Поліфонічна пісня Епіру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поліфонічна пісня Епіру
Світова спадщина
Албанська поліфонічна група зі Скрапара в кече та фустанелі
Країна Греція
Тип жанр музики і тип пісніd

Поліфонічна пісня Епіру — це форма традиційного народного багатоголосся, яке практикується серед албанців, арумун, греків і раніше серед етнічних македонців у південній Албанії та північно-західній Греції.[1][2] Поліфонічну пісню Епіру не слід плутати з іншими різновидами поліфонічного співу, такими як пісні з йодлюванням регіону Муотатал або Cantu a tenore Сардинії.[3] Учені вважають це давньою традицією, яка походить або з давньогрецької[4] та фрако-іллірійської ери[5], або з візантійської ери з впливом візантійської музики.[6]

Поліфонічна музика в Греції та Албанії[ред. | ред. код]

У Греції[ред. | ред. код]

Грецька поліфонічна група Droppul у скуфіях та фустанелі

У греків поліфонічна пісня зустрічається в північній частині грецької області Яніна;[7][8] в Ано Погоні, (Ктісмата, Доло, Ано Каламас) і деяких селах на північ від Кониці), а також у дуже небагатьох селах на північному сході Теспротії (Цамантас, Ліас, Вавурі, Повла).[9] Серед грецьких меншин у південній Албанії[10] поліфонічний спів виконується в регіонах Дропулл, Погон (Като Погоні) (Полічан), а також у містах Дельвіна, Хімара, Саранда та Гірокастра.

Грецькі поліфонічні групи можуть включати шість різних частин: бере (partis), обертає (gyristis), прядилка (klostis), isokrates, rihtis (той, хто „упускає“ голос) і провісник (proologistis). Пісні виконуються на два (тактер і токар або берет і ісократ), три, чотири чи п'ять голосів. У п'ятиголосному співі наявні всі партії, а роль обертає і рихти виконує одна партія. Головний голос, бере, можуть співати як чоловіки, так і жінки, але він також може чергуватися між ними. Грецькі поліфонічні групи зазвичай складаються з 4-12 осіб.[11]

У греків другий різновид багатоголосого співу, що відрізняється максимальною грубістю, також виконується на Карпатос і Понті.[12]

У 2020 році грецький проект Polyphonic Caravan, метою якого є дослідження, охорона та популяризація поліфонічної пісні Епіру з 1998 року, був внесений до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.[13][14]

В Албанії[ред. | ред. код]

Серед албанців усі чотири регіони Мізеке, Тоскері, Хамерія та Лаберія мають поліфонічну пісню як частину своєї культури. Серед албанців споріднена форма поліфонічного співу також трапляється в північній Албанії в районі Пешкопії, албанських громадах Качаник у Косово, районах Полог, Тетово, Кичево та Гостивар у Північній Македонії та регіоні Малесія на півночі Албанії та південна Чорногорія.[15]

Регіон Labëria є особливим регіоном, відомим багатоголосним співом і домом для багатьох різних жанрів, таких як pleqërishte. Пісні можуть складатися з двох, трьох і чотирьох частин. Двоголосні пісні співають тільки жінки. Пісні з трьох частин більш розсіяні, їх можуть співати як чоловіки, так і жінки. Чотириголосні пісні — спеціалізація Labëria. Дослідження показали, що чотириголосні пісні з'явилися після трьохголосних і що вони є найскладнішою формою поліфонічного співу.[16]

Національний фольклорний фестиваль у Ґірокастері, Албанія, (алб. Festivali Folklorik Kombëtar), проводився щоп'ять років у жовтні, починаючи з 1968 року, і зазвичай включав багато поліфонічних пісень.[17]

Албанська ізополіфонія включена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.[18]

Традиція поліфонічного співу оскаржувалась і використовувалася з обох сторін грецького та албанського кордону в націоналістичній манері.[19]

Структура[ред. | ред. код]

Поліфонічні групи Епіру складаються щонайменше з чотирьох учасників. Кожна група має двох солістів і групу гулу, яка забезпечує і підтримує вокальний ритм пісні.

