Євреї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єврéї
יהודים
Jews.jpg
Альберт Ейнштейн • Маймонід • Голда Меїр • Емма Лазарус
Загальна кількість 13,6 млн.[1]
Найбільші розселення Ізраїль Ізраїль 5 309 000 (75 %)

США США 5 275 000 (2%)
Франція Франція 492 000 (1%)
Канада Канада 373 000 (1%)
Велика Британія Велика Британія 297 000 (0.5%)
Росія Росія 228 000 (0.2%)
Аргентина Аргентина 184 000 (0.5%)
Німеччина Німеччина 118 000 (0.1%)
Україна Україна 103 600 (0.2%)[2]
Бразилія Бразилія 96 000 (0.05%)
Австралія Австралія 88 831 (0.5%)
Угорщина Угорщина 80 000–100 000 (1%)
ПАР ПАР 72 000 (0.2%)
Білорусь Білорусь 65 000-70 000 (1%)
Мексика Мексика 40 000 (0.04%)
Бельгія Бельгія 31 200 (0.03%)
Нідерланди Нідерланди 30 000 (0.2%)
Італія Італія 28 600 (0.5%)
Ефіопія Ефіопія 26 196 (0.03%)
Іран Іран 25 000 (0.04%)
Чилі Чилі 20 700 (0.1%)
Уругвай Уругвай 18 000 (0.5%)
Швеція Швеція 18 000 (0.2%)
Туреччина Туреччина 17 800 (0.03%)
Іспанія Іспанія 12 000 (0.03%)
Австрія Австрія 9 000 (0.1%)
Азербайджан Азербайджан 6 800 (0.1%)

Данія Данія 6 400 (0.1%)
Близькі етнічні групи семіти, зокрема араби
Мова іврит, їдиш та ін. (див. Єврейські мови)
Релігія юдаїзм

Єврéї (в Західній Україні — також жиди; самоназва — єгу́дим «יְהוּדִים» івритом; їдн «ייִדן» їдишем) — давній народ семітського походження, висхідний до населення стародавнього Ізраїльського та Юдейського царств. Євреї живуть у багатьох країнах світу (з 1948 року існує відновлена єврейська держава Ізраїль).

Чисельність — від 12 до 14 мільйонів осіб (2010 р., оцінка). Етнічною територією розселення євреїв вважаються терени Близького Сходу (сучасна держава Ізраїль). Найбільші поселення у США, Ізраїлі (де євреї є основним населенням), Франції, в Росії, в Україні, у Великобританії, Аргентині, Канаді, Бразилії, ПАР, Білорусі; по декілька десятків тис. людей живуть також в Угорщині, Бельгії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Молдавії, Ірані, Мексиці, Австралії, Швейцарії, Румунії, Індії, Туреччині, Уругваї, Чилі; дрібніші групи євреїв живуть в інших країнах світу.

Релігією євреїв є юдаїзм. Історично поняття єврей і юдей тісно переплетені і в більшості мов нерозрізнимі, але існує багато прихильників подібних до юдаїзму віровчень, які не є етнічними євреями, наприклад караїми, або спільнота африканців-іудеїв [3]. Більшість євреїв володіють та розмовляють мовами тих країн, в яких живуть. В Ізраїлі державною мовою є іврит, відроджена в якості розмовної в XIX столітті Елієзером Бен Єгудою. У різних країнах існує також ряд місцевих єврейських мов, найпоширеніша з яких — їдиш — входить в германську групу мов.

Назва[ред.ред. код]

Євреї[ред.ред. код]

Сучасна назва івр. יְהוּדִים, עִבְרִים‎, єгу́дим[4], іврім; їдиш ייִדן їдн; ладіно ג׳ודיוס джудіос.

Давньою назвою є також бней-Ісраель — сини Ізраїлю (Якова), тобто нащадки праотця Якова(Ізраї-лю).

Згідно з Танахом євреї походять з месопотамської сім'ї середини 2-тисячоліття до нашої ери. Праотці народу Авраам, Іцхак та Яків. Нащадки Якова утворили 12 «колін Ізраїлю» (Ізраїлеві племена), які жили в другій половині 2-тисячоліття до нашої ери в Єгипті. Приблизно до початку 1-тисячоліття до нашої ери, вони вийшли з Єгипту і оселилися на землі Ханаан.

Походження слова «юдеї»[ред.ред. код]

Грецьке Ἰουδαῖος походить від староєврейського יהודי (іеhуді)[5]. У свою чергу, від грецького походять лат. judaeus, англ. Jew, фр. Juif, нім. Jude, пол. żyd, укр. юдей[Джерело?] і т. д.

