Реція
Реція (лат. Raetia) — найзахідніша з дунайських провінцій Римської імперії.
Реція була обмежена зі східного боку Нориком і землею венетів, з південної — транспаданською Галлією, з західної — Гельвецією, з північної — Верхньою Германією; до складу її входили південні частини нинішніх Баден-Вюртемберга та Баварії, північно-східна і східна частини Швейцарії, Тіроль і частина Ломбардії.
Головна маса ретійців (лат. Raeti, грец. Ραιτοί, тобто горяни — від кельтського Raiti), споріднених імовірно італійським разенам або етрускам, займала гірську країну між Нориком, Гельвецією, перевалом Сант Годард, Боденським озером і долиною річки Інну, розпадаючись на племена камунів, ленонтіїв, веностів, бріксентів, мезіатів, евганеїв, трідентійців та інших. Північніше від них жили вінделікійці. Населення Реціі займалося скотарством, виноробством і частково землеробством.
У 15 році до н. е. Рим вирішив убезпечити північний кордон Італії. Тиберій і Друз вторглися в Рецію, перший через Гельвецію, другий з Італії, вгору по долині річки Еч і в один літній похід завоювали провінцію. Тоді ж були прокладені дороги що з'єднували головні пункти Північної Італії з верхнім Дунаєм, Боденським озером і східною Швейцарією. Центром римського управління й культури стало місто Augusta Vindelicorum (Аугсбург), де сходилися дороги з Італії. Одна з них йшла від Комо на Кіавенну і Кур до Бріганції (Брегенц) на Боденському озері, а звідти у Аугсбург, інша з Аквіли, через Карнійські Альпи, до Вельдідени (Вільде) на Інні у Реціі; тут з нею зустрічалася третя, найзначніша дорога з Верони на Трієнт, вгору по долині річки Еч, потім через Бреннер долиною Інну та Баварських Альп до Вельдідени і Аугсбурга. Ця дорога в 47 році була закінчена Клавдієм і продовжена до верхнього Дунаю; за його ім'ям, вона стала називатися via Claudia.
Посилання [ред.]
Реція у швейцарському історичному лексиконі (нім.)
Див. також [ред.]
|
|||||||
