нього вплинули твори Намика Кемаля і Абдулли Хаміта. Він також досконало вивчив французьку, арабську і перську мови. У 1898 і 1899 роках Мемет намагався влаштуватися в російському Криму і почати кар'єру шкільного вчителя, але був висланий урядом в обох випадках[2].
Після смерті батька в 1904 році, Ніязі повернувся до Румунії і приєднався до кримськотатарської громади Констанца. Він одружився з Шефіка Абдулакім (також відомою як Сафіє); вона була молодшою сестрою Казима Абдулакіма (офіцера Румунської армії і героя Першої світової війни) і політика Селіма Абдулакіма. У пари було чотири дочки і двоє синів (двоє дітей померли в підлітковому віці)[2].
Ніязі був призначений учителем у місцевій кримськотатарській школі в 1906 році, читав лекції з османської історії, викладав османську мову, поезію і прозу, перську літературу і калам. Між 1910 і 1914 роками він служив директором цього навчального закладу. Після 1916 року поселився в місті Меджидія, коли був призначений деканом факультету ісламської теології. У 1909 році Ніязі почав редагування журналу Dobruca (Добруджа), який видавався в Стамбулі видавництвом Kader (Кадер). Там він почав публікувати свої короткі твори такі як Teşvik (Заохочення), Mektep ve Aile (Школа та родина) та Işık (Світло), у співавторстві з Джєвдєтом Кемалом[1][2].
На початку 1918 року, після того як Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, Ніязі переїхав до Сімферополя, де він приєднався до кримськотатарських активістів, редагував газету Haq Ses (Голос права) і деякий час працював в Кримському міністерстві освіти. Коли Червона армія увійшла в Крим, він переховувався в Румунії[2]. З цього моменту Мемет Ніязі зосередився на літературній діяльності, почався найбільш багатий на твори етап в його літературній кар'єрі. Він публікував свої твори на кримськотатарській мові (арабський алфавіт). Як лідер громади, він впливав на нову хвилю кримських біженців, які шукали натхнення в політиці прометеїзму Другої Польської Республіки[1].
Останні роки життя та смерть[ред. | ред. код]
Свої останні роки провів у смутку від смерті дружини Шефіки. Страждаючи від туберкульозу, Ніязі помер внаслідок хвороби. Похований у Меджидії з церемонією, яка зібрала багато його шанувальників[2].
Його великомасштабна могила, як стверджують, стала першою сучасною, на яку нанесена тамга, що міститься на прапорі Кримського Ханства. Місце поховання Мемета Ніязі стало точкою об'єднання усієї кримськотатарської громади[1].
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Brian Glyn Williams, The Crimean Tatars, Brill Publishers, Leiden, 2001, p.283-286
- ↑ а б в г д е Romanian) Agi-Amet Gemal, «Mehmet Niyazi», in Dicţionarul personalităţilor turco-tătare [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.], hosted by Tatar.ro