Зерносховище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зерносховище — спеціально обладнане приміщення для схову, зберігання зерна.[1] Це місце для зберігання продовольчого та фуражного зерна основних сільськогосподарських культур — пшениці, ячменя, кукурудзи та інших культур, зернової суміші, після її післязбирального обробітку, який, як правило, здійснюється на токах, пунктах, комплексах первинної обробки.[2]

Як перші примітивні зерносховища використовували ями, викопані в землі. Стародавні греки для зберігання зерна використовували великі керамічні посудини — піфоси.[3]

3ерносховище має надійно зберігати зерно, захищаючи його від різних видів впливу: атмосферних опадів, ґрунтових і поверхневих вод, гризунів, птахів та інших шкідників зерна і зернопродуктів; бути зручним для завантаження і вивантаження зерна і контролю за його станом. Їх будують або недалеко від місць переробки зерна (млини, заводи), або поблизу транспортних вузлів (морські та річкові порти, залізничні вузли).[4] Проблеми будівництва та експлуатації зерносховищ і донині залишаються актуальними в країнах, де втрати зерна під час зберігання можуть досягати 10 %.[5]

Від якості первинної обробки і доведення до кондиційного стану зернової маси залежить тривалість зберігання зерна і насіння. Елеватор є повністю механізованим зерносховищем, призначеним для зберігання зерна і проведення там необхідних операцій.[6]

Зерновий елеватор SCAFCO на 120 000 т зберігання в Казахстані. 2015 рік

Історія[ред. | ред. код]

Давньогрецька коробка з геометричним мистецтвом у формі зерносховищ, 850 рік до нашої ери. Експонується в музеї Стародавньої Агори в Афінах, розміщеному в Стоа Атталоса.

З давніх-давен зерно зберігали насипом.[7] Найдавніші знайдені зерносховища датуються 9500 роком до нашої ери[8] і розташовані в поселеннях догончарного неоліту А в долині Йордану. Перші розташовувалися місцями між іншими будівлями. Однак, починаючи приблизно з 8500 року до нашої ери, їх переміщували всередину будинків, а до 7500 року до нашої ери зберігання відбувалося в спеціальних приміщеннях.[8] Перші зерносховища мали зовнішні розміри 3 х 3 м і мали підвісні підлоги, які захищали зерно від гризунів і комах і забезпечували циркуляцію повітря.[8]

За цими зерносховищами слідують зерносховища в Мехргарху в долині Інду з 6000 року до нашої ери. Стародавні єгиптяни звикли зберігати зерно в роки достатку від років нестачі. Оскільки клімат Єгипту дуже сухий, зерно могло зберігатися в ямах протягом тривалого часу без помітної втрати якості.

Історично силос — це яма для зберігання зерна. Він відрізняється від комори, яка є наземною спорудою.

Східна Азія[ред. | ред. код]

Модель зерносховища, династія Хань
Зерносховище династії Хань на Шовковому шляху на захід від Дуньхуана
Зерносховище періоду Мейдзі, Сетагая, Токіо

Прості зерносховища, розташовані на чотирьох або більше стовпах, з'явилися в культурі Яншао в Китаї та після початку інтенсивного сільського господарства на Корейському півострові в період кераміки Мумун (бл. 1000 р. до н. е.), а також на Японському архіпелазі під час фінального періоду Дзьомона./Ранні періоди Яйої (бл. 800 р. до н. е.). У народній археологічній мові Північно-Східної Азії ці об'єкти об'єднуються з тими, що, можливо, також функціонували як резиденції, і разом їх називають «будинками з фальшпідлогою».

У Китаї розроблена система, спрямована на мінімізацію смертності від голоду. Система була знищена під час повстання тайпінів 1850-х років.[9][10][11]

Південно-Східна Азія[ред. | ред. код]

У народній архітектурі Індонезійського архіпелагу зерносховища зроблені з дерева та бамбукових матеріалів, і більшість із них будуються на чотирьох або більше стовпах, щоб уникнути гризунів і комах. Прикладами індонезійських амбарних стилів є сунданський леуїт і мінангський рангкіанг.

Велика Британія[ред. | ред. код]

У Саут-Хемсі на південному заході Великої Британії невеликі зерносховища були побудовані на грибоподібних пнях, які називаються «стопками». Будувалися вони з дерев'яної каркасної конструкції і часто мали шиферні дахи. Більші були схожі на лінхей, але з закритим верхнім поверхом. На перший поверх зазвичай можна було потрапити по кам'яних сходах на зовнішній стіні.[12]

Наприкінці 19 століття у Великій Британії почали збільшуватися склади, спеціально призначені для зберігання зерна. Існують кліматичні труднощі у великому зберіганні зерна у Великій Британії, але ці труднощі в основному подолані.[7]

В Україні[ред. | ред. код]

Сільські комори, як елемент садибної забудови, як окрема будівля, найчастіше зроблені дерев'яними, як двоповерхові, накривалися чотирисхилим або двосхилим дахом, найчастіше мали один великий вхід і кілька менших вікон, використовувалися для зберігання зерна.

