Сфрагістика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сфрагістика (від грец. — сфрагіс, печатка), також сіґілографія (від латинської — сіґіллюм, печатка), охоплює три поняття:

  1. печаткове мистецтво (виготовлення печаток);
  2. печаткове право (правні норми вжитку печаток)
  3. печаткознавство (наука про печатки).

Печаткове мистецтво з'явилося вперше у сх. народів (Єгипет, Вавилон), від них перебрали його греки й римляни, далі воно перейшло на укр. землі до скіфів, сарматів, антів, ґотів й ін. Печаткове право (спершу звичаєве, а пізніше держ.) було впорядковане за ранньої доби Київ. Русі. Печаткознавство почалося в 13 ст. на нім. землях (перші прояви наук. зацікавлення нац. С. помітні в Україні з сер. 18 ст.).

Термін «печатка» (П.) охоплює два поняття:

  1. прилад (камінний, металевий тощо) до витискування чи прикладання (т. зв. матриця);
  2. відтиск (на металі, воску тощо) або відбитка мастилом (на пергамені, папері тощо).

У 19 ст. з'явився т. зв. «штемпель» (укр. «печатка»), виготовлений з ґуми чи ін. елястичної речовини, який залишає не рельєфне зображення, а лише відтиск, подібний до друкованого. Приблизно до 12 ст. П. були однобічні й прикладні, а згодом переважно двобічні (лицевий та зворотний бік) і привісні. Найдавніші згадки про староукр. П. знаходимо в літописах: «Ношаху сли печати злати, а гостье сребрени» (договір В. кн. Ігоря з греками 945; П. послів були золоті, а купців срібні) і «написахом на харатья сей й своими печатьми запечатахом» (договір В. кн. Святослава Ігоревича з греками 971). Уже в 10 ст. зустрічаємо диференційовані староукр. П.: княжі, урядницькі, особисті й ін.

Укр. (як і заг.-евр.) С. мала від давніших часів певне розчленування матеріалів печатних відтисків, наприклад, металів (золото, срібло, оливо тощо) чи ін. речовини (віск, сургуч тощо). Вона створила ще з середньовіччя титули осіб, які були охоронцями й завідувачами найважливіших П. До них належав, наприклад, печатник — начальник королівської чи княжої канцелярії за княжих часів і генеральний писар у гетьманській державі. Укр. С. витворила свій нац. стиль (однією з його особливостей є, наприклад, восьмикутня П. майже невідома в ін. країнах) і назагал високий мист. рівень, що був зумовлений працею староукр. ремісників і впливами визначних графіків, давніх (І. Щирський, Д. Ґалаховський, І. Мигура й ін.) і новіших (Ю. Нарбут та ін.) часів.

Державні П.[ред.ред. код]

До них належать П.: великокняжі й королівські київ., гал.-волинської й лит.-руської доби; гетьманські, Укр. Народної Республіки, Української Держави та УРСР.

Держ. П. Київ. доби діляться на три основні типи. Найдавніший, т. зв. архаїчний (краще — староруський) тип існував приблизно до 10 ст. На цих П. зображений дідичний знак Київ. династії — тризуб-двозуб (кількість зубів і подробиці зображення знаку залежні від власника П.). До них належать, наприклад, найдавніші нам відомі П. Святослава Ігоревича (одна з них двобічна: на лицевому боці двозуб, а на зворотному — розета). З прийняттям християнства постав новий тип княжої П., т. зв. греко-руський, що існував приблизно до 11 ст. На лицевому боці зображують христ. св., ім'я якого носив В. кн., а на зворотному — на кілька рядків напис (леґенда) грец. мовою «Господи, поможи рабові своєму Н ... (христ. ім'я власника П.) архонтові Руси». До них належить, наприклад, П. Ярослава Мудрого: на лицевому боці зображення св. Юрія, а на зворотному напис: «Господи, поможи рабові своєму Георгієві архонтові». У 12 ст. витворився новий тип княжих П., що тривав приблизно до кін. 13 — поч. 14 ст., який ділиться на 5 основних відмін: а) на лицевому боці св. однойменник кн., а на зворотному — тризуб-двозуб; б) св. однойменник і св. однойменник батька того чи того володаря на звороті; в) св. однойменник і зображення Ісуса Христа на звороті; г) св. однойменник й ініціали ІС ХС на звороті та ґ) різні зображення з поступовим переходом з грец. на староукраїнську мову та залишки гр.-руського типу, наприклад, П. Володимира Мономаха, на якій зображено св. Василія і грец. напис: «Печать Василія найблагороднішого архонта Руси Мономаха».

