Морфологія (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мовознавство
Мови світу
Загальне мовознавство (також Теоретична лінгвістика)
Фонетика
Фонологія
Граматика
Морфологія
Синтаксис
Лексикологія
Семантика
Лексична семантика
Статистична семантика
Структурна семантика
Прототипна семантика
Прагматика
Прикладна лінгвістика
Засвоєння мови
Психолінгвістика
Соціолінгвістика
Антропологічна лінгвістика
Генеративна лінгвістика
Когнітивна лінгвістика
Математична (комп'ютерна) лінгвістика
Дескриптивна (синхронічна) лінгвістика
Стилістика
Приписова лінгвістика
Корпусна лінгвістика
Перекладознавство
Історична лінгвістика
Порівняльна лінгвістика
Етимологія
Історія лінгвістики
Список лінгвістів
Невирішені проблеми

Морфоло́гія (від грецького μορφη morphe — форма, λογία logia — слово, вчення) — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.

Поняття «морфологія» лінгвісти трактують по-різному. Відповідно до однієї з найвідоміших концепцій морфологія поширюється на структуру гра­матичних одиниць, що не виходять за межі слова, на відміну від синтаксису. Традиційний поділ граматики на морфологію і синтаксис деякі мовознавці заперечують. Зокрема, Фердинанд де Соссюр вважає, що з лінгвістичного по­гляду морфологія позбавлена свого реального об'єкта вивчення і не може становити відмінної від синтаксису дисципліни. Існує також надто ши­роке розуміння морфології, за яким вона є наукою про форми, які стосуються не тільки внутрішньо слів, засобів вираження у їх зовнішньому вияві, а й будь-яких елементів, зокрема позаслівних засобів типу порядку слів, інтонації, службових слів. У зв'язку з цим ряд дослідників пропонує роз­різняти флективну морфологію і нефлективну (синтаксичну, аналітичну).

Історія[ред.ред. код]

Морфологія як розділ описової граматики почала формуватися у надрах античної мовознавчої традиції. Було сформульовано основи традиційні класифікації частин мови і граматичних категорій, протиставлення «субстанції» (вихідної форми слова) і «акциденції» (парадигми слова), явищ аналогії. В епоху Відродження з'являється си­стема понять, що стосуються структури слова (корінь, афікс, суфікс).

Термін «морфологія» по­в'язують з іменем Й. В. Гете, який називав ним розділ біології про форми живих організмів. У 19 ст. цей термін поширюється і в мовознав­стві на означення тієї галузі науки про мову, яка вивчає форми слова. У лінгвістичному значенні його вперше ввів Август Шлейхер[1].

Завдання морфології[ред.ред. код]

Морфологія як наука передбачає розв'язання таких завдань:

  • визначення принципів розчленування лексем на словоформи та об'єднання словоформ у лексеми;
  • з'ясування частини семантики слова як морфологічної (граматичне значення);
  • обґрунтування переліку морфологічних категорій та їх природи;
  • опис сукупності формальних засобів, закріплених за відповідними частинами мови та їхніми морфологічними категоріями[2].

Морфологічні одиниці[ред.ред. код]

Підставою для виділення морфології як окремого розділу граматики є членованість слова на менші оди­ниці — морфеми. Слова тоді передбачають подвій­не членування, яке полягає у тому, що озна­чуване слово членується на менші означувані, а його означальне — на менші означальні, до того ж компоненти внутрішнього (змістового) плану співвідносяться з компонентами зовнішнього (звуко­вого) плану. Морфологія стосується вираження значень не коренями, а афіксами, що відрізняє її від лексикології.

Поділ граматики на морфологію і синтаксис законо­мірний для мов (до них належить і українська мова) з протиставленням двох морфологічних одиниць — сло­ва і морфеми. У граматичній системі слово є максимальною та основною морфологічно значеннєвою одиницею (одиницею-конструкцією, оскільки складаєть­ся з менших одиниць-морфем), а морфема — мінімальною. Оскільки морфологічна система пере­тинається з синтаксичною, то слово є з'єдну­вальною ланкою між ними, функціонуючи як максимальна та основна одиниця в морфології і як мінімальну одиниця у синтаксисі.