Зараз комори зберігаються лише у невеликих господарствах. На великих агропідприємствах роль, яку раніше виконували комори, перейняли елеватори, які уможливлюють ліпше підтримувати необхідний мікроклімат, гідро- й температурний режим.

Сучасні зерносховища[ред. | ред. код]

Сучасні зернові господарства часто використовують виготовлені сталеві зерносховища для зберігання зерна на місці в очікуванні доставки, доки його не можна перевезти вантажівкою до основних складських приміщень. Великі механізовані об'єкти, особливо в Україні, Росії та Північній Америці, відомі як зернові елеватори. Україні в експлуатації перебуває понад 1200 елеваторів, зерносховищ та хлібоприймальних пунктів.[13]

Основні технологічні вимоги[ред. | ред. код]

Якість насіннєвого та продовольчого зерна залежить переважно від можливості регулювання фізичних, хімічних і біологічних процесів у зерновій масі під час її зберігання в сховищі. Очищене, сухе та охолоджене зерно зберігається найдовше.

Велике зерносховище в Бидгощі, Польща, на річці Брда

Основні вимоги до конструкцій зерносховищ охоплюють такі критерії:
 — ізольоване від атмосферних і ґрунтових вод та від різких перепадів температури;
 — захищене від проникнення гризунів і комах — шкідників хлібних запасів;
 — мати механізми для заванта­ження й розвантаження та швидкого переміщення зернових мас;
 — забезпечувати зберігання кількох партій насіння, запобігаючи їх змішуванню.
 — стійкість тиску зерна та ві­тру, руйнівній дії повітря навколишнього середовища.

Технологічний процес у зерносховищах супроводжується виді­ленням пилу та утворенням відходів. Тому потрібною умовою є аспіраційні установки і спеціальні бункери для накопичення відхо­дів.

Для зерносховищ непридатні каркасні стіни з подвійними обшивками і засипками, між якими можуть поселятися шкідники хлібних запасів. Не рекомендується робити бетонні підлоги в засікових та наземних зерносховищах, оскільки зернова маса на таких підлогах зволожується.

Класифікація зерносховищ[ред. | ред. код]

Зберігання зернових мас може бути як тимчасовим (в декілька діб чи до 3 місяців), так і довгострокове — декілька місяців чи років. Зернові суміші зберігають насипом чи у тарі. Зберігання насипом дозволяє повніше використовувати площа та об'єм зерносховища, дає більше можливостей для механізованого переміщення зернових мас, і спрощує боротьбу зі шкідниками хлібних продуктів; зручніша організація контролю за всіма показниками; знижені витрати на тару й переміщення зерна.[6]

Класифікація зерносховищ можлива за багатьма ознаками. До найважливіших критеріїв належать: період зберігання (тимчасовий чи тривалий); конструкційні особливості зерносховища (навіси, склади, елеватори тощо); види операцій, які в них проводять (лише зберігання чи зберігання й обробка); ступінь механізації (механізовані, напівмеханізовані, немеханізовані); наявність і тип установок для активного вентилювання насіння (канальна, підлогова, переносна та ін.).[6]

Зерносховища для тривалого зберігання зерна за конструкційними особливостями поділяють на склади, елеватори та змішаного типу.[6] До першого типу належать звичайні склади, де зберігають зерно насипом на підлозі.

Типи зерносховищ за способом зберігання[ред. | ред. код]

Виділяють три типи зерносховищ: для фуражної, насіннєвої і продовольчої продукції. За способом зберігання основними типами є сховища підлогові, бункерні, силосні, а також поліетиленові рукави.[6]

Правильний вибір типу зерносховища залежить від інформації щодо процесів, які відбуваються в зерні під час його зберігання (фізіологічних й біохімічних) і факторів, що їх зумовлюють. На всіх стадіях зрілості збору зерна, у період зберігання в ньому відбуваються процеси післязбирального дозрівання, які протікають повільно (протягом 1 – 2 місяців), і супроводжуються посиленим диханням зерна та виділенням деякої кількості вологи, яка має випаровуватися у навколишній простір, інакше зерно «пітнітиме».[6] Зберігання такого зерна у вологому стані й без достатнього провітрювання призводить до його псування.

Зерно необхідно якомога довше тримати подалі від вологи, щоб зберегти його в хорошому стані та запобігти розвитку цвілі. Щойно зібране зерно, привезене до зерносховища, має тенденцію містити надлишок вологи, що сприяє розвитку цвілі, що призводить до бродіння та нагрівання, що є небажаним і впливає на якість. Ферментація зазвичай псує зерно і може спричинити хімічні зміни, що призводять до утворення отруйних мікотоксинів.