В Гал.-Волинській державі П. (з поч. 13 ст.) ґрунтовно змінилися. Вони наскрізь зах.-евр., ґотичні й геральдичні, а їхні леґенди — латинські. Цей новий тип перейшов пізніше до вжитку Лит.-Руського В. князівства. П. Юрія Львовича І має на лицевому боці зображення сидячого на троні короля і латинський двокільний напис — S. (сіґіллюм) Domini Georgi Regis Rusie, а на зворотному — зображення лицаря-вершника з гербовим щитом, з династично-держ. левом на лівому плечі та з корогвою в правиці і напис «S. Domini Georgi Ducis Ladimerie». П. кн. Володислава Опольського, який правив Галичиною як намісник короля Людовика, представляє сидячого на троні монарха з мечем у правиці, між двома гербовими щитами — Шлезьку і Руси (лев), оточеного латинським написом: «Володислав Божою милістю Опольський, Вєлюнський і Руської землі дідичний володар».

На П. лит.-руської доби була звич. постать сидячого кн. або лит.-руська «погонь» (геральдичне зображення лицаря-вершника з піднятим у правиці мечем і з подвійним хрестом на щиті на лівому плечі), а навколо були, як правило, розміщені гербові щити складових великих князівств (Литви, Жмуді, Волині, Києва, білорусь. князівства тощо), що відповідало печатковій леґенді, з титулами даного В. кн.

З 1648 починаючи, постав ряд нових держ. П. — гетьманських, званих у тогочасних документах «військ.» або «держ.», «нац.». їхнє зображення «лицаря-козака з мушкетом» продовжувало традицію запор. П., що з'явилися у другій пол. 17 ст. П. гетьмана Б. Хмельницького мала це зображення з довкільним написом: «Печать Воиска Его Королевьскои (після 1654 — Царської) Милости Запорозького». Винятком була П. гетьмана І. Виговського з зображенням його родового герба і з дворянським написом: «Іоанъ Виговскии Киевски Воіевода Генералъ Киевски Гетьманъ Великий Князтва Руского Староста Чигрніньскиі». П. гетьмана І. Мазепи має традиційне зображення лицаря-козака, з довкільним написом: «Печать Малои Россіи Воиска их Царского ПресвЂтлого Величества Запорозького». Розрив між Україною й Росією позначився на П. гетьмана П. Орлика, на якій, крім зображення лицаря-козака, є леґенда «Печать Малоі Росіи Славного Воиска Запорожского». Гетьман К. Розумовський вживав традиційну П. з «лицарем-козаком». Після скасування гетьманату затверджено 1766 для Малорос. Колегії нову П.: імператорський орел з нагрудним і розділеним на 5 полів щитом, а на цих полях герби п'яти укр. князівств: київ., чернігівського, переяславського, новгородсіверського і стародубського. Крім т. зв. «військ.» П., гетьмани для печатання менш важливих документів іноді користувалися своїми приватними П. з зображенням родових чи особистих гербів.

У 19 ст. залишилися ще сліди кол. української державности в С. чужинецьких монархій, наприклад, архангел В. князівства Київ. в П. Рос. Імперії і герби королівства Галичини і Володимерії (згодом також і герцоґство Буковини) в П. Австр. Імперії.

