Особовий герб
_3-coat_of_arms.jpg)
.svg)
Особовий герб (також: персональний, фамільний або родинний герб) — власний символ, що належить певній особі — армігеру (зазвичай, голові родини) та може використовуватися членами його родини і бути успадкований його нащадками. Різновид родових гербів, відомий ще з часів хрестових походів, що набув подальшого вдосконалення з розвитком феодального устрою як символ станової приналежності до привілейованих верств суспільства.
Поширеною хибною думкою, однак, є ототожнення понять «дворянське достоїнство» і «шляхетний стан» з правом на особовий герб. Насправді, інститут недворянських (цивільних, що їх часто ще називають «бюргерськими») гербів успішно існує ще з часів Священної Римської імперії. Наприклад, у Франції при королівському режимі недворянин-аптекар чи суддівський чиновник вважався правопорушником, якщо не мав герба.[1] Тут було чимало випадків, коли не тільки містяни, але й селяни ще з XIII століття мали власні герби. В Угорщині й Нідерландах також були бюргерські чи селянські герби — явище, поширене зараз майже в усіх європейських країнах.
Виходячи з чинного законодавства України та міжнародних норм, що декларують рівність усіх членів суспільства, а також із досвіду застосування особових гербів у багатьох країнах світу, будь-який громадянин має сьогодні право обирати й вживати для своїх потреб власний геральдичний знак. Його використання окремими особами чи вживання таких знаків представниками цілого роду (родових гербів) стає все більш популярним в українському суспільстві.
З метою впорядкування процесу сучасного герботворення в Україні в галузі особової геральдики, ведення його на фаховому рівні та відповідно до ухвали Восьмої конференції Українського геральдичного товариства (1999 р.) ведеться Реєстр особових гербів УГТ. До Реєстру включаються символи фізичних осіб – громадян України, а також інших країн або осіб без громадянства (для двох останніх категорій у разі, якщо вони проживають чи працюють в Україні або при підтвердженні, що вони чи їхні предки є вихідцями з України).
Походження терміну[ред. | ред. код]
| Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав |
|---|
 Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел: Дата, коли було знайдено порушення: 1 лютого 2024. Тому, хто повісив цей шаблон: На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення |
|
Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Дотримуйтесь вказівок нижче.
У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону). Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін. Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті. Попри все, ми завжди раді вашим оригінальним статтям. Дякуємо. Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав. |
Історія питання[ред. | ред. код]
Історія особових гербів простежується від епохи благородних лицарів, турнірів і хрестових походів. Появлення у ХІІ ст. закутої в броню кавалерії, а також нових форм шоломів, що закривали обличчя лицарів та робили неможливим їх розпізнання на полі бою, разом з кількістю військових контингентів, що брали участь в хрестоносних заходах, ставили на порядок денний необхідність витворення ідентифікуючих засобів, які б давали можливість орієнтуватися в бойових умовах.
| Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав |
|---|
Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел: Дата, коли було знайдено порушення: 1 лютого 2024. Тому, хто повісив цей шаблон: На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення |
|
Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Дотримуйтесь вказівок нижче.
У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону). Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін. Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті. Попри все, ми завжди раді вашим оригінальним статтям. Дякуємо. Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав. |
Достеменно розбиратися у гербах на щитах закутих в обладунки лицарів, оголошуючи на турнірах суперників, було мистецтвом герольдів (від нім. Неег — «військо» та нім. Held — «герой»), які спершу були слугами вищого нобілітету, нарівні з жонглерами і менестрелями. З цього й виросли їхні знання та майстерність — сама геральдика, тобто система правил, яку герольди складали в Західній Європі століттями. Ці правила поширюються на використання барв, металів, фігур, додаткових прикрас, значення кольорів, металів і фігур (срібло, наприклад, означає чистоту, перев'язь — участь предків у походах тощо), а також на опис герба («блазон») лаконічною геральдичною мовою, яка є системою словесних позначень зображень на гербі. Саме в персональному гербі досвідченому герольду тоді, як і зараз, вдавалося відбити особистість і заслуги володаря герба, окреслити його життєвий шлях і зберегти для нащадків його ім'я в історії.
