Надсянський говір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта українських нарічч і говорів (2005).
   Надсянський говір (10)

Надся́нський го́вір (долівський). Говір української мови. Належить до одних з архаїчних говорів галицько-буковинської групи, південно-західного наріччя. Поширений переважно по річці Сян (звідси назва) та її притоках від річки Стрв'яж (Стривігор) на півдні аж до річки Танви на півночі; на території України невеликою смугою тягнеться на крайньому заході Львівської області та окремими острівцями в околицях Перемишля, Ярослава (тепер Польща). Після 1945 року надсянський говір як мовно-територіальне утворення зазнав змін унаслідок значних переселень носіїв говору на землі Західної та Північної Польщі та в різні регіони України (Операція Вісла). У структурі надсянського говору зберігається багато рис, спільних з лемківським, бойківським, наддністрянським говорами; тривалий контакт з польською мовою вплинув на формування надсянського говору та на чіткість його зовнішніх меж. Характерні риси: перехід звука Е в А (грачка, сарп, траба, чарвоний); чітко виражене укання — перехід ненаголошеного О в У (курова, гурод, худити); відсутність вставного Л (робйю, спйю); В у функції прийменника та префікса переходить в Г, а Ф в Х (гдова, гліті, гмирати, хпав, хперіт, хтати), та інше. Є своєрідна лексика (халупа — хата, варцаби — віконні рами, гнет — невдовзі). Надсянський говір присутній у мові персонажів О. Маковея та інших.

Ареал і межі поширення[ред.ред. код]

Межі з наддністрянським говором[ред.ред. код]

Ізоглоси II-го тому «Атласу української мови» (АУМ) свідчать про те, що на сході межа надсянського говору проходить умовною лінією через такі населені пункти: Немирів — Яворів — Мостиська — Добромиль і поєднує його з надсянсьськими говірками[1][2][3].

Наддністрянський говір від надсянського відмежовується ізоглосами явищ (першими при протиставленні подаються риси наддністрянського говору, другими — надсянського):

  • голосний звук на місці давнього ы після губних приголосних: и (бик, миш, ви, ми) — ы, що зберігає давню вимову, відмінну від и (бык, мыш, вы, мы) і и (бик, миш, ви, ми)[4];
  • вимова кореневого голосного в дієслівній формі було: була — была і била[4];
  • вимова звукосполучення ги: гинути, вороги, плуги — гінути, ворогі, плугі[5];
  • голосні звуки о або е після шиплячих приголосних: шестий, вчера — шостий, вчора[6];
  • звукова будова іменника парубок: парубок — парібок;
  • звукова будова іменника брови: брови — бриви;
  • звукова будова іменника комір: комнір — комір;
  • звукова будова слів дзвін, дзвінкий: дзвін, дзвінкий — звін, звінкий;
  • звукова будова дієслівної форми квітує: цвите — квітне і квіне (про жито);
  • форма орудного відмінка однини іменників і займенників жіночого роду: головою, землею, солею, тою, нею і головов, землев, солев, тов, нев — головом, землем, солем, том, нем;
  • форма давального відмінка однини іменників IV відміни з суфіксом -ат- (-ят-): лошєту, телєту і лошєтю, телєтю — лошаті, теляті;
  • форма називного відмінка множини іменників II відміни чоловічого роду з основою на приголосні к, х: вовки, парубки, співаки, пастухи — вовкі, парубкі, співакі, пастухі;
  • форма називного відмінка однини прикметників середнього роду: богате, довге — богатоє, довгоє;
  • форма називного відмінка множини прикметників: добрі, файні — добриї, файниї;
  • форма називного відмінка множини присвійних прикметників: материні, батькові — материни, батькови;
  • частка хай: най і ней — няй і ней;
  • вживання слів:
    • на позначення обичайки в ситі: обичайка — каблук і облук;
    • рубля до воза: рубель — павус[7];
    • весни: весна — яр;
    • райдуги: дуга і веселка — смуга[8];
    • райкають (про жаб): райкают і рихкают — рехкают[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Атлас української мови. В 3-х т. — Т.2. Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. — К., 1988. — 520 с.
  2. Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології української мови. — К.: Рад. школа, 1966. — стор. 97
  3. Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. — К.: Наук, думка, 1990. — стор. 74
  4. а б АУМ, т. 2, карта № 17
  5. АУМ, т. 2., карта № 21
  6. АУМ, т. 2, карта № 14
  7. АУМ, т. 2, карта № 302
  8. АУМ, т. 2, карта № 355
  9. АУМ, т. 2, карта № 344

Джерела[ред.ред. код]

  • «Українська літературна енциклопедія», Київ, 1995
  • litopys.org.ua


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.