Перший соліст (або виконавець) (грец. "πάρτης" (partis) або „σηκωτής“ (sikotis), алб. Bëj zë or Mbaj kaba or marrësi,[20] арум. Atselu tsi u lia) — голос, який співає основну мелодію. Перший соліст виконує початок пісні (грец. παίρνοντας (pernontas, taking) or σηκώνοντας (sikonontas, lifting), алб. e merr dhe e ngre), і буквально виступає оповідачем і лідером групи, співаючи основну частину пісні. Другий соліст (або вертач) (грец. "γυριστής" (yiristis)) відповідає (або „повертає“) голос (грец. "γυρίζει" (yirizei, повороти) або „τσακίζει“ (tsakizei, складки) алб. kthej zë or kthyesi, Mbahes or Kthehës or Pritës[20] арум. Atselu tsi u tali).

Іноді замість „вертача“, або, на думку деяких музикознавців, паралельно з ним, ми знаходимо роль прядилки (грец. κλώστης (klostis, прядилка), алб. dredhes). „Пряха“ крутить пісню між тонікою та субтонікою мелодії, ця техніка нагадує рух руки, яка тримає веретено та пряде нитку. Це роль, яка часто, але не завжди, зустрічається як „rihtis“, який падає (грец. ρίχνει) пісня в кінці вступу „partis“, співаючи вигук (напр. грец. αχ ωχ ωχ (ah oh oh) або „άντε βρε“ (ante vre)), яка є на кварту нижчою за тоніку мелодії, відпочиваючи „partis“ і об'єднуючи її вступ із входом гулової групи.

Група гулу складається з решти членів поліфонічної групи і також називається групою ізокіперів (грец. ισοκρατές, (ісократ, ізо-хранитель) алб. Venkorë or Iso-mbajtës,[21] та арум. Isu), від грецького Isocrates „ισοκράτης“ і що від середньовічного грецького „ισοκρατών“ (isokraton),[22] „той, хто тримає ісон“, нота, яка тримається упродовж усієї пісні, від давньогрецького „ἴσος“.» (isos) загалом означає «рівний», але тут «рівний у польоті пісні»[23] + «κρατέω» (krateo) «правити, тримати».[24] Слова ison і isos буквально означають безперервну базову ноту[25] а isocrates створює і утримує модальну основу пісні. Особливо важлива роль ізократа; тим голосніше звучить голосовий гул (грец. ισοκράτημα, трансліт. isokratima), тим більше «βρονταριά» (vrontaria) (тобто краще) йде пісня, тому що зберігається ритм і вокальна основа пісні.[26][27] Термін походить від візантійсько-грецької музичної традиції, де також є «ίσον».[17]

Досконалість виконання багатоголосої пісні передбачає наявність і єдність кількох голосів–ролей поліфонічної групи. У результаті поліфонічна пісня передбачає колективність висловлювання та чітке розмежування ролей, які вона відображає, і неписану ієрархію у складі групи та розподілі ролей. 

