Палаццо Лабіа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палаццо Лабіа
італ. Palazzo Labia
Палаццо Лабіа, фасад на канал.
Палаццо Лабіа, фасад на канал.
Статус: палац
Країна: Італія
Місце розташування: місто Венеція
Географічні координати: 45°26′35″ пн. ш. 12°19′32″ сх. д. / 45.44306° пн. ш. 12.32556° сх. д. / 45.44306; 12.32556
Архітектурний стиль: бароко
Завершення будівництва: початок XVIII століття

Палаццо Лабіа (італ. Palazzo Labia) — палац у Венеції в районі Каннареджо на каналі Каннареджо. Через площу від палацу стоїть церква Сан-Джеремія.

Історія[ред.ред. код]

Родина Лабіа[ред.ред. код]

Вельможна родина Лабіа походила з Каталонії, Іспанія. В Венецію вони перебралися у 17 столітті і були залічені до венеціанських вельмож у 1646 р., коли дали гроші на ведення військових дій проти Кандії. Приблизно з цього періоду починається розкішне життя родини в Венеції.

Будівництво та оздоби[ред.ред. код]

Палаццо Лабіа на початку 18 ст.

Аби підтримати статус вельмож, родина розпочала будівництво власного палацу, не гіршого за величні палаци вельможних венеціанських родин. У 1730 р. здійснена перебудова, тому палац має різні фасади на канал та на бічну площу ( архітектори Андреа Сомінеллі, Треміньйон Олександр та його син Паоло ). Перший поверх оздобили рустом, другий прикрашений вікнами та іонійськими колонами, верхній - коринфськими пілястрами. Фасад завершував карниз з великим виносом уперед. Близкість Церкви Сан Джеремія не засмутила архітекторів, а дзвіницю церки навіть включили в фасад палацу, який ніби обгорнув її. Незвичним було створення трьох фасадів палацу, тоді як звичні палаци Венеції мали один пишний, що виходів на канал.

Бенкет Клеопатри

Побудований у стилі бароко на початку 18 століття. Один з останніх «великих» палаців Венеції.

Але родзинкою палацу став цикл стінописів, створених у 1746-1747 рр. венеціанським художником Джованні Баттіста Тьєполо на сюжет «Історії Антонія та Клеопатри». Немолодий вже художник створив тут в бальній залі ( Salone делле Feste ) найкращі декоративні фрески венеціанського періоду творчості. Замовниками були брати Анджело та Паоло Антоніо Лабіа.

Фрески починаються від підлоги, надзвичайно вдало імітуючи і продовжуючи реальну архітектуру, її елементи, декор пілястрів, візерунок балюстрад. За арками умовного палацу Клеопатри відтворено новий простір, де і зображені епізоди історії - «Нарада Клеопатри з Антонієм», «Бенкет Клеопатри на честь Антонія». Художник не мав доброї класичної освіти, тому припускався до помилок. Частка епізодів була трактована з церемоніями сучасного палацового етикету, на що вказали художнику. Невідповідні подробиці він прибрав. Але загалом фрески нагадують пишні театральні сцени рококо з фантастичними сукнями, фантастичними пейзажами і легендарними персонажами. Але віртуозно відтворені архітектурні деталі, майстерне використання перспективи ( чого варті тільки намальовані сходи від підлоги в умовну залу палацу Клеопатри )надали стінописам якості нової, художньої реальності.

Палац прикрасили не тільки стінописи Тьєполо. Картинна галерея палацу мала твори відомих на той час венеціанських майсрів, серед яких -

  • Пальма ді Джоване
  • син Тьєполо - Джованні Доменіко
  • Помпео Батоні
  • Джамбаттіста Канал
  • Гаспар Діцціані
  • Грегоріо Лаццаріні
  • Антоніо Візентіні
  • Агостіно Мазуччі
  • Пласідо Костанці. Серед розкішних оздоб палацу - гобелени з Фландрії ( серія «Історія Сципіона Африканського ».)

В 19-20 століттях[ред.ред. код]

Худ. Каналетто, Палаццо Лабіа, церква Сан Джеремія та її дзвіниця, міст Понте делле Джуліє в Венеції, Музей Ліхтенштейн, Відень.

Родина Лабіа володіла палацом до кінця 19 століття. Матеріальна скрута спонукала продати палац і його придбав князь Лобковиц. Тут діяв благодійний фонд. В 20 ст. новим володарем палацу став Carlos de Beistegui, який наказав розпочати реставрацію та відновлення палацу. Зазнавши матеріальної скрути, Carlos de Beistegui продав палац у 1960-ті рр. корпорації RAI ( Італійське державне телебачення ), яка використовувала палац як власну регіональну резиденцію. В свою чергу RAI у 2008 році намагалось продати палац, висуваючи умову обов'язкового використання палацу з культурно-освітньою метою за вимогами муніціпалітету Венеції.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Marcello Brusegan. La grande guida dei monumenti di Venezia. Roma, Newton & Compton, 2005. ISBN 88-541-0475-2.
  • Guida d'Italia – Venezia. 3a ed. Milano, Touring Editore, 2007. ISBN 978-88-365-4347-2.
  • Elsa e Wanda Eleodori. Il Canal Grande. Palazzi e Famiglie. Venezia, Corbo e Fiore, 2007. ISBN 88-7086-057-4.
  • Aldo Rizzi, Giambattista Tiepolo, Milano 1990.
  • M. Gemin, F. Pedrocco, Giambattista Tiepolo. I dipinti. Opera completa, Venezia 1993.