Рідна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монумент рідній мові в Азербайджані.

Рі́дна, матери́на, матери́нська або ма́тірня мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові[1]. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Рідна мова — одне з найважливіших понять соціолінгвістики та етнології, яке нині набуло міждисциплінарного статусу. Існують різні, часом суперечливі трактування терміну «рідна мова»[2]. Загалом, виділяють три концепції: етнічна мова, перша мова та мова, засвоєна в дитинстві.

Загальний опис[ред.ред. код]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Це мова з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей в їх національній своєрідності. Людина стає свідомою, оволодіваючи мовою своїх батьків. У художній літературі — поезії та прозі — всіх народів поняття рідної мови виступає поряд із поняттям рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни: рідна мова сприймається не просто як засіб комунікації, знаряддя формування думок, а значно інтимніше — як одне з головних джерел патріотичних почуттів, як рецептор духовно-емоційної сфери людини. Письменники поетизують рідну мову так само, як і рідний край, його пейзажі, як свій народ. Мова входить у систему художніх образів.

Поняттю рідна мова Олександр Олесь присвятив вірш[3]

Добре володіння рідною мовою є важливою для подальшого навчання, оскільки мова вважається основою мислення (а згідно з гіпотезою Сепіра-Ворфа певною мірою визначає спосіб мислення). Недостатнє володіння рідною мовою утруднює й вивчення іноземних мов. Відомі випадки, коли діти, що жили у самотності і не вчили мови, наприклад Каспар Гаузер. Пізніші спроби навчити їх якоїсь мови були невдалими.

Духовні проводирі нації постійно звертаються до своєї мови як до основи народності, найбільшого духовного багатства, животворного джерела повноцінного розвитку. У зверненні до носіїв української мови Максим Рильський писав:

«Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови».

У розмовній мові нерідко під поняттям «рідну мову» розуміють мову народу або національності, до якого (якої) належить людина («рідну мова ми стали вчити в педучилищі»). «Рідною мовою» у такому змісті можна й не володіти зовсім: «Діти емігрантів не знають рідної мови». Таке вживання терміну в науці не використовується, а відповідне поняття іноді позначається терміном «етнічна мова»[4].

Лінгвонім «Своя мова»[ред.ред. код]

Ендонім, назва яка використовуєтья українцями для означення рідної мови (говірки). Закріплена мовною практикою ідентифікація мови, коли уява про неї створюється як продовження або заперечення самого себе. Характеризує традиційне родо-племінне уявлення про поділ людства за мовою на своїх та чужих. Явище одного семантичного ряду, що й "наша, місцева, руська, хохлацька мова". Порівняно з іншими подібними назвами, не має локального, пейоративного, конфесійного, станового значення. Регулярно фіксується дослідниками там, де поширена донаціональна ідентичність. Використовується освітянами для поширення ідеї про мову, як національну цінність.

Міжнародний день рідної мови в Сіднеї, Австралія. 19 лютого 2006

Приклади[ред.ред. код]

"Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по–своєму, будь ласкав, — а не по–московському... Не забудь же, зараз напиши письмо — та по–своєму." (Т.Шевченко, Лист до брата 15 листопада 1839 р.) "А кажуть, є такі пани, що хотіли би відібрати нам нашу мову, заборонити нам думати і говорити по-свойому. Чи то може бути правда?" (І.Франко, Байка про байку); ""Да постойте: що ж це я, ви ж малорос, українець?" Я з цим згодився. "А-х, щоб же нас! Так будем же розмовляти по-свойому!".." (В.Винниченко, Антерпреньор Гаркун-Задунайський); "Та вже то розумію, що ті пани хотіли би накинути на нас свій язик. Але того не буде, бо учитися можна лише на своїй мові. Єсли ми будемо жити в Москві, там научимося по-московськи, але тут, вдома, будемо говорити вже лиш по-свойому." (А.Волошин, Анцька освідомилася); "... говорив заздалегідь вивчені фрази, що він також українець, та довгий час був у москалях, забув говорити по-свойому й легше йому говорити мовою російською" (В.Затонський); "А хіба неньо не були такі закаменні, як скала, коли, навіть будучі найголовнішим у селі, як тепер голова сільради, - по-румунськи "примарем"- двірником, говорили неньо з людьми по-своєму, так, як навчила мама. А мав би говорити по-румунськи, бо Румунія тоді панувала ..." (М.Матіос Нація). Рідна мова - найважливіше багатство нашої нації, якщо її втратити - можна вже і не повернути.

Концепції поняття[ред.ред. код]

Перша концепція. Етнічна мова[ред.ред. код]

За першою концепцією рідною мовою визнається мова народу чи етнічної групи, до якої належить людина, мова, що зв'язує її з попередніми поколіннями, їх духовними надбаннями, що є фундаментом етнічної та національної самоідентифікації.[5][6]

Василь Іванишин,видатний філолог, в книзі "Мова і Нація" зазначає:

1. Рiдною мовою належить уважати мову своєї нацiї, мову предкiв, яка пов'язує людину з її народом, з попереднiми поколiннями, їхніми духовними надбаннями. "До основних квалiфiкацiйних якостей громадянина входить активне володiння рiдною мовою" (У. Аммон). 2. Українська мова є мовою українського народу, отже, вона i тiльки вона повинна бути рiдною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нацiї. "Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема" (В. Сосюра).

Етнічне трактування терміна «рідна мова» також критикується рядом авторів. Автори підручника «Соціолінгвістика» В. І. Бєліков і Л. П. Крисін відрізняють поняття рідної мови від етнічної мови.[4] Рідна мова може відповідати національності, але може і не збігатися з нею (нерідке явище, особливо в умовах глобальних міграційних процесів, характерних для XX століття) - тільки сама людина визначає, яка мова для нього рідна.

Для залучення уваги до проблеми збереження мовного різноманіття ЮНЕСКО заснувала Міжнародний день рідної мови.

Друга концепція. Функціонально перша мова[ред.ред. код]

За другою концепцією рідна мова ототожнюється з мовою, на якій людина мислить без додаткового самоконтролю, за допомогою якої легко та природно висловлює свої думки в усній і письмовій формі[7] та якою людина «володіє з максимальною глибиною і повнотою, на якій легше, швидше й простіше їй мислиться, яка є для неї найбільш звичною і зручною формою вираження думки і мовного спілкування» (основна або функціонально перша мова).[8]

Третя концепція. Мова, вивчена в дитинстві[ред.ред. код]

Згідно з третьою концепцію (Д. С. Ушаков, В І. Бєліков, Д. Крістал), рідна мова - це мова, яку людина засвоює з раннього дитинства без спеціального навчання, перебуваючи у відповідному мовному середовищі (перша мова). Дитина може засвоїти з раннього дитинства в тій чи іншій мірі і кілька мов, однак такі випадки не є частими. Мова, засвоювана під час спеціального навчання або в мовному середовищі у старшому віці, називається друга мова (їх також може бути декілька).

Ряд авторів проводить розмежування між рідною та першою мовою, стверджуючи, що зустрічаються випадки, коли рідна мова людини змінюється протягом життя. У підручнику з соціолінгвістики Вахтіна і Головко спеціально підкреслюється, що «материнська мова - не обов'язково рідна, рідна мова - не обов'язково перша».[8]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки та джерела[ред.ред. код]

  1. Alan Davies The Native Speaker: Myth and Reality. — 2. — Multilingual Matters, 2003. — 237 p. — (Bilingual Education and Bilingualism). — ISBN 1853596221.
  2. Alan Davies, Catherine Elder The Handbook of Applied Linguistics. — 1. — John Wiley & Sons, 2006. — 888 p. — (Blackwell Handbooks in Linguistics). — ISBN 1405138092.
  3. Інформаційний ресурс «Український центр» / Бібліотека / Олександр Олесь / Рідна мова
  4. а б Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика, М., 2002 (рос.)
  5. Василь Іванишин, Ярослав Радевич-Винницький. Мова і нація. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1994. С. 121
  6. Мікуліч Т. М. Мова і этнічная самасвядомасць. — Мн. 1996 (біл.)
  7. Беларуская мова. Прафесійная лексіка: дапам. / аўт.-склад. В. В. Маршэўская, І. В. Піваварчык, А. С. Садоўская. — Гродна: ГрДУ, 2006. С. 7 (біл.)
  8. а б Н. Б. Вахтин, Е. В. Головко. Социолингвистика и социология языков. Санкт-Петербург, 2004. С. 46 (рос.)

Джерела щодо виразу "своя мова"[ред.ред. код]

Вираз "своя мова" на Підляшші

  1. Людмила Лабович, Говоримо "по-свойому" на Підляшші
  2. Людмила Лабович, Говоримо "по-свойому"
  3. Славомир Савчук, Говорити по-свойому є «trendy»
  4. Юрій Гаврилюк, До майбутнього почерез традицію
  5. Павло Лоза, ПО-СВОЙОМУ для своїх
  6. Юрій Гаврилюк, Діти вже знають, хто вони є...
  7. Юрій Гаврилюк, Мандрівник почерез стерню та імлу
  8. Павло Питель, Ми є українці й будьмо з цього горді!
  9. Славомир Савчук, Сказати правду про підляські і берестейські говірки
  10. Jerzy HAWRYLUK, Po-swojomu: howoryti, pisati i – dumati!
  11. Jerzy HAWRYLUK, Rozmowy w czasie spisu
  12. Jerzy HAWRYLUK, Na Łozyci: 'Cieła historyja zsiuol poczałasia!'
  13. Podsumowanie projektu "Howorymo po Swojomu"
  14. Jerzy MISIEJUK, “Po-swojomu” – to znaczy “po-jakomu”?
  15. Chto howoryt po-swojemu? (думки молоді на польському православному форумі)
  16. сайт "Своя.орг"
  17. Ян Максімюк, Незапатрабаваны творчы патэнцыял або беларусы Беласточчыны як народ трохмоўны
  18. Nevinny. Graham Greene (переклад Яна Максимюка на "свою мову")

В Карпатах

  1. Панько Копняк, У Трускавці біля бювету є своя мала республіка
  2. Василь Шляхтич, Заспівати хоче мати про Карпати
  3. Бованко Танька и Гриц, На Лемковині
  4. Бованко Танька и Гриц, Кус о Ваню Фуджаку, його родині і селі Мисцові
  5. На три дні до Польщі з'їхалися лемки з усього світу


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.