Перші II. відновленої української державности були затверджені ухвалою Української Центр. Ради 22. 3. 1918. Встановлено дві П.: велику для важливіших держ. документів і малу для менше важливих (за проектом В. Кричевського). Обидві П. дуже подібні. У великій вміщено на центр. полі тризуб (на основі т. зв. великого герба УНР), оточений обабіч і внизу рослинним орнаментом, а в малій П. — на цьому ж полі тризуб (на основі т. зв. малого герба УНР), обрамований ромбоподібним орнаментом. Довкільний напис «Українська Народна Республіка» на обох П. оздоблений трьома кільцями, що розділяють слова держ. назви. Обидві П. близькі до українського народного мистецтва, але оформлення їх далеке від традицій давніх укр. держ. П., як і від евр. держ. П. Держ. П. за Гетьманату мала на центр. полі традиційне зображення «лицаря-козака» з держ. тризубом нагорі та довкільним написом «Українська Держава». Вона була краща від обидвох попередніх, згідна з заг. правилами евр. С., а її мист. стиль був тісно пов'язаний з дерне. П. України 17 і 18 вв. П. Директорії, якою користувався С. Петлюра, була досить скромна своїм виглядом: тризуб в оточенні ініціалів У.Н.Р. і напис, який говорив про титул голови держави — Гол. Отамана Рісп. Укр. Збройних Сил.

На ці не роки припадають П. новостворених на укр. землях держав, що не мали всеукр. значення: ЗУНР, Кубанського Краю, Крим. Краю і недовго Гал. РСР; вони (за винятком УРСР) мали зображення крайових гербів. Це стосується також П. Карп. України 1939.

Гол. правну основу дерне. П. УРСР творить постанова Центр. Виконавчого Комітету СРСР від 17. 6. 1925. П. мають у центрі герб УРСР, а довкільний напис вказує на приналежність П.; ними можуть користуватися тільки вищі, центр. й місц. урядові установи, як також їхні відділи, що виконують самостійні функції. Деякі держ. установи підлеглого характеру користуються безгербовими П., напис яких вказує на приналежність і підпорядкування даної установи; це стосується також суспільних, кооп. й ін. установ. Дерне. П. УРСР змінювалася разом з зміною держ. герба УРСР: 1) гербовий щит з перехрещеними молотом і серпом у соняшному проміні, оточений пшеничними колосками, перев'язаними стрічкою з написом «Пролетарі всіх країн єднайтеся» і назвою республіки укр. і рос. мовами (постанова ЦВК УСРР 14. 3. 1919); 2) напис тільки українською мовою, а ініціали УРСР вміщені в гербовому щиті над молотом і серпом (конституція УРСР 1929); 3) ініціали УСРР замінені ініціалами УРСР (Нова конституція 30. 1. 1937); 4) над щитом уміщено п'ятикутню зірку, напис знову двомовний, а замість нащитних ініціалів на стрічці одномовна назва республіки «Українська РСР» (закон 5. 6. 1950). Молд. АССР, яка до 1941 входила до складу УРСР, користувалася гербовою П. УРСР з двомовними написами (укр. і молд.).

Територіяльні П.[ред.ред. код]

це П. княжих уділів і волостей, провінцій В. Князівства Лит., укр. воєводств та їхніх складових частин у межах Поль. Королівства, полків і запор. паланок (та їх складових частин), Гетьманської держави, намісницькі, губ. й ін. в складі Рос. Імперії, коронно-крайові та ін. в складі Австр. Імперії та всі ін. земські П. аж до 1918.

П. удільних кн. за Київ.доби не відрізнялися від держ. Найдавніша збережена удільно-княжа П. походить з 11 ст., вона належала Ізяславові, синові Володимира В. На її лицевому боці зображений тризуб, оточений написом, а на зворотному — тільки напис. Княжі П. лит.-руської доби різновидні й належать до переходової доби укр. територіяльної С.

За часів Речі Посполитої всі П. воєводств, земель і пов. були гербові з написом латинською мовою: на центр. полі герб воєводства, землі чи пов., оточений латинським написом (наприклад, Печать Руського Воєводства). П. Запоріжжя, яка постала в другій пол. 16 ст., представляла т. зв. «лицаря-козака з мушкетом» (найдавніші відбитки 1576, 1596 і 1608; напис: Печать Войска Запорожского).

