Монастир святого Галла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт № 268
268 англ.268 фр.
Абатство святого Ґалла.

Монастир Святого Галла (нім. Fürstabtei St. Gallen, фр. Abbaye de Saint-Gall), нині розташований в швейцарському місті Санкт-Галлен, був у Середньовіччя однією з найбільших бенедиктинських обителей Європи. 1983 року внесено до списку пам'яток світової спадщини як «досконалий зразок великого монастиря епохи Каролінгів».

Історія[ред.ред. код]

613 року ірландський чернець Святий Ґалл, учень святого Колумбана оселився на річці Штайнах й заснував ермітаж (місце усамітнення). А засновником самого монастиря Святого Галла був Отмар Галленський з Реції. Першими ченцями були також вихідці з Реції, а згодом — представники аллеманських аристократичних родин. Отмар також заснував у монастирі школу, де ченці вивчали науки й мистецтва. Велике значення для розвитку мистецтва книжкової мініатюри мала традиція Санкт-Галленської художньої школи. Рукописи, виконані та проілюстровані Санкт-Галленськими ченцями (багато з яких були родом з Британії та Ірландії), високо поціновувалися у всій Європі.

За абата Вальдо з Райхенау (740814) було засновано монастирську бібліотеку, одну з найбагатших в Європі, під час навали угорців у 924933 роках книги було вивезено до Райхенау. З тих часів до сьогодні збереглося близько 400 манускриптів. На прохання Карла Великого папа римський Адріан I направив до Санкт-Галлен найкращих співаків, які навчили ченців техніки григоріанського співу.

1006 року братія зареєструвала спалах наднової SN 1006.

Починаючи з X століття, монастир Св. Галла вступив у політичне суперництво з обителлю в Райхенау. У XIII столітті абати Санкт-Галлена не лише здобули гору в цьому протистоянні, але і добилися визнання монастиря як самостійного суверена у складі Священної Римської імперії.

За часів абата Пія (1630—1674) у монастирі було відкрито друкарню. 1712 року монастир був розграбований швейцарським військом, яке вивезло з собою значну частину скарбів монастиря та його книжок. Так книжки з монастиря святого Галла потрапили до Цюріха та Берна. У 17551768 роках середньовічні споруди абатства було знесено, тож більшість будівель монастиря разом з його собором збудовані у XVIII столітті в силі бароко. Тоді як середньовічних споруд майже не залишилося.

У 1983 році монастир святого Галла було занесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Монастирська бібліотека[ред.ред. код]

План монастиря Св. Галла (поч. IX століття)

Бібліотека монастиря святого Галла вважалася однією з найбагатших бібліотек Середньовічної Європи. Незважаючи на втрати, вона досі володіє однією з найповніших книжкових колекцій німецькомовної літератури високого Середньовіччя. У 2005 році вона нараховувала 160 000 томів, з яких 2000 давніх манускриптів (500 з них віком понад тисячу років). У бібліотеці реалізується проект оцифрування давніх манускриптів. 307 оцифрованих манускриптів з бібліотеки вже знаходяться у вільному доступі в режимі онлайн CESG.

Одним з найцікавіших експонатів бібліотеки є План святого Галла, складений на початку IX століття, який зображає ідеалізовану картину середньовічного монастиря (це єдиний архітектурний план, що зберігся з часів раннього Середньовіччя).

Відомі ченці[ред.ред. код]

Абати монастиря[ред.ред. код]

У списку наведено імена абатів (керівників монастиря) та роки їхнього абатства.

Література[ред.ред. код]

  • Georg Thürer: St. Galler Geschichte, Staatsleben und Wirtschaft in Kanton und Stadt St. Gallen von der Urzeit bis zur Gegenwart, in 2 Bänden. St. Gallen 1953.
  • Alfred Meier: Abt Pankraz Vorster und die Aufhebung der Fürstabtei St. Gallen. Diss. Universität Fribourg. Freiburg 1954 (Studia Friburgensia NF 8).
  • Walter Müller: Landsatzung und Landmandat der Fürstabtei St. Gallen, Zur Gesetzgebung eines geistlichen Staates vom 15. bis zum 18. Jahrhundert. St. Gallen 1970 (Mitteilungen zur Vaterländischen Geschichte 46).
  • Johannes Duft, Anton Gössi, Werner Vogler: St. Gallen, in: Helvetia Sacra III/1/2 (1986), S. 1180—1369.
  • Philip Robinson: Die Fürstabtei St. Gallen und ihr Territorium (St. Galler Kultur und Geschichte; 24). St. Gallen 1995. ISBN 3-908048-25-7.
  • Peter Ochsenbein (Hg.): Das Kloster St. Gallen im Mittelalter. Die kulturelle Blüte vom 8. bis zum 12. Jahrhundert. Stuttgart 1999. ISBN 3-8062-1378-X.
  • Hanspeter Marti: Klosterkultur und Aufklärung in der Fürstabtei St. Gallen. St. Gallen 2003 (Monasterium Sancti Galli 2). ISBN 3-906616-55-X.
  • Fürstabtei St. Gallen — Untergang und Erbe 1805/2005. St. Gallen 2005. ISBN 3-906616-75-4.

Посилання[ред.ред. код]


Координати: 47°25′23″ пн. ш. 9°22′38″ сх. д. / 47.42306° пн. ш. 9.37722° сх. д. / 47.42306; 9.37722