Рагузинський Сава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сава Рагузинський (Владиславич)
Sava Vladislavic Raguzinski.jpeg
Інші імена Сава Лукич Рагузинський (Владиславич)
Народився 16 січня 1668(1668-01-16)
Боснія
Помер 17 червня 1738(1738-06-17) (70 років)
Санкт-Петербург
старість
Громадянство Російська імперія
Національність серб
Проживання Дубровник, Стамбул, Рим, Венеція, Москва, Санкт-Петербург, Кяхта, Велика Топаль
Ім'я при народженні Сава Владиславич
Діяльність підприємець, дипломат, негоціант
Відомий як дипломат
Титул граф
Родичі племінники Гаврило і Мойсей Владиславичі
Нагороди

орден Святого Олександра Невського

Сава Рагузинський, справжнє прізвище Владиславич (16681738) — ілірійський граф (1711), родом з Боснії, негоціант і дипломат, провадив торговельні й фінансові операції в країнах Близького Сходу, Італії, в Україні і в Росії, як агент українського і російського урядів, і виконував політичні доручення останнього на Балканах.

Життєпис[ред.ред. код]

Місце народження Сави Лукича точно невідоме. Називають три місця. Але на назвою міста Дубровник (або Рагуза), що стала його прізвищем, вважається, що він міг народитися в Рагузі. Мав торгівельні справи в столиці Османської імперії Стамбулі. Перебування в мусульманському оточенні навернуло його до спілкування з равославними з Московії. Є відомості, що він контактував з посломВасилем Голіциним та Ємельяном Ігнатовичем Українцевим і виконував його таємні доучення. Перебування на Балканах сприяло вивченню ним декількох мов. Був знайомим з Іваном Степановичем Мазепою і виконував і його дипломатичні доручення. 1703 року вперше відвідав Москву, а з 1708 року оселився там.

Хитрого і гнучкого в спілкуванні іноземця наблизив до себе російський цар Петро І. З 1711 року став представником Московії в Чорногорії та в Молдові, що була на той час силомиць приєднана до Османської імперії. В 17161722 роках Петро І перевів його в Рим і Венецію, де Сава Рагузинський провів низку важливих перемов. Серед делікатних доручень Сави Рагузинського — придбання і транспортування в Петербург творів мистецтва, серед яких були антична скульптура Венери, садово-паркові скульптури для садів бароко тощо. Серед клієнтів Сави Рагузинського - і військовий генерал-губернатор нової столиці — Меншиков Олександр Данилович.

Згодом був російським надзвичайним і повноважним міністром у Китаї (1725-28), з яким підписав Буринський і Кяхтинський договори 1727 про кордони й торгівлю. Тримав на оренді українську індукту за Мазепи, експортував поташ з гетьманських буд тощо.

1710 одержав великі маєтності на Гетьманщині, сконфісковані у мазепинських емігрантів, зокрема м. Велика Топаль, Стародубського полку, де заснував першу на Лівобережній Україні парусно-полотняну фабрику (між 1718-20). Спадкоємці його володінь в Україні племінники Рагузинського — Гаврило і Мойсей Владиславичі, посвоячені з українсько-козацькою старшиною, продовжували його торговельно-промислові й фінансові підприємства в Україні до 1770-их pp., коли маєтки бездітних Рагузинських перейшли до графа П. Рум'янцева, а титул графів Владиславичів був переданий родичам Рагузинських — Папреницям, нащадки яких існували в Україні ще у другій половні 19 ст.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Павленко Н. И. «Савва Лукич Владиславич-Рагузинский»// Сибирские огни. 1978, № 3 стр. 155—158
  • Дёмин Э. В. «Соратники Петра I в Забайкалье»//Молодёжь Бурятии. 14 февраля 1978 Стр. 22
  • Путевой журнал С. Л. Владиславича-Рагузинского. 1725 г.
  • Русско-китайские отношения в XVIII веке. Материалы и документы. Москва, Наука 1990 г.
  • Майданская Н. «Советы премудрости Саввы Рагузинского» : Русско-сербскому государственному деятелю посвящается // Библиотека. - 2011. - № 10. - С. 61-63.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]