Починаючи з 1648, появилися П. полків і сотень Гетьманської держави. Їхнім змістом був родовий або особистий герб того чи того старшини та відповідний напис. Запоріжжя, як автономна частина Гетьманської держави, мало свої П.: військ.-крайову, паланкові й курінні. Найвища П. Запоріжжя дещо змінилася з уваги на те, що кол. запор. П. стала після 1648 гетьманською емблемою; тому до її зображення додано застромлений у землю спис перед постаттю лицаря-козака, а також розширено довкільний напис: «Печать Славного Войска Запорожского Низового». Щойно 1763 додано до напису слова «Малороссіи» й «Императорского Величества». П. паланок мали на центр. полі зображення різних тварин (лев, кінь, орел, олень тощо), поруч менше зображення герба даного полк. та відповідний напис. Так, наприклад, на П. Самарської паланки бачимо лева, герб полк. і напис «Печать Полкова Самарськой паланки», а на П. Кодацької паланки зображений кінь, оточений гербом полк. й ініціалами: П.П.К.П. П. запор. куренів мали різновидні зображення й написи. Останніми творами коз. територіяльної С. є П. новостворюваних військ другої пол. 18 і першої половини 19 ст.: Бозького, Чорноморського, Буджацького, Кубанського та ін.

П. укр. земель під рос. владою (намісницькі, губ., обл. й ін.), як також під австро-угор. (коронних країв ГаличиниВолодимерії й Буковини, закарп. жуп й ін.) були гербові і чужомовні. Після 1918 територіяльні П. мали Підкарпатська Русь і Буковина.

Місцевостеві П.[ред.ред. код]

П. міст, сіл і місцевостей мішаного типу. Укр, міська С. зародилася вже в другій пол. 13 ст. на зах. землях. Найдавніша збережена П. м. Володимира, виготовлена в кін. 13 ст., прикріплена до документу 1324, на ній є зображення св. Юрія, покровителя міста, і латинською мовою довкільний напис «Печать Володимира». На зламі 13 — 14 вв. з'явилася П. Львова, Перемишля та ін. гал. і частково волинських м. Пізніше міська С. розвивалася у зв'язку з поширенням у м. нім. самоврядувального права. Всі ці П. мають зображення міськ. Гербів (вони виявляють велике тематичне багатство) і латинські або староукр. довкільні написи (останні навіть у деяких зах.-укр. м.). Більші м. (наприклад, Київ) мали дві П.: велику й малу. В Гетьманській державі 17 — 18 вв. нац. свідомість на міськ. П. позначилася виразно коз. емблематикою (булава, козак, зброя, небесні світила та різновидні хрести). Зміцнення рос. влади відбилося негативно на міськ. С.; деякі давні П. замінено новими, іст. беззмістовними, перевантаженими зображеннями імперського орла тощо (наприклад, П. і герб Полтави). Для нових м. творено П. з тематикою переважно побутовою й дуже рідко іст. Коз. сфрагістичні традиції продовжувалися в міськ. П. Кубанщини. Австр. влада рідко робила незначні зміни в міськ. П. Галичини, достосовуючи їх частково до австр. Укр. влада 1917 — 20 не мала часу на справи міськ. С., а з приходом сов. влади всі міські емблеми зникли, щойно останніми pp. почалося в УРСР нове творення міськ. П. і гербів, далеке від традицій укр. і заг.-евр. С. й геральдики; наприклад, для Києва створено емблему з зображенням кленового листка (нібито флоральна емблема м.) і натягненим луком (що є помилковим натяком на стародавні П. Києва з зображенням не лука, а самостріла-«куші»). Гербові міські П. існували частково далі на зах. землях у 1920 — 30-их рр

П. укр. сіль. громад губляться своїми типами в давнині, вони ще мало досліджені й у великій мірі загублені. Їхні написи переважно українськомовні (гол. в Галичині), а зображення пов'язані з побутом селянства: приладдя (коси, серпи, граблі, мотики тощо), плоди, дерева, споруди та ін. З мист. погляду вони часто високовартісні, з стилістичного — притаманно укр.