Морфологічні категорії і значення[ред.ред. код]

У слові відбито морфемну структуру і морфологічні категорії конкретної мови. Граматичне значення слова, передаване службовими елементами, є абстрактним, не залежним безпосередньо від його конкретного лексичного значення. Наприклад, у слові біг («вид руху») наявні такі граматичні значення, як належність до розряду іменника, до чоловічого роду однини, називного відмінка.

Класи­фікацію типів морфологічних значень слів проводять на основі їх відношення до відображення позамовної дійсності, синтаксичної системи, словозміни, словотвору тощо. Значення, що відображають дійсність, кваліфікують як номінативні, а спрямовані у внутрішню синтаксичну структуру мови — як синтаксичні (релятивні). Внутрішньоморфологічна класифікація значень ґрунтується на ши­рокому розумінні морфології як такої системи, що складається з власне морфології і словотвірної морфології, і відповідно до характеру службових морфем (афік­сів) охоплює словозмінні (власне граматичні, грамеми, флективні) та словотвірні (дерива­ційні, дериватеми, класифікаційні) значення.

Словозмінні і словотвірні значення зумовлюють поділ морфології на дві взаємопов'язані частини — граматич­ну морфологію (словозміну, парадигматику) і лексичну морфологію (словотвір). Нерідко до власне морфології зарахо­вують тільки словозміну, яка спирається на регулярне творення форм слова.

Морфологічні ка­тегорії здебільшого класифікують за кількістю грамем (значень), що утворюють категорію, і за характером відношень між ними. Мінімальним вия­вом морфологічної категорії у сучасній українськиій мові висту­пають дві грамеми (категорія числа), а макси­мальним — сім грамем (категорія відмінка). Гра­мемам кожної категорії властива однорідність граматичного значення. Зокрема, категорію часу діє­слова формують значення теперішній, минулий і майбутній часи. Морфологічні категорії мають зовнішний (афіксаль­ний) засіб вираження граматичного значення, що уможливлює граматичну видозміну слова.

Конкретну форму слова називають словоформою, а сло­во як сукупність і репрезентант словоформ, об'єднаних тотожним лексичним значенням і роз­різнених тільки у граматичному плані за допомогою службових елементів, кваліфікують як лексему. Від­повідно до причетності/непричетності морфологічних форм слів до синтаксичної сфери мови їх поділя­ють на синтаксичні й несинтаксичні.

Синтаксичні форми вказують на відношення залежності (наприклад, прикметникові форми відмінка, числа і роду вказують на підпорядкування прикмет­ника опорному ім.) або взаємозалежності (наприклад, зв'язок координації між підметом і присудком, де головні члени речення взаємно підпорядкову­ють один одного) у синтаксичних одиницях-конструкціях — реченні і словосполученні. Несинтак­сичні ж форми не функціонують у межах то­го самого речення або словосполучення як показники синтакс. зв'язку між їхніми компо­нентами (наприклад, відношення між формами не-док. і док. в. дієслова).

Розділи морфології[ред.ред. код]

Морфологія загальна і морфологія окремих мов[ред.ред. код]

За обсягом об'єкта вивчення розрізняють загальну (теоретичну) морфологію і морфологію окремих мов. У загальній морфології вивчають сукупність морфологічних засобів виражен­ня граматичного значення, застосовуваних у мовах світу, типи морфологічних одиниць і категорій та їхніх взаємовідношень.

Є два методи дослі­дження відношень між морфологічними одиницями і категоріями: формально-семантичний (сукупний) і роздільний, орієнтований на вивчення віднос­но автономних елементів значення і форми. Важливим за­вданням загального мовознавства є також визначення морфологічних універсалій (явищ, властивих усім мовам) та фреквенталій (явищ, властивих багатьом мо­вам), тенденцій розвитку і функціонування мор­фол. структури слова.

Морфологія окремих мов вивчають особливості морфем, структури слова, ієрархії морфологічних категорій і подібне.

Специфіку морфології сучасної української мови становлять:

  • характер співвідношен­ня словозміни і класифікації морфологічних категорій,
  • концентрація граматичних значень і форм навколо іменників і дієслів як центральних частин мови,
  • посилення взаємодії між аполітизмом і синтетизмом у гра­матичній структурі.

