Григоріанський спів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Graduale Aboense 2.jpg
Gaudeamus omnes, вступ до меси св.Генріха Упсальського, записаний квадратною нотацією, XIV—XV століття.

Григоріанський спів, григоріанський хорал (лат. cantus gregorianus; англ. Gregorian chant, фр. chant grégorien, нім. gregorianischer Gesang, італ. canto gregoriano) — традиційний спів католицької церкви, канонізований папою Григорієм І Великим у 590—604 роках.

Особливості[ред.ред. код]

Григоріанський спів є одноголосним, хоча в ході історичного розвитку він став основою ранніх форм європейського багатоголосся від органум і дискант до мес Високого Відродження.

За характером розспівування літургійного тексту розрізняють силабічні хорали (1-2 тони на склад тексту), невматичні (від 2 до 4-5 тонів на склад) і мелізматичні (необмежена кількість тонів на склад). До першого типу відносяться речитативні вигуки, псалми й більшість антифонів офіція, до другого - переважно інтройти, комуніо і більшість пісень ординарію меси, до третього — респонсорії, трактуси, алилуї, Kyrie eleison і др.

За типом виконання григоріанський спів поділяється на антифон (чергування двох груп співаків, у такий спосіб виконуються, наприклад, всі псалми) і респонсорне (спів соліста чергується зі співом ансамблю або хору). Громада в богослужбовому співі в цілому участь не бере (за винятком деяких спільних молитов). Ладо-інтонаційна основа григоріанського співу - вісім модальних ладів, званих також церковними ладами.

Історія[ред.ред. код]

В основних рисах григоріанський спів сформувався на території сучасної Франції, Південної Німеччини, Швейцарії й Північній Італії в VIII—IX століттях (в результаті відбору, переробки й уніфікації різних богослужбових наспівів). У григоріанському співі синтезовані найдавніші інтонаційні формули східно-середземноморських музичних культур, елементи візантійського, галліканського, амвросіанського співу, фольклор німецьких і кельтських племен. До XII—XIII столітть він ствердився на теренах Європи від Британських островів до західно-слов'янських країн (Польща, Чехія). Існує кілька діалектів мелодики григоріанського співу. Григоріанський спів виконується латинською мовою; проте окремі пісні співалися грецькою мовою, а в Хорватії й Чехії допускалася також старослов'янська мова. Тексти бралися в основному з Біблії.

Найбільш ранні рукописи григоріанського співу (кінець VIII століття) містять тільки тексти. В IX столітті з'явилися перші записи музики. У деяких рукописах X-XI століть зафіксовані інтервали менші за півтон. Ритміка найдавнішого григоріанського співу заснована на нерегулярному чергуванні довгих і коротких тривалостей; особлива роль належить найтоншим ритмічним нюансам (невелике подовження або зменшення тривалостей, легкі акценти усередині груп з коротких звуків і т.д. ). Григоріанський спів записувався за допомогою безлінійної невменної нотації, на основі якої в XII столітті виникла лінійна квадратна нотація. Поява нового способу запису відобразила ряд змін, що відбулися у григоріанському співі - діатонізації мелосу, зведення ритміки до слідування рівних тривалостей (лат. cantus planus - рівний спів).

У цьому вигляді григоріанський спів зберігався в епоху Відродження, бароко і в XVIII-XIX століттях служило тематичною й конструктивною основою багатоголосної музики. У піснях з'явилися мелодійні обороти, що істотно відрізняються від первісних форм. Реконструкція автентичних мелодій григоріанського співу почалася в другій половині XIX століття зусиллями французьких вчених-бенедиктинців у привела до появи так званих Ватиканських видань градуалу, антифонарію й інших співочих книг. До григоріанського співу близькі також пам'ятники середньовічної латинської гімнографії - тропи, секвенції, строфічні гімни офіцію, versus й ін.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Ефимова Н.И. Раннехристианское пение в западной Европе VIII-X столетий: К проблеме эволюции модальной системы средневековья - Москва: МГУ, 2004.
  • Карцовник В. Г. Григорианское пение // Православная энциклопедия, т. 9.— М., 2006 — с. 461–471.
  • Лебедев С. Н. Григорианский хорал // Большая российская энциклопедия, т. 7.— М., 2007 — с. 746–748.
  • Кюрегян Т. С., Москва Ю. В., Холопов Ю. Н. Григорианский хорал: Учебное пособие / Московская гос. консерватория имени П. И. Чайковского.— М., 2008.— 260 с.
  • Apel W. Gregorian Chant. London, 1958.
  • Hiley D. Western Plainchant: A Handbook. Oxford, 1993.