Родові й особисті П.[ред.ред. код]

Вже за ранньої доби Київської держави визначні роди користувалися своїми знаками (т. зв. знаменами, мітами, різами, рунами тощо), які були ознакою дідизни, позначенням родового чи особистого майна, як також амулетами. Ці знаки були різного походження: слов., грец., ґотського, сх.; з прийняттям християнства їх доповнювано додатком хреста або перехресної риски. Ці напечатні знаки були найдавнішими зображеннями на староруських П. За часів Гал.-Волинської держави вони стали гербовими. З появою на укр. землях зах.-евр. геральдики на зламі 13-14 в. визначніші роди почали містити свої стародавні знамена на гербових щитах, які підлягали затвердженню королів і великих кн., і це призвело до виникнення нових типів П.: гербових. За середньовіччя в Україні П. були дуже поширені; ними користувалися княгині, бояри, дружинники, купці й ін. стани населення. Родовими знаками користувалося також селянство (наприклад, бортні знаки), які однак у наслідок соц. обставин не стали печатними. Напечатні зображення були різні: стародавні знамена, написи без імени, ініціали власника, ініціали і довільно обрана емблема, сама емблема, герб й ін. Відновлення української державности в 17 ст. спричинило поновний розвиток укр. родової й особистої С. Нею користувалися шляхта, коз. старшина, духівництво, міщанство, і навіть козацтво. Роди й особи, що не мали родових гербів, творили свої власні, довільні. Лід впливом коз. традицій почали поставати нові зображення на П.: зброя (мечі, шаблі, луки й стріли), небесні світила (сонце, півмісяць, зірки), різновидні хрести, серця, вежі та ін. Ці П. лягли потім в основу гербів нащадків коз. старшини — лівобережного дворянства. Інколи коз. старшина, нащадки давньої шляхти, не користувалася своїми гербами, а творила нові коз. печатні емблеми (наприклад, ген. обозний В. Дунин-Борковський зобразив на своїй П., замість власного родового герба «Лебідь», шаблю й хрест). На ті часи припадає також постання укр. восьмикутніх гербових щитів на П. Залюбки додавано також до напечатних гербів ініціали власника, які подавали його ім'я та титул. У 19 ст. родове печаткотворення закінчилося (за винятком надання гербів й титулів рос. чи австр. монархами), і укр. родові П. обмежилися майже винятково шляхетськими з двома основними видами: герб без ініціалів або ініціали під відповідною шляхетською короною (лицарсько-шляхетською, баронською, графською тощо). Це були переважно невеликі т. зв. сиґнетові або перстеневі П., що служили гол. до запечатування листів та ін. поштових посилок. У 20 ст. дійшло до майже повного занепаду родової С. За останні роки в сов. пресі появилися ст. з заохоченням творити нові «родові» П. «приватним порядком» (звич., в стилі сов. емблематики), що нібито мало б зміцнити родинне життя.

Церковні П.[ред.ред. код]

Досі знайдено 18 відтисків П. київ. митр. Найдавніша з них належала митр. Теопемптові (прибув до Києва 1037); на її лицевій стороні зображений св. Іван Предтеча, а на зворотній — грец. напис: Господи поможи Теопемптові Митрополитові Руси. З 11 ст. збереглися ще дві владичі П.: Єфрема з зображенням св. Михаїла й написом «Господи поможи Єфремові Протопроедрові і Митрополитові Руси і Георгія з зображенням св. Юрія й грец. написом «Господи поможи Георгієві Митрополитові Руси і Сінкеллові» (чл. патріаршої ради). У 12 ст. постало усталене зображення лицевої сторони київ. митр. — Богоматері з Божественним Дитям; на зворотному боці напис змінявся незначно: «Печать Проедра Руси Николая» (1102 — 1104) й ін. Відміною від цього традиційного зображення є тільки дві П. 12 ст.: Никифора II (від 1182), що має тільки двосторонній напис «Христе возглянь на мене Твоїм задумом архипастиря всієї Руси», і Йоана II (1189 — 1190) з зображенням св. Івана Золотоустого і написом «Возглянь на раба свого Йоана митрополита Руси». Єпископські П. були подібні. На трьох печатних відтисках (з двох матриць) гал. єп. Кузьми (від 1157) на лицевій стороні є традиційне на київ. влацичих П. зображення Богородиці (т. зв. «Знаменіє»), а на зворотній — напис «Богомати, возглянь на мене Козму Галицького». Староукр. П. монастирів мали переважно тільки відповідні написи.

