Албанська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Албанська мова
gjuha shqipe, shqip
Поширення албанської мови (темно-синій — мова більшості, світло-синій — мова меншості).
Поширення албанської мови (темно-синій — мова більшості, світло-синій — мова меншості).
Поширена в: Албанія, Косово, Республіка Македонія, Чорногорія, Греція, Італія
Регіон: Південносхідна Європа
Писемність: латиниця (албанський варіант)
Класифікація: Індо-Європейска

 Албанська

Офіційний статус
Офіційна: Албанія Албанія
Flag of Kosovo.svg Косово
Регіональна: Республіка Македонія Македонія
Чорногорія Чорногорія
Румунія Румунія
Сербія Сербія
Греція Греція
Регулює: Академія наук Албанії
Коди мови
ISO 639-1 sq
ISO 639-2 alb
sqi

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фрігійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза · 
Вірменська гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
 
Індоєвропеїстика

Албанська мова (shqip [ʃcip] або gjuha shqipe [ˈɟuha ˈʃcipɛ]) — одна з індоєвропейських мов, якою розмовляють приблизно 7,4 млн осіб, переважно в Албанії, Косові, Республіці Македонії та Греції, але також і в інших регіонах Південносхідної Європи, де проживають албанці, зокрема в Чорногорії та Сербії. Давні общини, що розмовляють албанськими діалектами, розкидані у Греції, Південній Італії, на Сицилії та в Україні. Внаслідок новітніх міграцій носії албанської мови живуть також у таких регіонах, як Скандинавія, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Велика Британія, Туреччина, Австралія, Нідерланди, Канада та США.

Албанська мова посідає ізольоване положення та складає особливу групу в рамках індоєвропейської сім'ї мов. Вона є продовженням зниклих індоєвропейських мов Балканського півострова та генетично споріднена з іллірійською та месапською мовами. Існують певні зв'язки албанської мови з фракійською мовою.

Найдавніше письмове свідчення албанської мови належить до пізнього 13-ого століття. Перший аудіозапис албанської мови здійснив австрійський албанолог Норберт Йокль 4 квітня 1914 року.

Діалекти[ред.ред. код]

Албаномовна спільнота поділяється на дві основні діалектні області: південну (тоскську) та північну (ґеґську). На базі обох цих діалектів у кінці XIX сторіччя виникла сучасна літературна мова у двох варіантах. Діалекти розрізняються такими рисами:

  • ротацизмом (переходом [s], [z] у [r]): наявний у тоскському, відсутній у ґеґському
  • нейтральним голосним [ë]: наявний у тоскському, відсутній у ґеґському
  • дифтонгом [ua] у тоскському та його відповідником [ue] у ґеґському
  • носовими голосними: наявні у ґеґському, відсутні у тоскському
  • інфінітивом: наявний у ґеґському, відсутній у тоскському (де він заміняється кон'юнктивом)
  • відмінностями утворення дієприкметників, дієприслівників та деяких часових форм дієслова
  • певними особливостями у лексиці

В Албанії у вжитку переважає тоскський діалект.

Фонетика[ред.ред. код]

Албанська мова має 7 голосних та 29 приголосних звуків. У ґеґському діалекті присутні носові [ã] та [õ], особливий губний [ü] та редукований голосний [ë]. Характерною особливістю албанської фонетики є також наявність звуків dh [ð] та th [θ]; слабких l [l] та r [r], які протиставлені сильним ll [L] та rr [R], середньоязикових, що позначаються літерами q та gj; а також серії африкат, що позначаються на письмі як c, ç, x, xh.

Наголос в албанській мові — фіксований: він падає на передостанній склад.

Граматика[ред.ред. код]

Граматична структура зберігає індоєвропейську трьохродову систему (роди чоловічий, жіночий та середній). Іменники, прикметники, займенники та артиклі мають чотири типи відміни та відміняються за шістьма відмінками (при чому форми родового та давального відмінків збігаються). Артиклі (означений та неозначений) можуть стояти перед означуваним словом (препозитивний артикль) або приєднуватися до означуваного слова як суфікс (постпозитивний артикль). Дієслово має розвинену систему дієвідміни з шістьма способами та часовими формами (3 прості часи та 5 складних часів).

У реченні переважає відносно вільний порядок слів. У лексиці окрім питомого індоєвропейського шару присутні запозичення різного часу з грецької, латинської, сербської, болгарської, турецької, італійської, французької мов.

У процесі тривалої історичної взаємодії з іншими балканськими мовами (болгарською, румунською, грецькою) албанська мова виробила цілу серію спільнобалканських рис у структурі та типології, за рахунок чого албанську мову зараховують до так званого балканського мовного союзу.

Перші писемні пам'ятки албанської відносяться до XV—XVI століть («Формула хрещення» єпископа Паля Енґели, 1462 року, та «Служебник» Ґьона Бузуку, 1555 року). Писемність на основі латинського алфавіту.

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Т.Г. Шевченка албанською мовою (переклав Йорґо Блаці).

ZAPOVIT
Kur të vdes, të më mbuloni
Te ndonjë kodrinë,
Që ta shoh gjithnjë, vëllezër,
Mëmën Ukrainë;
Të vështroj me gaz në zemër,
Fushën pa kufi.
Të vështroj si derdhet Dnjepri,
Si buçet ai,
Si vrapon mes Ukrainës,
Drejt e për në det,
Do t’i lë më nj’anë aherë,
Fushat dhe rrëketë;
Do të ngjitem lart në qiell
Perëndine të shoh,
T’i flas hapure t’i lutem,
Se tani s’e njoh.
Kur të më mbuloni mua,
Prangat flakini,
Derdheni në shesh të luftës
Gjakun për liri!
Dhe në familjen e madhe,
Të re dhe të lirë,
Ma kujtoni fjalën time
T’urtë dhe të mirë!..

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)