Хрестові походи, які зірвали зі своїх місць небувалу для тих часів кількість людей різних станів та країн. Крім знаті, у походи також вирушили містяни й селяни, ремісники й купці. Під час Третього походу (1188) королі Філіпп Французький, Філіпп Фландрський та Генріх Англійський домовилися, що французи на своєму одязі носитимуть червоний хрест, фламандці — зелений, англійці ж — білий. Знайомство з особистими емблемами східних воїнів привнесло до європейської геральдики рослинні символи та девізи, з’явилися зображення екзотичних та притаманних східній культурі фантастичних тварин. Був також запозичений звичай носити на лицарському шоломі намет, прикріплений бурелетом, що переходить в зображення герба. Барви, вживані в геральдиці, отримали назви, похідні з арабської мови.[2]
З 1150 до 1500 р. використання геральдики на Заході було утилітарним: її розташовували на обладунках і на печатках. Наприкінці цього періоду вона використовувалася лише в мирному побуті і набула великого мистецького значення. Оскільки від самого початку герби асоціювалися з вищими верствами суспільства, геральдику за пізнього Середньовіччя ототожнювали з поняттям шляхетності.
| Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав |
|---|
Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел: Дата, коли було знайдено порушення: 1 лютого 2024. Тому, хто повісив цей шаблон: На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення |
|
Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Дотримуйтесь вказівок нижче.
У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону). Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін. Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті. Попри все, ми завжди раді вашим оригінальним статтям. Дякуємо. Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав. |
Перші особові герби[ред. | ред. код]
Найраніше свідчення герба — емалевий малюнок з могили Жоффруа Плантагенета, графа Анжу і Мена у Франції, що зображає самого Жоффруа з гербовим щитом, де на блакитному полі зображено ймовірно чотирьох золотих левів на дибах (точну кількість левів було важко визначити через положення, в якому намальований щит). Граф був зятем Генріха I, короля Англії, що правив в 1100–1135 роках, який, згідно з хронікою, і подарував йому цей персональний герб.
Одним із перших англійських королів, що мали особистий герб, був Річард I Левине Серце (1157-1199). Його три золоті леопарди (леви) в геральдиці пізніше використовували всі королівські династії Англії.
Геральдичні реєстри[ред. | ред. код]
Внаслідок хрестових походів згасло багато знатних родів, і постала потреба замінити їх новими. Чимало родів украй збідніло, і лише родовий герб міг засвідчити їхню шляхетність. Саме в цей час, за французького короля Філіппа Сміливого, поширився звичай надання шляхетської гідності. З одного боку, стара, освячена історією шляхетність набула особливої ціни, з іншого — самого лише володіння землею стало замало для передачі у спадок свого імені, яке теж стало своєрідним предметом власності. До того ж дворянство почало більше цінувати свої герби. Виявилось, що шляхетність не гарантувала лицарського звання, а посвячення в лицарі надавало шляхетність автоматично. Окрім того, Хрестові походи породили нове явище — лицарські ордени.
Таке розширення кола осіб, які мали право й обов'язок володіти гербом, викликало потребу у фахівцях, які зналися б на вже існуючих гербах і могли б виробити точні правила для складання нових, вести родоводи знатних осіб та лицарів, що підтверджували б їхні права на участь у турнірах, тощо. Таким чином, з часом при дворах володарів та в лицарських орденах з’явилися герольди. Отже, з другої чверті XII ст. у Західній Європі геральдичні зображення перебували в загальному вжитку. З часом геральдика стала універсальним явищем. У XIV—XV ст. використання гербів було перейняте від Заходу в Україні, а у XVII—XVIII ст. — у Росії.
Реєстрації особового герба в Україні передує проведення фахової експертизи герба на відповідність основним геральдичним принципам і нормам (за змістом, колористикою та композицією). Підставою до розгляду питання про внесення герба до Реєстру УГТ є подача замовником: 1) відповідної заяви (довільної форми); [3] 2) ілюстративних додатків (малюнки герба графічні та кольорові (на листах формату А4)) та описів і пояснень змісту символів; 3) реєстраційної анкети (встановленої форми). Для громадян інших країн та осіб без громадянства також необхідно подати копії документів, які б підтверджували їхнє проживання в Україні або походження (чи їхніх предків) з українських земель.
Для нащадків колишньої шляхти чи дворян право використання давніх гербів фіксується після представлення документів, що підтверджують прямі генеалогічні зв'язки з користувачами цих символів та засвідчують надання чи конфірмацію такого герба предкам. Реєстр видається окремими випусками й розсилається безкоштовно основним бібліотекам України.
Козацька геральдика[ред. | ред. код]
| Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав |
|---|
Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел: Дата, коли було знайдено порушення: 1 лютого 2024. Тому, хто повісив цей шаблон: На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення |
|
Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Дотримуйтесь вказівок нижче.