Одним із традиційних засобів є розкладання зерна тонкими шарами на підлозі, де воно повертається, щоб ретельно провітритись. Після того, як зерно достатньо висохне, його можна перенести в зерносховище для зберігання. Сьогодні це можна зробити за допомогою механічного зернового шнека для переміщення зерна з одного зерносховища в інше.

У сучасних силосах зерно зазвичай проходить примусову аерацію на місці або циркулює через зовнішнє обладнання для сушіння зерна.

Підлогові[ред. | ред. код]

Силосне зерносховище на фермі в Дірфілд, США

У типових зерносховищах зерно розміщують у відсіках. Підлогові зерносклади являють собою переважно одноповерхові будівлі з облаштованими верхніми і нижніми ярусами, в яких встановлені пристосування для механізованого завантаження й розподілення зерна.[6] У цих сховищах підлогу виконують горизонтальною або похилою. Споруди з горизонтальною підлогою використовують для зберігання кількох видів зернових культур. Для того, щоб зерно не перемішувалося, загальну площу розподіляють на відсіки, використовуючи знімні щити або перегородки.[6] На територіях зі зниженим рівнем залягання ґрунтових вод зерносховища будують з похилою підлогою. У таких спорудах застосовують лише нижній ярус, із транспортерною стрічкою.

Добре очищене та доведене до оптимальної вологості продовольче та фуражне зерно, можна зберігати в підлогових зерноскладах шаром до 5 м, а в підлогових зерноскладах із похилими підлогами, обладнаних механізмами, які забезпечують механізоване завантаження, розвантаження та обробку зерна — до 10 м.[6]

Висота насипу зерна олійних культур вологістю до 14% в холодний період року — не вище як 2,0 – 2,5 м. Сухе зерно класичних зернових культур вологістю 12 – 13% розміщують у силосних сховищах елеваторного типу заввишки до 20 м.

Бункерні зерносховища[ред. | ред. код]

Завдяки конструктивним особливостям цей різновид сховищ придатний для зберігання зернових культур різних сортів.

У бункерних насіннєсховищах повністю механізоване переміщення насіння без застосування ручної праці й пересувної механізації завдяки днищу ємності бункера, яке виготовлене у вигляді перевернутої піраміди чи конуса.[6]

Такий зерносклад обладнують двома способами: розподіляють на відсіки за допомогою стаціонарних перегородок або оснащують бункерами з конусоподібними днищами. Більш ефективним є бункер з конусоподібною конструкцією днища, оскільки вона забезпечує розвантаження зерна самопливним способом. У кожному з цих двох способів, відсіки та ємності для зберігання розташовані двома рядами, а посередині залишають прохід для технічного обслуговування і контролю над процесом зберігання.[6]

Сучасні сталеві зерносховища в США

Для збереження насіннєвого зерна, між бункером і стіною потрібно залишити вільний простір або укласти шар теплоізоляції, а у разі зберігання фуражного чи продовольчого зерна, ємності розташовують упритул до зовнішніх стін.[6] Тобто, розміщення бункерів безпосередньо залежить від виду продукту, який там зберігають.

У США та деяких країнах Західної Європи значного поширення набули бункери з металу (найчастіше з оцинкованої сталі), збірні або суцільнозварені місткістю окремих від декількох десятків і сотень кубічних метрів. Бункери виготовляють циліндричної форми, з гладенького або гофрованого металу, а іноді й штампованого, і обладнують засобами завантаження зерна, мають пласкі або конічні днища, а також установки для аерації чи активного вентилювання. Деякі бункери облаштовані установками для визначення параметрів мікроклімату (наприклад температури зернової маси).

Силосні зерносховища[ред. | ред. код]

Вартість таких конструкцій суттєво вища порівняно з підлоговими або бункерними зерносховищами. Використання силосних сховищ допомагає максимально ефективно використовувати внутрішній об'єм. Більшість таких силосних зерносховищ має конусоподібне днище, що забезпечує автоматичне спустошення ємності та спеціальну башту, в якій розміщене обладнання для потокової обробки насіння.[6] Майже всі такі зерносховища є повністю механізованими, а деякі автоматизованими, і дають змогу здійснювати високотехнологічне переміщення зерна, його вентилювання та переробку з мінімальним втручанням персоналу, забезпечують тимчасове чи тривале й надійне зберігання зерна з мінімальними витратами, здійснювати пошаровий контроль температури зернової маси, проводити низькотемпературне досушування зерна у силосі, знезараження зерна й дезінсекцію силосу, контроль верхнього граничного рівня зернового насипу.[6] Зберігання може відбуватися з активним вентилюванням та у газовому середовищі.[2] Люки Верхній і нижній люки та сходи дають змогу проводити обслуговування, очищення й ремонтні роботи як усієї конструкції, так і силосної ємності.