Початкова назва іеhуді відносилася до потомків (коліна) Юди, згодом — до жителів Іудейського царства незалежно від їх племінної приналежності. Після падіння Іудейського царства назва іеhуді втратила специфічний зв'язок з юдейським царством і перетворилося в термін, що позначає національно-релігійну приналежність поза зв'язку з будь-якою територією або коліном.

Походження слова «євреї»[ред.ред. код]

На івриті вимовляється «іври» (власне, звідси і назва мови іврит = «єврейська­»). Буквальне значення слова «іври» — «той, що перейшов» (від кореня (івр. ע-ב-ר‎) — «перейти»). Це дає можливість додаткового тлумачення — «прибулець з того боку (ріки Євфрат?)»[6]. Інше традиційне тлумачення згадує предка Авраама - Евера, правнука Сима. Існує також версія походження етноніму «іврі» від назви групи племен хабіру.

Назви у слов'янських мовах[ред.ред. код]

Українська назва «єврей» прийшла з російської мови, котра у свою чергу запозичила через старослов'янську із давньогрецького слова Ἑβραῖος 'hebrajos', пізніше евреос, яке, в свою чергу, походить від давньоєврейської самоназви івр. עִבְרִי‎ (іврі)[7][Джерело?]. Подібне походження має і латинське hebraeus, з яким пов"язані і назви в інших мовах англ. Hebrew, нім. Hebräer, фр. Hebreu, італ. ebreo, ісп. hebreo і т. д.

Етнонім «жид» у сучасній українській літературній мові вважається застарілим [8], в деяких регіонах України, а також у літературних творах збереглося традиційне використання цього етноніму.[9] із цілком нейтральним емоційним забарвленням.

Він, як і пол. Żyd, чеськ. Žid, словац. Židia, хорв. Židovi чи болг. Жид, бере початок від праслов'янського *židъ, запозиченого в дописемний період з італ. giudeo[10], яке, в свою чергу, походить від лат. judaeus — «юдей», яке зводиться до гебрейського Yehűdhĩ утвореного від особового імені Іehűdã «Іуда»[11] (див. Юда). Це позначення євреїв і/або юдеїв збереглося, наприклад, в польській, чеській і словацькій мовах, де слово єврей не вживається, і в південно-західних наріччях літературної української мови — але вже в мовному стандарті сучасної української мови переважає слово єврей.

Слово гебреї (hebraeus) є архаїчною формою, що походить від латинізованої назви, і практично не вживається.

Назви іншими мовами[ред.ред. код]

Німецькою — Juden, англійською — Jews, іспанською — Pueblo judío, французькою — Juifs, італійською — Ebrei, латиною — Populus Iudaicus.

Походження[ред.ред. код]

У самого єврейського народу найпопулярнішою версією походження європейського єврейства залишається рейнська гіпотеза. Її прихильники вважають, що після того, як в VII столітті їхні предки залишили Святу землю через мусульманське завоювання, основна маса переселенців осіла в Рейнській області. Потім, на початку п'ятнадцятого століття, приблизно 50 тисяч юдеїв вирушили на схід, де змогли зберегти ендогамію і, незважаючи на війни, переслідування, економічні труднощі і стихійні лиха, в XX столітті досягти чисельності в 8 млн.

Інша, - хазарська гіпотеза стверджує, що євреї походять від хозарів — конгломерату тюркських та іранських племен з субстратом месопотамських і греко-римських євреїв. Вони створили державу Хозарський каганат на території сучасних півдня Росії, півночі Грузії і сходу України і звернулися в юдаїзм у VII-IX століттях. Після розгрому хозарів русами в десятому столітті і остаточного зникнення Хазарії з лиця землі у XIII столітті деякі групи юдео-хазар втекли до Східної Європи.

Так, наприклад, сучасний аналіз, проведений під керівництвом Ерана Ельхаіка з університету Джонса Хопкінса (США), показує, що єврейський геном являє собою мозаїку з кавказького, європейського і семітського матеріалу.[12] В ході дослідження проаналізовано 531 315 аутосомно одиночних нуклеотидних поліморфізмів 1287 чоловік, котрі не є родичами і представляють 8 єврейських і 74 неєврейські групи. З'ясувалося, що головну роль в геномі європейських євреїв відіграє матеріал кавказького і європейського (особливо південноєвропейського) походження, хоча помітний і близькосхідний внесок. За цими даними, зв'язок між євреями і сучасними кавказцями вказує, що європейські євреї можуть вважати своєю батьківщиною область, розташовану в прикаспійському Дагестані.

Групи за походженням[ред.ред. код]

Існує певний розподіл на єврейські спільноти за країною проживання:

Іудейській релігійний ритуал (т. з. «Нусах») та окремі релігійні традиції в різних країнах певним чином відрізняється.