У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону). Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін. Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті. Попри все, ми завжди раді вашим оригінальним статтям. Дякуємо. Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав. |
Сучасні герби[ред. | ред. код]
В сучасних умовах функція особових геральдичних символів відрізняється від ролі давніх родових гербів - вони не є символом приналежності до якогось "стану" чи "касти", а лише мають підкреслити індивідуальність власника. Герб мусить бути витриманий у основних консервативних геральдичних рамках (наприклад, лише 5 емалей і 2 метали; норми накладання емалей і металів; дотримання статусності символів тощо). Або в іншому разі людина може замість герба вживати просто емблему чи логотип.
Інший приклад знаходимо у відносно новому законодавстві єдиної Італії, де герби недворян також були врегульовані королівським указом (що, у свою чергу, сприяло розвиткові законів і звичаїв, які панували в державах старої Італії).
З усуненням геральдики з утилітарного вжитку наприкінці XVIII — на початку XIX ст. її мистецькі якості на певний час занепали. У XX ст. геральдичне мистецтво відродилося і навіть удосконалилося порівняно з первинними взірцями. Можливо, подією, що найвиразніше демонструє сучасні межі геральдики, було надання 1961 р. урядом Республіки Ірландія герба президентові Сполучених Штатів Америки Джону Кеннеді. Оскільки герби є спадковими, а їхні власники вважаються представниками знаті, надання герба, що дорівнює наданню дворянської гідності однією державою голові іншої держави, і досі є унікальним випадком у геральдичній історії.
Риси сучасного герботворення[ред. | ред. код]
Нові підходи до особового герботворення в державах з республіканським устроєм (до яких належить також і Україна) полягають у тому, що новостворені герби мають відповідати загальним геральдичним нормам (зокрема колористики та композиції), але можуть також містити й автентичні національні риси. Наприклад, в Реєстрі особових гербів УГТ є герби з характерними особливостями армігерів вірменського, грузинського, корейського походження. За думкою голови УГТ Андрія Гречило, немає жодного сенсу їх штучно "підганяти" під чужі геральдичні традиції (польські, австро-угорські, російські тощо), які формувалися у конкретний період та діяли в конкретних правових рамках. Наприклад, про російську геральдичну систему можна говорити лише в період з кінця XVIII до початку XX століть як таку, що була сформована під виразними впливами німецької, італійської та французької систем.
Україна ХХІ ст. є республікою, тому в УГТ не бачать сенсу штучно переносити архаїчні геральдичні системи в сучасність. Зрештою, герби на території України, як і решти країн Центральної та Східної Європи, формувалися переважно під впливом німецької геральдики. Тому основні принципи складання гербів і використання позащитових елементів під її впливом стали для цих земель традиційними. Сучасні українські геральдисти домовились використовувати німецьку основу, щоб не перетягувати штучно окремі принципи, наприклад, з британської чи іспанської систем (які різняться від німецьких).
Реєстр[ред. | ред. код]
Видання засноване відповідно до рішення 8-ї наукової геральдичної конференції (Львів, 1999) з метою впорядкування процесу сучасного герботворення в Україні в галузі особової геральдики, ведення його на фаховому рівні. Видається від 2003 року окремими щорічними випусками. Мова видання — українська, обсяг — 20-24 сторінки формату А5 (друк кольоровий та чорно-білий), наклад — 350-500 примірників. Поширюється серед членів УГТ, а також розсилається основним бібліотекам України та зарубіжним геральдичним товариствам. Виходить під редакцією А. Б. Гречила (від 2003).
До Реєстру включаються символи фізичних осіб — громадян України, а також громадян інших країн чи осіб без громадянства (для двох останніх категорій — у разі підтвердження, що вони чи їхні предки є вихідцями з території України). Для нащадків колишньої шляхти чи дворян право використання давніх гербів фіксується після представлення документів, що підтверджують прямі генеалогічні зв'язки з користувачами цих символів та засвідчують надання чи конфірмацію такого герба предкам.
У Реєстрі подається зображення герба, його блазонування, інформація про гербоносія та підстава для використання символу (новий герб чи пов'язаний зі знаком предків).
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Особовий герб |
- Українське геральдичне товариство. uht.org.ua.
- Вісник «Знак»
- «Генеалогічні записки»
- Офіційний сайт УГТ
- Електронна версія Реєстру
- [1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Геральдична мозаїка: майже як у лицарів. Дзеркало Тижня №34 (562). 3-9 вересня 2005 р.
{{cite book}}:|first=з пропущеним|last=(довідка) - ↑ Геральдика: розвиток в Європі. Виникнення лицарства. Архів оригіналу за 15 квітня 2019. Процитовано 15 квітня 2019.
- ↑ Геральдика: розвиток в Європі. Виникнення лицарства. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 17 квітня 2019.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