Силосні насіннєсховища (для збереження властивостей насіннєвого матеріалу) являють собою залізобетонні або цегляні елеватори заввишки 20 – 30 м. Силосні башти поділяються на прямокутні та круглі.[2]

Поліетиленові рукави[ред. | ред. код]

Технологія зберігання сільгосппродукції у величезних поліетиленових мішках-рукавах, яка походить із Аргентини.[6] З'явилася у 80-і роки XX століття.

Силоси для зерна в Порт-Гайлз на півострові Йорк у Південній Австралії

В Аргентині була великою проблема зберігання зерна, оскільки критично не вистачало потужностей.[6] І мішки-рукави стали чудовим інноваційним рішенням. В даний час третина вирощуваного в Аргентині зерна зберігається за такою технологією, і навіть великі агропідприємства поряд з традиційними елеваторами застосовують й поліетиленові рукави.

Завдяки своїй доступності та властивостям набула широкого застосування в Україні. Такий спосіб зернозберігання було перейнято і країнами Північної Америки та Європи.[6]

Поліетиленовий рукав створює замкнуте середовище, в якому у процесі дихання живих організмів поступово збільшується концентрація вуглекислого газу, а в умовах низького вмісту кисню припиняють свою активність усі хвороботворні та шкідливі організми.[6] Таким чином, зерно зберігається довгий час без погіршення якості.

Довжина поліетиленових рукавів становить до 60 м. Матеріал виконаний з п'яти шарів поліетилену, кожен із яких має свої певні властивості. Цим досягається рівномірне розтягування мішка і міцність, щоби зерно своєю вагою не порвало плівку. Товщина тришарового поліетиленового рукава завтовшки до 250 мікрон (залежно від діаметра) дає змогу підтримувати певну внутрішню температуру.[6] До складу полімеру входить УФ-стабілізатор для запобігання згубному впливу сонячних променів на плівку. Згідно з різними дослідженнями, до моменту руйнації плівки ультрафіолетом проходить до двох років, і зерно, за потреби, можна перекласти в інший мішок і зберігати далі.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Зерносховище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ а б в Ефективна система зберігання зерна різної вологості в газовому середовищі / [В.Г. Богза, О.А. Горбенко, Н.А. Доценко та ін.] // Праці ТДАТУ. — 2018. — Вип. 18. — Т. 1. — С. 306-311.
  3. ↑ Блаватский В. Д. Обработка и хранение продуктов сельского хозяйства // [1] — М. : Издательство АН СССР, 1953. — С. 129—135. Архівовано з джерела 1 липня 2020
  4. ↑ Зернохранилище // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. II. — ISBN 9965-9746-3-2. (рос.)
  5. ↑ В. Б. Фейденгольд. Зернохранилище // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2008. — Т. 10. Железное дерево — Излучение. — С. 467—468. — ISBN 978-5-85270-341-5. (рос.)
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Вимоги до зерносховищ і особливості їх використання / Михайло Гузь, Володимир Сиволапов, ст. викладачі, НУБіП; Наталія Маятіна, ст. викладач, ККІБП; Віктор Марченко, канд. техн. наук, Agroexpert (Україна) 22.04.2020[Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б One or more of the preceding sentences incorporates text from a publication now in the public domain: Zimmer, George Frederick (1911). "Granaries". In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 13 (11th ed.). Cambridge University Press. p. 336.
  8. ↑ а б в Kuijt, I.; Finlayson, B. (June 2009). Evidence for food storage and predomestication granaries 11,000 years ago in the Jordan Valley. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 106 (27): 10966—10970. Bibcode:2009PNAS..10610966K. doi:10.1073/pnas.0812764106. ISSN 0027-8424. PMC 2700141. PMID 19549877.
  9. ↑ Pierre-Etienne Will and R. Bin Wong, Nourish the people: The state civilian granary system in China, 1650–1850 (University of Michigan Press, 2020).
  10. ↑ Kathryn Jean, Edgerton-Tarpley, "From" Nourish the People" to" Sacrifice for the Nation": Changing Responses to Disaster in Late Imperial and Modern China." Journal of Asian Studies (2014): 447-469. online
  11. ↑ Shiue, Carol H. "Local granaries and central government disaster relief: moral hazard and intergovernmental finance in eighteenth-and nineteenth-century China." Journal of Economic History (2004): 100-124. online
  12. ↑ Barn Guide: Traditional Farm Buildings in the South Hams: Their Adaptation and Re-use (PDF). Процитовано 12 квітня 2021. The Barn Guide by South Hams District Council
  13. ↑ Станкевич Г.Н. Современное состояние рынка зернохранилищ. Зернові продукти і комбікорми. 2010. № 3. С. 34-40.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зерносховище&oldid=41712962