Розвиток української геральдики, що почався з 14 ст., позначився на укр. церк. С. чимраз частішим застосуванням гербових зображень. П. укр. владик 16 ст., вже односторонні з довкільними написами, діляться щодо світо змісту на дві частини: з стародавніми зображеннями Христа, Богородиці, святих тощо або з зображенням родових гербових щитів владик з відповідними для їхнього сану щитовим оточенням (митра, жезл, хрест й ін.). Гербові владичі П. почали з часом переважати, а разом з тим посилилися впливи зах. — евр. церк. С. й геральдики (еклезіястичні капелюхи, гербові девізи, латинські довкільні написи тощо). Нижче духовенство користувалося майже винятково гербовими напечатними зображеннями. З 15 ст. розвивається багата змістом і дуже часто високомист. С. монастирів, монаших чинів, капітул, братств, парафій тощо: зображення дзвіниці Львівської Успенської церкви на П. Братства 16 ст., Печерської Лаври, символічне зображення Божої Премудрости на П. Святософійської капітули й київ. митрополії 17 ст., вигляд долини, ріки й гір (Межигірський монастир, 18 ст.), а також трибанні церкви або зображення небесних покровителів тієї чи тієї церкви на парафіяльних П. За найновіших часів під впливом зах.-евр. церк. С. й геральдики в Укр. Кат. Церкві виник новий тип владичих П., які мають двоподільний гербовий щит (у правому півколі герб єпархії чи екзархату, незмінна емблема даного владичого престола, а в лівому — родовий чи особистий герб того чи того владики) з відповідним щитовим оточенням (митра, жезл, процесійний хрест, капелюх тощо).

Урядові й установчі П.[ред.ред. код]

П. урядового значення (посольські, купецькі, боярські й дружинницькі) існували вже в 10 ст. за Ігоря І і Святослава І. Найдавніші збережені урядові п. походять з кін. 11 ст. і належать Ратиборові, намісникові Тмуторокані, а згодом київ. тисяцькому. Його П. мають на лицевій стороні зображення св. Климента, папи рим. (христ. ім'я Ратибор), а на зворотній — напис «Отъ Ратибора». П.камея Дмитра Дедька, «Наставника і Начальника Руської Землі» з першої половини 14 ст., належить уже повнотою до зах.-евр. С. Відтоді починається поширення П. міськ. урядів й установ, яке особливого розвитку досягло в Гетьманській державі 17 — 18 вв. (П. Ген. Канцелярії, Ген. Суду, полкових і сотенних урядів тощо). На той час припадає також розвиток С. укр. наук. установ: однією з найкращих є П. Київської Академії з латинськомовним довкільним написом і з зображенням будинку Академії під соняшним промінням і хмаринками. З ліквідацією Гетьманщини втратився укр. стиль С. урядів й установ, вона підпала в 19 ст. під вплив рос. і частково австро-угор. С. З другої пол. 19 ст. почала відроджуватися С. громадських установ (гол. в Галичині й на Буковині), а з 1917 — 18 дійшло до короткотривалого відновлення С. деяких клітин укр. держ. життя (наприклад, поштові П. — штемплі ЗУНР з зображенням тризуба, різні П. укр. збройних сил тощо). Цей процес припинився, коли запанувала сов. влада, і в 1920 — 30-их pp. існувала лише недерж. установча С. в Галичині й частково на еміграції. За останні три десятиліття, завдяки збільшенню зацікавлення укр. С. й наявності талановитих укр. графіків, на еміграції створено численні з погляду традиційної укр. сфрагістичної стилістики й мист. рівня високоякісні П. різних укр. установ.

Печаткознавство, зацікавлення укр. С. помітне було ще 3 сер. 18 ст. (гетьман К. Розумовський передбачав навчання С., геральдики, дипломатики й споріднених дисциплін у проектованому ним Батуринському Університеті), але наукові дослідження укр. С. почалося щойно в другій пол. 19 ст.

