Вексилологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прапор Міжнародної федерації асоціацій вексилології

Вексилоло́гія (прапорознавство, від лат. vexillum — «прапор» та грец. λογοs — «наука») — спеціальна історична дисципліна, об'єктами дослідження якої є прапори, корогви, знамена, штандарти, транспаранти, вимпели та інші засоби сигналізації, що виконують функції символів.

Походження терміну[ред.ред. код]

Термін створив 1957-го американський науковець Вітні Сміт[1], автор багатьох книжок і статей з вексилології (перекладені майже всіма європейськими мовами), для позначення піддисципліни геральдики, з якої вона з часом виокремилася і перебуває в тісному зв'язку з такими суміжними їй дисциплінами, як іконографія, емблематика, фалеристика, сфрагістика.

Міжнародні асоціації[ред.ред. код]

Конституція МФВТ (FIAV, Fédération internationale des associations vexillologiques) офіційно визначає вексилологію як «створення та розвиток системи знань про прапори всіх типів, їх форм і функцій, і системи наукових теорій і принципів, заснованих на таких знаннях». Особа, що вивчає прапори — вексилологіст, особа, що проектує прапори — вексилографіст.

Щодругого року МФВТ організовує Міжнародний конгрес із вексилології (МКВ, ICV). У 2007 МКВ відбувся в Берліні, Німеччина; 2009-го МКВ відбудеться в Йокоґамі, Японія.

Зацікавленість вексилологією поширилася в США та Європі від 1960-х років. Незабаром було засновано безліч спеціалізованих періодичних видань, які існують і донині: чеська «Вексилологія», американський «Прапор-бюлетень», англійський «Флагмастер», канадський «Флагскан» тощо).

Національна Вексилологія[ред.ред. код]

Перша вексилологічна праця видрукована в Києві 1709-го («Таблица флагов»). Розвиток української вексилології як наукової дисципліни пов'язаний з дослідженнями I. Крип'якевича «Прапор Богдана Хмельницького», М. Макаренка «Запорозькі клейноди в Ермітажі», В. Іванова «Прапори слобідських полків», Я. Ісаєвича «Козацькі прапори національно-визвольної війни середини XVII ст.». В останні роки вексилологічні дослідження, зокрема з козацького прапорництва, помітно активізувалися: з'явилися праці Є. Турек, Ю. Савчука — «Нові відомості про бойові прапори козацького війська (середина XVII ст.)», «Прапор Б. Хмельницького зі збірки Військового музею у Стокгольмі», «Українська пам'ятка Північної війни».[2]

У СРСР наприкінці 1960-х років теж зріс інтерес до прапорів. З'явилися і перші книжки: «Прапори держав світу» К. Іванова, «Прапори розповідають» К. Мамаєва. З'явились навіть ентузіасти вексилології: М. Рєвнівцев, В. Курасов, А. Басів та інші. Їхні імена широко представлені в іноземних прапорознавчих бюлетенях 1980-х та 1990-х років (СРСР спеціалізованого друкованого видання про прапори не мав).

Принципи дизайну прапорів[ред.ред. код]

Дизайни прапорів виражають набір закономірностей, які постають із розмаїття практичних питань, історичних обставин і культурних заводів, які формували та формують еволюцію цих дизайнів.

Помітним прикладом є п'ять принципів Теда Кеї «Гарний прапор, поганий прапор»,[3] опубліковані та рекомендовані Північно-американським вексилологічним товариством:

  1. Спрощуйте: прапор має бути настільки простим, щоб дитина могла намалювати його по пам'яті.
  2. Використовуйте символи, що мають чітку мету: зображення на прапорі, його кольори чи візерунки мають пов'язуватись із тим, що вони символізують.
  3. Використовуйте 2-3 базових кольори: обмежте кількість кольорів на прапорі до трьох, які добре контрастують і взяті зі стандартного набору кольорів.
  4. Жодних літер і штампів: ніколи не використовуйте написання у будь-якій формі чи штампи організацій.
  5. Відрізняйтесь або споріднюйтесь: уникайте дублювання інших прапорів, але використовуйте схожості, щоб вказати на зв'язки.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]