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bart Plantenga. Yodel-ay-ee-oooo. Routledge, 2004. ISBN 978-0-415-93990-4, p. 87 Albania: "Singers in Pogoni region perform a style of polyphony that is also practised by locals in Vlach and Slav communities [in Albania].
  2. ↑ Engendering Song: Singing and Subjectivity at Prespa by Jane C. Sugarman,1997,ISBN 0-226-77972-6,page 356,"Neither of the polyphonic textures characteristic of south Albanian singing is unique to Albanians.The style is shared with Greeks in the Northwestern district of Epirus (see Fakiou and Romanos 1984) while the Tosk style is common among Aromanian communities from the Kolonje region of Albania the so called Faserotii (see Lortat-Jacob and Bouet 1983) and among Slavs of the Kastoria region of Northern Greece (see N.Kaufamann 1959). Macedonians in the lower villages of the Prespa district also formerly sang this style «
  3. ↑ Engendering Song: Singing and Subjectivity at Prespa by Jane C. Sugarman,1997,ISBN 0-226-77972-6,page 356,A striking counterpart from outside the Balkans is the polyphonic Yodeling of juuzli from the Muotatal region of Switzerland
  4. ↑ Nitsiakos, Vassilis; Mantzos, Constantinos (2017). Negotiating Culture: Political Uses of Polyphonic Folk Songs in Greece and Albania. У Tziovas, Dimitris (ред.). Greece and the Balkans: Identities, Perceptions and Cultural Encounters Since the Enlightenment (англ.). Taylor & Francis. с. 200. ISBN 978-1-351-93218-9.
  5. ↑ Shetuni, Spiro J. (10 січня 2014). Albanian Traditional Music: An Introduction, with Sheet Music and Lyrics for 48 Songs (англ.). McFarland. ISBN 978-0-7864-8630-4.
  6. ↑ Koço, Eno (2021). Albanian Identity in History and Traditional Performance (англ.). Cambridge Scholars Publishing. с. 113—114. ISBN 978-1-5275-7189-1.
  7. ↑ Ricky Holden, Mary Vouras: Greek Folk Dances, 1965, page 10
  8. ↑ Simon Broughton, Mark Ellingham: World Music: The Rough Guide, 1999, ISBN 1-85828-635-2, page 149
  9. ↑ Athinoula, Gkika (1 січня 2014). Архівована копія (гр.). Technological Educational Institute of Ionian Islands. с. 15. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Simon Broughton, Mark Ellingham: World Music: The Rough Guide, 1999, ISBN 1-85828-635-2, page 5, 127
  11. ↑ Paraskevi, Kanellatou. [The Greek Polyphonic Singing of the South Pogoni Province in Epirus]. ResearchGate (гр.). ERKET e-Journal, Vol.: 1, Jul. 2010. с. 5, 16 https://www.researchgate.net/publication/265292297. Процитовано 20 лютого 2017. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  12. ↑ Ardian Ahmedaja, Gerlinde Haid. European voices: Multipart singing in the Balkans and the Mediterranean. Böhlau Verlag Wien, 2008 ISBN 978-3-205-78090-8, p. 283.
  13. ↑ UNESCO - Polyphonic Caravan, researching, safeguarding and promoting the Epirus polyphonic song. www.unesco.org. Процитовано 12 квітня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Ιστορικό. www.polyphonic.gr (гр.). Процитовано 16 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  15. ↑ European voices: Multipart singing in the Balkans and the …, Volume 1 By Ardian Ahmedaja, Gerlinde Haid page 210, 243-44
  16. ↑ European voices: Multipart singing in the Balkans and the …, Volume 1 By Ardian Ahmedaja, Gerlinde Haid pages 214—215
  17. ↑ а б European voices: Multipart singing in the Balkans and the …, Volume 1 By Ardian Ahmedaja, Gerlinde Haid page 241
  18. ↑ UNESCO Culture Sector - Intangible Heritage - 2003 Convention. Unesco.org. Процитовано 22 вересня 2013.
  19. ↑ Notes from the Balkans: Locating Marginality and Ambiguity on the Greek-Albanian Border,2005,ISBN 0-691-12199-0,page Back matter, „… the appropriate manner(Adkins 2002; Adkins and Lury 1999; Skeggs 1997). 16. Theodosiou (2003); Nitsiakos and Mantzos (2003) note that polyphonic singing has become one of those traditions that is argued about by nationalist folklorists on both sides of the border, ..“
  20. ↑ а б European voices: Multipart singing in the Balkans and the …, Volume 1 By Ardian Ahmedaja, Gerlinde Haid page 215
  21. ↑ European voices: Multipart singing in the Balkans and the …, Volume 1 By Ardian Ahmedaja, Gerlinde Haid page 211
  22. ↑ Takis Kalogeropoulos, Lexicon of the Greek Music, 2001, ISBN 960-7555-39-2
  23. ↑ ἴσος, Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon, on Perseus Digital Library
  24. ↑ κρατέω, Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon, on Perseus Digital Library
  25. ↑ Psaltic Chant, Monastère de la Théotokos et de Saint martin
  26. ↑ Sugarman, Dave (1997). Engendering song: singing and subjectivity at Prespa Albanian weddings. Chicago studies in ethnomusicology. University of Chicago Press. с. 221. ISBN 0-226-77973-4.
  27. ↑ Tziovas, Demetres (2003). Greece and the Balkans: identities, perceptions and cultural encounters since the Enlightenment. Ashgate Publishing. с. 198. ISBN 0-7546-0998-7.

Подальше читання[ред. | ред. код]

  • World Music: The Rough Guide Саймон Бротон, Марк Еллінгем — 1999 -ISBN 1-85828-635-2
  • Грецькі народні танці Рікі Холдена, Мері Вурас — 1965
  • Gengendering Song: Singing and Subjectivity at Prespa by Jane C. Sugarman, 1997,ISBN 0-226-77972-6

Посилання[ред. | ред. код]

Пісні грецькою мовою[ред. | ред. код]

  • Хімара
  • Дельвіна
  • Дропулл
  • Погоні
  • Пермет

Пісні албанською[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поліфонічна_пісня_Епіру&oldid=40635076