Проблемою укр. С. в 19 — 20 ст. цікавилися укр. дослідники: Б. Барвінський, К. Болсуновський, М. Грушевський, П. Єфименко (старший), О. Лазаревський, І. Луцький, Є. Люценко, граф Г. Милорадович, В. Модзалевський, Ю. Нарбут, М. Петров, Марія й Михайло Слабченки, А. Стороженко, пізніше К. Антипович, М. Битинський, П. Клименко, Р. Климкевич, І. Крип'якевич, Я. Пастернак, В. Прокопович, В. Сенютович-Бережний та ін.; рос.: А. Барсуков, Є. Каменцева, А. Лаппо-Данилевський, Н. Лихачев, В. Лукомський, Б. Рибаков, В. Янин та ін.; поль.: М. Ґумовський, Ф. Пєкосінський, В. Семковіч, А. Вериґа-Даровський, В. Віттіґ. та ін.; нім. (В. Евальд), рум. (Н. Банеску) й ін. Останні десятиріччя позначилися більшим зацікавленням С. в СРСР, зокрема в УРСР (праці Д. Бліфельда, В. Гавриленка, О. Маркевича, В. Стрельського, В. Фоменка та ін.).

Речові матеріали укр. С. зберігаються в численних архівах і музеях СРСР і УРСР, зокрема в Держ. Ермітажі в Ленінграді, Держ. Іст. Музеї в Москві, Київ. Держ. Іст. Музеї, Інституті Археології АН УРСР, Львівському Музеї та в Інституті Суспільних Наук у Львові, у приватних колекціях, а також у Білорусі, Латвії, Литві, Польщі, Німеччині, Франції, Румунії, Угорщині, Болгарії, Греції, Туреччині, США та ін.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Снимки древних русских печатей. М. 1828;
  • Иванов П. Сборник снимков с древнейших русских печатей. М. 1858;
  • Weryga-Darowski О. Znaki pieczętne ruskie. Noty heraldyczne. Париж 1862;
  • Снимки древнейших русских печатей. М. 1882;
  • Бареуков А. Правительственые печати в Малороссии. КСт. К. 1887;
  • Болсуновсий К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западного края, тт. І, II і III. К. 1899; 1908, 1914;
  • Лихачев Н. Русская сфрагистика. П. 1900;
  • Грушевський М. Печаті з околиці Галича. ЗНТШ, т. 38. Л. 1900;
  • Лаппо-Данилевский А. Печати последних Галицко-Владимирских князей и их советников. Болеслав Юрій II, князь Всей Малой России. П. 1906;
  • Слабченко Марія. Материалы по малорусской сфрагистике. О. 1912;
  • Ewald W. Siegelkunde. Мюнхен 1914;
  • Крип'якевич І. З коз. сфрагістики. ЗНТШ, тт. 122, 124. Л. 1918;
  • Лихачев Н. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики. тт. І — II. П. 1928 — 30;
  • Антонович К. Київ. міська печатка. Ювілейний зб. на пошану акад. Д. Багалія. УВАН. К. 1927;
  • Слабченк о Михайло. Запор. печатки 18 ст. ЗІФВ УАН, XIX. К. 1928;
  • Корнилович М. Печатки 16-ти київ. цехів. Ювілейний зб. на пошану акад. М. Грушевського. УВАН. К. 1928;
  • Прокопович В. Сфрагістичні анекдоти. Праці Укр. Іст.-Філол. Товариства в Празі, т. II і окремо. Прага 1938;
  • Прокопович В. Печать малороссийская. Сфрагістичні етюди ЗНТШ, т. 163. Париж — Нью-Йорк 1954;
  • Крип'якевич І. Стан і завдання української сфрагістики. Укр. Іст. Журнал, І. К. 1959;
  • Gumowski М., Hajsig М., Micucki S. SfragistyKa. В. 1960;
  • Климкевич Р. Найдавніші печаті м. Львова, ж. Київ, чч. 5 — 6. Філядельфія 1962;
  • Каменцева Є., Устюгов Н. Русская сфрагистика й геральдика. М. 1963 (2 вид. М. 1974);
  • Климкевич Р. Найдавніші печаті укр. міст. ж. Київ, чч. 1 — 2. Філядельфія 1963;
  • Янин В. Актовые печати древней Руси X — XV вв. М. 1970.
  • Низка ст. у зб. Нумизматика и сфрагистлка К. з 1963;
  • Іст. джерела та їх використання. К. з 1964, Археологія. К. з 1947), в журн. Архіви України (К. з 1965) та ін.

Див. також: