Силос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Силосна яма

Си́лос — соковитий корм для сільськогосподарських тварин, який отримують з деяких видів рослин методом силосування (спосіб консервації кормів[1]).

Також силосом називають великий резервуар або підземне сховище.

Для отримання силосу (корма) використовують очищені та подрібнені соковиті рослини та коренеплоди, які закладаються у силосні ями та добре трамбуються, щоб виключити доступ повітря. При цьому в силосі створюються сприятливі умови для розвитку молочнокислих бактерій. Під впливом цих мікроорганізмів починається процес бродіння, в результаті чого частина вуглеводів та білків зеленої маси розпадається з утворенням молочної кислоти, яка є консервантом та дозволяє зберігати силос протягом декількох років. Рослини, що йдуть на приготування силосу, повинні бути соковитими, та містити у собі достатню кількість цукрів, які утворюють при зброджуванні молочну кислоту. При зниженні рН до 4,2 за рахунок виділення цієї кислоти, припиняється розвиток гнилісних бактерій, та грибів що викликають цвіль. Швидкість достигання силосу залежить від ступеню подрібнення сировини. Чим краще подрібнюється рослинна біомаса, тим швидше виділяється з неї сік та швидше починається бродіння.

Для прискорення процесу до сировини можуть додавати рослини, що містять багато цукрів — кавун, гарбуз, моркву та ін. Якісний силос відрізняється зберіганням структури стебла та листя рослин, має жовтуватий колір та приємний запах житнього хліба або кислої капусти.

Силос має високу поживну цінність, зберігає вітаміни та містить органічні кислоти, які покращують апетит тварин, тому є дуже цінним кормом, особливо у зимовий період.

Для заготівлі кормових рослин, які використовуються для силосування, користуються силосозбиральними (кормозбиральними)комбайнами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Растительный белок/Пер. с фр. В.Г.Долгополова; Под ред. Т.П. Микулович. - М.: Агропромиздат, 1991. - 684 с.: ил. ISBN 5-10-001276-5 (СССР) ISBN 2-85206-239-9 (Франция) (с.:26)

Література[ред.ред. код]

Большой практикум по микробиологии. Под ред. Г. Л. Селибера. — М.: Высшая школа, 1962. С. 492.