Мандаринська мова
| Мандаринська мова | ||
|---|---|---|
| Країни | КНР | |
| Регіон | північ та південний захід Китаю, Малайзія, США, Канада, Австралія, Франція, Британія. | |
| Носії | 1 373 859 774 (2009)[1] | |
| Місце | 1 | |
| Класифікація | Сино-тибетські | |
| Коди | ||
| ISO 639-1 | zh | |
| ISO 639-2 | chi (B) | zho (T) |
| ISO 639-3 | cmn
|
|
| Увага: Ця стаття може містити фонетичні символи МФА в юнікоді. | ||
Мандаринська мова (кит. трад. 官話, нов. 官话, піньїнь Guānhuà мова чиновників) або Північне наріччя (кит. традиц.: 北方話; спрощ.: 北方话; піньїнь: Běifānghuà, бейванхуа) — група діалектів китайської мови, якими розмовляють на півночі та південному заході Китаю, а також в китайській діаспорі. Інколи визначається як окрема мова китайської мовної групи сино-тибетської мовної сім'ї[2]. У вузькому розумінні — стандартна розмовна китайська мова путунхуа, яка базується на Пекінському говорі і використовується як офіційна мова в Китайській народній республіці, Республіці Китай, Сингапурі та ООН. Має найбільшу кількість мовців у світі. Своєю назвою завдячує «мандаринам», китайським чиновникам, які вживали її в якості універсальної мови спілкування.
Зміст |
Поширення [ред.]
Мандаринська мова поширена в північній частині континентального Китаю, на північ від річки Янцзи. Південний кордон поширення мови простягається від від провінції Цзянсі на заході до провінцій Цзянсу та Хубей на сході. Носії мови також проживають у південно-західних районах Китаю, а саме провінції Сичуань, Юньнань, північнозахідних частинах Гуансі-Чжуанський автономного району та провінції Хунань[2]. Крім цього мандаринська мова поширена в місцях компактного проживання китайської діаспори: в Брунеї, Великобританії, В'єтнамі, індонезійських островах Яві та Балі, Замбії, Камбоджі, Канаді, Лаосі, Лівії, Маврикії, півострівній Малайзії, Мозамбіку, Монголії, азійській частини Росії, Сингапурі, США, Тайвані та Тайланді[2].
За даними офіційного перепису населення КНР, що був проведений 2000 року, мандаринською мовою володіли близько 840 мільйонів мешканців країни. Загалом 70% китаємовних громадян країни, включаючи 9,816 мільнойнів хуейців та 10,682 мільйонів маньчжурів, вважали її рідною мовою[2]. За даними перепису 2005 року мандаринською володіло близько 845 мільйонів осіб[2]. На 2009 рік нею володіли 1,373 мільярд чоловік.[1]
Діалекти [ред.]
Мандаринська мова поділяється на вісім великих говорів (діалектів).
- Північно-східна група
-
1. Північно-східний говір
-
2. Хейбейсько-шаньдунський говір
-
3. Шаньдунсько-ляодунський говір
-
4. Пекінський говір
- Північно-західна група
- Східний говір
- Південний говір
Фонетика [ред.]
Фонеми мови в транскрипції МФА. Порівняльна таблиця знаків чжуіню і піньіню[3].
Дивіться також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ а б Десять найбільших мов світу. Статистика інтернету.
- ↑ а б в г д «Chinese, Mandarin // Lewis, M. Paul (ed.), 2009. Ethnologue: Languages of the World, Sixteenth edition. Dallas, Tex.: SIL International. Online version.». Процитовано 15 квітня 2010.
- ↑ Еквіваленти чжуїня та піньїня в МФА // Факультет Східноазійських культур і мов університету Вейк-Форест. — Північна Кароліна, США. — Переглянуто 2010.05.01
Джерела та література [ред.]
- (англ.) DeFrancis, John (1984). The Chinese Language: Fact and Fantasy. University of Hawaii Press. ISBN 0-8248-1068-6.
- (англ.) Language atlas of China. — Hong Kong: Longman, 1988.
- (кит.) 中国语言地图集 / 中国社会科学院和澳大利亚人文科学院合编. — 香港: 朗文出版, 1988.
Посилання [ред.]