Історія євреїв в Україні[ред.ред. код]

Євреї оселились на землях сучасної України ще у язичницькі, дохристиянські часи. Про їх перебування в Криму, куди вони переселилися з Малої Азії і Кавказу, свідчать надгробні написи І-ІІ ст. до н. е.

За часів Княжої Русі у Х-ХІІІ ст. існували великі громади євреїв канаанім (що можно перекласти як хананейці, або "ті, що прийшли з Ханаану").[13] Вони жили в окремих кварталах у містах, зокрема існував єврейський район у КиєвіЖидове (північний захід від Софійського собору). Жидівські ворота пізніше перейменували на Львівські, оскільки через них пролягав шлях до міста Лева.[14] Євреї, що тікали від хрестових походів, прибували до України також, і перші європейські євреї почали прибувати з Німеччини, ймовірно в 11-м сторіччі. Про присутність значної спільноти хазарських юдеїв у Києві також свідчить Київський лист, що датується, ймовірно, 11-м сторіччям.. В цей період євреї переселяються на західноукраїнські землі з Хазарії, Криму, Київської Русі і Візантії, а з початку ХІІ ст. — з країн Західної Європи.[15] Причому крім ашкеназі, малу частину становили сефарди (у Криму).

Невеликі поселення в Україні були створені у XIV ст. вихідцями із Литви. Однак наймасовіше переселення євреїв відбулося з Польщі з кінця XIV і в наступні століття. Це були ашкеназі — вихідці Західної Європи (з івриту "Ашкеназ" : "Німеччина"), германомовна група, яка спілкувалися мовою їдиш. Головною причиною переселення були релігійні конфлікти і переслідування з боку тогочасної державної влади європейських країн (церковних ієрархів і світських правителів), які входили у сферу впливу Священної Римської імперії всіх людей, які дотримувалися віровчень, відмінних від офіційного (євреїв, мусульман, православних). В ті часи в Священній Римській Імперії людям не лише заборонялося прилюдно сповідувати свою віру, але й закривалися релігійні установи і навчальні заклади, знищувалися книжки і т. д. (Інквізиція).

В цей час на землях сучасної України відбувався переділ влади, викликаний зростанням могутності Речі Посполитої і Великого Князівства Московського за рахунок занепаду Золотої Орди. Нові переселенці з Європи, часто маючи непогану, як на ті часи, освіту, отримували посади управителів у нових маєтках, які утворювалися шляхтою Речі Посполитої на україно-руських землях, які лежали у руїнах після тривалих воєн. Це часто призводило до конфліктів з місцевим населенням, яке відмовлялося визнавати владу шляхти і їх прибічників, повставало зі зброєю в руках. Найвищої точки конфлікт досяг під час козацьких воєн 1640-50 рр., коли повстанцями було знищено велику частину єврейського населення тогочасної України. Разом з тим, після перемоги повстанців, у складі козацтва з часом стали з'являтися і євреї(українські козацькі старшинські родини Маркевичів, Герциків і т. д.) і життя поступово стало входити у мирне русло.

Введення царським урядом у 1796 р. дискримінаційної «смуги осілості» (губернії Правобережжя) призвело до того, що більшість євреїв селилися у містечках і невеликих містах. На Правобережжі євреї були розселені спорадично — окремими етнорелігійними громадами. Наприкінці XVIII ст. їх чисельність становила 110 тис. чоловік (близько 3,5% усього населення). Подібно до українських сільських громад чи «кола» у козацьких поселеннях основу єврейської соціальної організації становили територіальні громади (кагал), своя для кожного міського поселення; у великих містах існували відокремлені єврейські квартали (гетто) і громадське самоврядування.

У другій половині XIX ст., після заохочувальних заходів царського уряду щодо переселення євреїв у міста, їх чисельність швидко зростає, виникають великі громади в Одесі та інших містах півдня. У 1857 р. у Новоросії вони становили вже 3,8% від усього місцевого населення.

Хоча євреї належали переважно до міщанського та купецького стану, серед них значним було соціально-класове розшарування.

На початку XIX ст. у Новоросії було засновано ряд єврейських землеробських поселень, в яких жили євреї, що займалися сільським господарством. До середини XIX ст. на півдні України налічувалося 20 таких селищ, де мешкало 12 тис. чоловік. У кінці XIX ст. у Херсонській та Катеринославській губерніях налічувалось відповідно 26 і 17 єврейських сільських поселень.

Коли Тимчасовий уряд у липні 1917 р. ліквідував «смуги осілості», більшість євреїв переселилася на лівобережжя та у найбільші міста України і Росії. За даними перепису 1926 р., у містах України проживало вже 60% від усіх євреїв України, тоді як у 1897 лише 40%. Євреї становили більшість населення у таких містах, як Житомир, Вінниця, Умань, Проскурів, Новоград-Волинський, Коростень, Овруч, Бердичів. На західноукраїнських землях, згідно з польським переписом 1921 року, більшість жидів проживала у таких містах, як Бучач, Чортків, Заліщики, Ковель, Дрогобич, Луцьк, Рівне, Станіслав, Тернопіль.

Внаслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897–1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. чоловік, у той час як у цілому по СРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597, 4 тис.чоловік. Крім того, поряд із створенням у 1928 році Єврейської автономної області, куди виїхала і певна кількість українських євреїв, у 1924–1930 роках за допомогою ОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:

До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.

Наприкінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2.5 млн чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних та етнічних процесів і передусім їх масового винищення в роки другої світової війни.[16]

Єврейське населення України[ред.ред. код]

В Україні євреїв за даними перепису 2001 року налічувалось 103 591 чоловік (486,3 тис.чол. у 1989 р.). Переважно вони мешкають в містах. Для більшості з них рідна мова російська, та для незначної частина їдиш та українська. Виходячи з цих даних, стає зрозумілим, чому назва жид є неприйнятною для тієї частини етносу, що вважає російську рідною, адже в російській мові (на відміну від інших слов'янських мов) ця назва має негативне та образливе значення.

Єврейське населення України за підсумками Всеукраїнського перепису 2001 року[17]

Регіони України*

Кількість, тис. осіб

У % до підсумку

2001 р. у %
до 1989 р.

усього євреїв 2001 р. 1989 р.
Автономна Республіка Крим 2024,0 4,5 0,2 0,7 30,2
Вінницька 1763,9 3,0 0,2 1,4 11,7
Дніпропетровська 3561,2 13,7 0,4 1,3 27,5
Донецька 4825,6 8,8 0,2 0,5 31,4
Житомирська 1389,3 2,6 0,2 1,4 12,3
Запорізька 1926,8 4,3 0,2 0,7 30,3
Миколаївська 1262,9 3,2 0,3 0,9 27,4
Одеська 2455,7 13,3 0,5 2,6 19,4
Херсонська 1145,7 5,3 0,5 2,2 21,2
Харківська 2895,8 11,5 0,4 1,5 23,7
Чернівецька 919,0 1,4 0,2 1,8 8,8
м. Київ 2567,0 17,9 0,7 3,9 17,9
м. Севастополь 377,2 1,0 0,3 0,7 36,2
Усього 48457 103,6 0,2 0,9 21,3
* — Регіони, де частка євреїв у загальній кількості постійного населення становить не менше 0,2%.

Вважали рідною мовою, у %

  їдиш українську російську іншу мову
Євреї 3,1 13,4 83,0 0,5

Єврейська культура[ред.ред. код]

Ще починаючи з часів утворення єврейського етноса, як такого, утверджуються правила, норми та традиції поведінки, співвідношень одне з одним, які витікають із Тори. Наприклад, святкові традиції, традиції оформлення помешкань, одягу, поведінки у сім’ї, тощо.

Деякі відомі євреї народжені в Україні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Population data from a 2006 study by The Jewish People Policy Planning Institute.
  2. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  3. http://www.mindspring.com/~jaypsand/
  4. також вживається у значенні юдеї
  5. Іер. 34:9; Зх. 8:23; Есф. 2:5; 3:4 та інші місця
  6. Вперше в тексті Біблії це слово відноситься до Авраама, який увійшов до Ханаану з Харрану, Бут 14:13
  7. Бут. 14:13; 39:14, 17; 41:12; Ісх. 2:11; Втор. 15:12; Іона 1:9
  8. Петро Мірчук. До питання: «жиди», чи «євреї»?
  9. Книш З. Євреї чи жиди?
  10. Фасмер М. http://etymolog.ruslang.ru/vasmer.php?id=53&vol=2 // Этимологический словарь русского языка. — Прогресс. — М.: 1964–1973 Т. 2. — С. 53.
  11. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінки: 196, 197)
  12. Подтверждено хазарское происхождение восточноевропейских евреев
  13. Народы мира: Историко-этнографический справочник. Москва 1988. ст 161.
  14. Наталя Зінченко. «Хрещатик» — старожитності. Газета «Хрещатик». № 139 (2346), вівторок, 23 вересня 2003 року
  15. Хонігсман Я. С.,Найман А. Я. Евреи Украины (краткий очерк истории). Київ, 1992.— Ч. І.— ст 13.
  16. Кабузан В. М., Наулко В. І. Євреї на Україні, в СРСР і світі: чисельність і розміщення // Український історичний журнал. — 1991. — № 6; Беренштейн О. Демографічні аспекти життєдіяльності євреїв України у 20-30 роках ХХ ст.// Наук. зап. ІП і ЕНД. — Київ, 1998, вип.4, ст 10-17.
  17. http://www.ukrstat.gov.ua/Perepis/PidsPer.html

Література[ред.ред. код]