Синхронна і діахронна морфологія[ред.ред. код]

Морфологія може ґрунтуватися на діахронічному або синхронічному аналізі мови. Пов'язана з діахронічним підходом історична морфологія вивчає історичний розвиток структури слова, зміни значень і форми мор­фем, аналогійні процеси, відмирання старих і виникнення нових морфологічних категорій, кількіс­ні видозміни грамем і відношень між ними.

Описова морфологія, що ґрунтується на синхронічному підході, досліджує морфологічну будову мови в пев­ний момент її розвитку як системи одночасно існуючих взаємопов'язаних і взаємозумовлених одиниць та категорій. Застосування порівняльного методу перетворює історичну морфологію на порівняльно-історичну (історичну морфологію споріднених мов), а описову морфологію — на зіставну морфологію (описову морфологію спо­ріднених і неспоріднених мов).

Синхронічний аспект дає змогу вивчати не тільки сучасний стан мор­фологічної будови мови, а й окремі періоди в її історії, що характеризуються відносною стабільністю і відмінністю від інших періодів.

Функціональна морфологія[ред.ред. код]

У 2-й пол. 20 ст. набуло поширення вивчення граматичних явищ з погляду їхньої функціональної спеціалізації. Центральним для функціонального граматичного напряму є поняття функцій мови і граматичних одиниць. Функціональна морфологія вивчає функції морфологічних оди­ниць і категорій, первинні та вторинні функ­ції морфологічних форм.

Формальна морфеміка та Морфонологія[ред.ред. код]

Внутрішній поділ морфології здійснюють також за суто формальними показниками. Зокрема, виділяють формальну морфеміку — морфемну будову мови і форм, закономірності поєднання морфем у слово, а також спеціальний розділ морфології, що вивчає формальні типи і структуру морфем. Це одна з центральних ланок морфологічної проблематики, яку у вузькоформальному ро­зумінні вважають єдиною ділянкою морфології.

Інше спрямування має морфонологія — розділ морфології, об'єктом вивчення якого є фонемний склад мор­фем різних типів і форм, перетворення їх та об'єднання у морфемні комплекси.

Семантична морфологія[ред.ред. код]

У 1930-их роках вчені Празького лінгвістичного гуртка зосередили увагу на вивченні семантичного змісту морфологічних категорій, що збагатило теоретичну морфологію фундаментальними здобутками. Щоправда, семантичний принцип до вивчення граматичної будови вперше застосував О. Потебня ще наприкінці 19 ст. Пов'язуючи розвиток граматичної будови з розвитком людського мис­лення, він обґрунтував теоретичне положення про те, що «форма є значення». О. Потебня передусім увів у науку своє розуміння мовної категоріальності, категоризації думки в мові. Висвітлення граматичної категоризації у вченого тісно пов'яза­не з системністю мови і особливо з осмислен­ням мови та мовлення. Традиційній інтеграції граматичних значень, об'єднуваних звуковою формою, О. Потебня протиставляє семантико-функціональне ка­тегоріальне членування.

Для української граматичної тра­диції характерна постійна увага до форми і семан­тики морфологічних одиниць і категорій.

Ключові терміни[ред.ред. код]

Частини мови[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Für die Lehre von der Wortform wähle ich das Wort «Morphologie» («for the science of word formation, I choose the term 'morphology'», Mémoires Acad. Impériale 7/1/7, 35)
  2. Вихованець, І. Р., Городенська, К. Г. Теоретична морфологія української мови [Текст] / І. Р. Вихованець (ред.). — К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. — 398с. — (Академічна граматика української мови). — ISBN 966-7671-60-7. — стор. 7

Література[ред.ред. код]

  • І. Р. Вихованець. Морфологія // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
  • КСУЛМ, т. 1. К., 1951;
  • Потебня А. А. Из записок по русс. грамматике, т. 1-4. М., 1958-85;
  • Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови. Морфологія, ч. 1—2. К., 1961-64;
  • СУЛМ. Морфологія. К., 1969;
  • Кубрякова Е. С. Ос­новы морфологического анализа. М., 1974;
  • Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. Ленинград, 1976;
  • Булыгина Т. В. Про­блемы теории морфологических моделей. М., 1977;
  • СУМ. Морфологія. К., 1978;
  • Вихованець I. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К, 1988;
  • Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія. К., 1993;
  • Загнітко Л. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Д., 1996;
  • Вихованець I., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. К., 2004.
  • Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Мор­фологія. Синтаксис.