Тотем

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тотемні стовпи в Стенлі Парк в Ванкувері, Канада. Слід зауважити, що тотемні стовпи не були предметом ритуального поклоніння, вони радше слугували гербами роду чи племені, а стилізовані зображення на них переповідали важливі історії для племені.

Тоте́м — предмет або істота, який вважався засновником племені. Як правило, був представлений у вигляді ідола або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі.

Взагалі тотемізм — одна з найдавніших форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.

Тотеми українців[ред.ред. код]

Низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. Серед них — О. Знойко, В. Давидюк, Г. Лозко, М.-Л. А. Чепа. При цьому коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах і Галичини, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі.[1][2][3]

У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічної народної вистави водіння кози на свято Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка.[4] Етнографами записано на Чернігівщині пісню при щедровечірньому водінні кози, де згадується також і вовк.[5]

Поширення символіки кози-тотема як символа врожаю серед інших античних народів Європи можна пояснити давністю існування цього культу з часів арійської спільності народів (за 1000 років до нашої ери). Це питання тісно пов'язане з питанням етногенезу українського народу і загалом слов'ян, а також походженням індоєвропейської цивілізації (Г. Лозко, О. Знойко). Якщо коза була тотемом пастуших племен арійської доби, то не може бути й мови про запозичення слов'янами цього культу від греків чи римлян.

Тотем росіян та фіно-угрів[ред.ред. код]

Тотемною твариною росіян є ведмідь бурий.[6][7] У Росії мати зустрічає молодих після вінчання у вивернутій хутром назовні ведмежій шкурі, тоді як в Україні — у овечому кожусі, що є символом кози (Г. Лозко).

Бурий ведмідь є тотемною твариною багатьох фіно-угорських народів. У Фінляндії бурий ведмідь вважається національним символом країни. Тотем угорців спричинив те, що сусідній з ними народ сербів називав їх і ведмедя майже однаково: сербською мовою ведмідь — це «мечак», а угорець — це «мачар».[8]

Обряд «водіння ведмедя», такий популярний у Великому князівстві Московському,[9] є не просто розвагою, а водінням тотема заради магічного прикликання добробуту. За часів середньовіччя у Західній Європі «водінням ведмедя» славились угорці. «Мачвою» називалось удільне князівство-банат королівства Угорщини в XIII столітті.[10]

Той факт, що в росіян ведмідь є тотемною твариною,[11] підтверджує дані археології про те, що основу російського народу складають саме фіно-угорські народи.[12]

Тотеми інших народів[ред.ред. код]

Тотемом білорусів, найімовірніше, є коза,[13] деякі дослідники відносять до білоруських тотемів також лелеку і вужа, у болгар і сербів — вовка (відбилося навіть в людських іменах).[14]

Тотемною твариною поляків також є коза: на свято Нового року вони, як і українці, водять козу. І обряд останнього снопа в них також називається «зривати козу».

Народи Сибіру шанували Лосиху-Матір, здійснюючи ритуали на її честь, у всьому схожі на обряди шанування ведмедиці народів Центральної Росії під час «ведмежих свят». Лосині та оленячі роги прикрашали житла народів Крайньої Півночі й шанувалися як родинні обереги.

У деякої частини німців зберігся звичай на Різдво рядитися в оленячі шкури, проти чого суворо виступала Римо-католицька Церква. Іншим тотемом німців є кабан: саме він символізував у них врожай хліба, подібно як в українців та інших слов'ян цим симолом є коза. У Тюрінгії, коли вітер колише хлібне поле, говорять: «Це хлібами проноситься вепр». Поблизу Аугсбурга жнець, який жав останній сніп, називався «власником свині».[15] Наявність двох тотемних тварин пояснюється етногенезом німецького народу, який утворився з суміші кельтських та германо-скандинавських народів.

Тотемом більшості кельтських народів був олень: у їхній міфології він є посланцем з потойбічного світу, з яким найчастіше зустрічалися мисливці. У багатьох міфах є згадки про священну Білу Олениху або Білого Оленя. Кельтський бог Кернунн — бог усіх живих істот — уявлявся в образі чоловіка з оленячими рогами на голові. Його вважали покровителем королів. Також міфічний дух з рогами на голові Херн-мисливець супроводжував померлих на той світ.

Тотемом ірландців (група кельтських народів) був бик: коли помирав король, збиралися королівські друїди й приносили в жертву бика. Потім з'їдали м'ясо цієї жертовної тварини й лягали спати на її шкурі. Сни, які друїди-жерці бачили в цю ніч, мали повідомити їм ім'я нового короля.

Тотемом скандинавських народів був чорний кабан (вепр): він був символом врожаю, його приносили в жертву аж трьом богам — Одіну, Фрейру та Фрейі. Священного кабана з'їдали, але вірили, що вранці він воскресав. Зображення кабана часто зустрічалось на зброї та щитах — вважалося, що він захищає воїнів у битвах. Уявляли тотемного кабана із золотою гривою, що світиться в темряві, він ніби-то міг обігнати найпрудкішого коня. Головною стравою на святі в потойбічному світі Вальгаллі був також кабан.[16]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кислюк К. В. Релігієзнавство : [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. — [5-е вид., виправ. і доп.]. — К. : Народ. укр. академія, 2007. — С. 425–464.
  • Лубський В. І. Релігієзнавство : [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — С. 367–381.
  • Черній А. М. Релігієзнавство : [посібник] / А. М. Черній. — К. : Академвидав, 2003. — С. 212–235.
  • Релігієзнавство : [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. — Донецьк : Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. — 22 0 с.
  • Докаш В. І. Загальне релігієзнавство : [навч. посібник] / В. І. Докаш, В. Ю. Лешан. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2005.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6
  2. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. — Луцьк: Волинська книга, 2007. — 324с. ISBN 978-966-361-217-1
  3. Чепа М.-Л. А. Вовк — звір із вір і казок українських / Проблеми загальної та педагогічної психології, т. VII, в. 4. К., 2005. — С. 309–315. ISBN 966-7569-90-X.
  4. Скуратівський В. Дідух. — К.: Освіта, 1995. — 272с. ISBN 5-330-02487-0
  5. Пісенний вінок: українські народні пісні з нотами./Упоряд. А. Я. Михалко. — К.: Криниця, 2009. — С. 649. ISBN 979-09007027-2-2
  6. Королев Сергей. Миф о медведе. Современная политика возвращается к архетипам
  7. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6
  8. Сербско-русский и русско-сербский словарь. Сост. Гудков В. П., Иванович С. — М.: Русский язык — медиа, 2004. ISBN 5-9576-0128-4
  9. Королев Сергей. Миф о медведе
  10. Полонська-Василенко Н. Історія України. — К.: Либідь, 1992. — Т.1.- 640с. ISBN 5-325-00300-3
  11. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6
  12. Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Книга 1. —376 с. ISBN 978-966-355-017-6
  13. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6
  14. Махній М. Тотемізм: культ міфічних першопредків.
  15. Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6
  16. Брайшер С. М. Мифология. (Мини-энциклопедия) /Пер. с англ. Л. Калашниковой. — М.: ООО "Издательство «Олимп»: ООО «Издательство АСТ», 2002. — 190с. ISBN 5-17-009663-1

Посилання[ред.ред. код]