Погроми євреїв під час чуми
Погроми євреїв під час чуми — масові насильні акції проти євреїв, що відбувалися під час масштабної епідемії чуми 1348—1351 років у Європі, що отримала назву «Чорна смерть». Причиною цих погромів стало обвинувачення євреїв у поширенні чуми.
Передумови[ред. | ред. код]
Стосунки між християнами та євреями у Середньовічній Європі були напруженими та відзначались антисемітизмом. Європейці звинувачували євреїв у багатьох злочинах, як, наприклад, здійснення ритуальних убивств. У 1349 році до таких обвинувачень додалося нібито поширення чуми. Підозри щодо причетності євреїв у цьому також обґрунтовувалися тим, що євреї нібито менше страждали від чумного захворювання.
Ще до початку пандемії чуми 1348—1351 років європейці звинувачували єврейський народ у нібито отруєнні криниць та поширенні прокази[1].
Погроми 1348—1351 рр[ред. | ред. код]
Особливо поширеними погроми були у Середньовічній Німеччині. Міщани та ремісники час від часу влаштовували переслідування, після чого спалювали євреїв на вогнищі[1][2].
Перший погром відбувся у квітні 1348 року в Тулоні, коли було вбито 40 євреїв. Згодом євреїв вигнали із Цюриха. 9 січня 1349 року відбувся один з найбільших єврейських погромів під час чуми — погром у Базелі[3]. Тоді було вбито понад 600 осіб. 14 лютого того ж року в Страсбурзі, згідно з хронікою Якоба Твінгера фон Кенігсхофена, було спалено понад 900 євреїв[4]. Такі самі сцени відбувались і в Штутґарті, Ульмі, Шпаєрі та Дрездені. Найбільш масштабним був погром у Майнці, де було спалено живцем понад 12000 євреїв[5].
Головними учасниками погромів під час чорної смерті стали міщани та ремісники. Католицьке духовенство не брало участі у погромах. Місцеві правителі вважали за краще не втручатися у справу. Папа Климент VI заборонив убивати євреїв без рішення суду, адже в містах, де не було єврейських громад, теж були хворі на чуму. Однак наказ папи вплинув тільки на жителів Авіньйона. У Австрії герцог Альбрехт ІІ зміг попередити погроми. Король Арагону Педро IV також захистив євреїв від убивств та спалення.
Внаслідок винищення єврейських громад у Німеччині більшість тамтешніх євреїв втекли до Польщі, де правив Казимир ІІІ Великий.
У містах Священної Римської імперії майно вбитих та вигнаних євреїв згодом ставало власністю міста. За деякий час у цих містах єврейські громади були відновлені.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Антисемітизм | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Мусс, Галина; Muss, Galina; Русакова, Т.; Rusakova, T. (27 грудня 2017). Prevention of Younger Schoolchildren Neglect and Delinquency. Primary Education. Т. 5, № 6. с. 19—23. doi:10.12737/article_5a33da1ca51cb5.40904585. ISSN 1998-0728. Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Patrick Kury, Bern; Erik Petry, Basel (3 серпня 2017). Basel. Encyclopedia of Jewish History and Culture Online (англ.). Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ 14 февраля 1349 г. - Сожжены евреи в Страсбурге. denvistorii.ru (рос.). Процитовано 9 січня 2021.
- ↑ Дейвіс, Норман (2020). Європа: Історія (Українська) . Основи. с. 1464, [1496]. ISBN 978-966-500-848-4.
|
Це незавершена стаття з єврейської історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
