Сокуров Олександр Миколайович

Олександр Миколайович Сокуров (рос. Александр Николаевич Сокуров; 14 червня 1951(19510614)) — радянський і російський кінорежисер, сценарист

Біографія

Олександр Сокуров народився 14 червня 1951 року в селі Подорвіха Іркутської області в родині військовослужбовця. За походженням Олександр Сокуров — черкес, нащадок стародавнього кабардинського роду.

Велика частина його дитинства пройшла в Туркменії; переїжджав з батьками з місця на місце. Вчитися в школі почав в Польщі, закінчив у Туркменії.

У 1974 році закінчив історичний факультет Горьківського державного університету. Під час навчання в університеті в 1969-1975 роках Сокуров працював в Редакції художнього мовлення на Горьківському телебаченні помічником, а потім асистентом режисера. У віці 19 років він як режисер випустив свої перші телевізійні програми, а за всі роки роботи на Горьківському телебаченні ним були створені кілька телевізійних фільмів і ряд телевізійних програм прямого ефіру.

У 1979 році Сокуров закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня документального кіно Олександра Згуріді). Під час навчання у ВДІКу Олександр Сокуров за відмінне навчання отримував стипендію імені С. Ейзенштейна.

У 1979 році, здавши іспити екстерном, на рік раніше терміну був змушений закінчити навчання у ВДІКу через гострий конфлікт з адміністрацією інституту і керівництвом Держкіно: його студентські кінематографічні роботи категорично не приймалися, його звинувачували в формалізмі і в антирадянських настроях. Перша художня картина Сокурова "Самотній голос людини" за мотивами повісті російського письменника Андрія Платонова, пізніше отримала низку фестивальних нагород, не була зарахована керівництвом інституту як диплом.

У 1980 році за рекомендацією Андрія Тарковського Олександр Сокуров був зарахований режисером-постановником в штат кіностудії "Ленфільм", де працював над своїми першими ігровими картинами. Паралельно з цим співпрацював з Ленінградською студією документальних фільмів, де зняті в різний час всі його документальні кінокартини.

Вже перші фільми, зроблені ним у Ленінграді, викликали негативну реакцію у партійного керівництва міста та в Держкіно. Протягом тривалого часу жоден з його фільмів не був дозволений радянською цензурою до показу.

Тільки в кінці 1980-х років ряд знятих Сокуровим раніше ігрових і документальних фільмів вийшли в прокат і представляли російське кіно на багатьох міжнародних кінофестивалях. У 1980-1990-і роки режисер інтенсивно працював, знімаючи ігрові та документальні картини, часто кілька фільмів на рік.

У той же час він брав участь у роботі благодійних програм для молоді на радіо, займався з групою молодих початківців режисерів при кіностудії "Ленфільм".

З 1998 року був головою художньої ради кіностудії "Ленфільм".

У 1998-1999 роках Сокуров вів на телебаченні в Санкт-Петербурзі цикл передач "Острів Сокурова", в яких порушувалися питання про місце кінематографу в сучасній культурі.

З середини 1990-х років режисер зі своїми колегами почав освоєння відео технології, яке продовжується досі. Групою Сокурова знято ряд документальних відеофільмів. Декілька з них зроблено в Японії за замовленням японських ТБ каналів.

На основі знімальної групи Сокурова на «Ленфільмі» створена студія "Берег".

Творчий доробок

Олександр Сокуров — автор понад 40 художніх і документальних фільмів. Він зняв документальні фільми "Марія", "Соната для Гітлера", "Дмитро Шостакович. Альтова соната", "І нічого більше", "Жертва вечірня", "Терпіння, Труд", "Елегія", "Московська елегія", "Петербурзька елегія", "Радянська елегія", "До подій у Закавказзі", "Проста елегія", "Приклад інтонації", "Елегія з Росії", "Духовні голоси", "Східна елегія", "Бесіди з Солженіциним", "Петербурзький щоденник. Моцарт. Реквієм", "Елегія життя. Ростропович. Вишневська" та інші.

Сокуров є режисером таких художніх фільмів, як "Скорботна нечутливість" (1986), "Дні затемнення" (1988), "Спаси і збережи" (1989), "Коло друге" (1990), "Камінь" (1992), "Тихі сторінки" (1993), "Мати і син" (1997), "Молох" (1998), "Телець" (2000), "Батько і син" (2003), "Російський ковчег" (2002), "Сонце" (2005), "Олександра" (2007) та інших.

У фільмах "Телець" і "Сонце" Сокуров виступив і як оператор-постановник, а у фільмах "Ти повинен жити" і "Російський ковчег" знявся як актор.

Олександр Сокуров був режисером озвучування у фільмі Федеріко Фелліні "І корабель пливе", режисером-постановником вистави "Гамлет" (на основі опери Амбруаза Тома) в Московському театрі "Нова опера" (1999), вистави "Не владні ми в долі своїй" в "Театрі" Школа драматичного мистецтва" (2004), опери "Борис Годунов" Модеста Мусоргського у Большому театрі (2007).

У 2010 році Олександр Сокуров відкрив творчу майстерню в місті Нальчику на факультеті мистецтв та засобів масової інформації Кабардино-Балкарського державного університету для молоді Північного Кавказу. Він набрав курс студентів за спеціальністю "Режисура кіно і телебачення".

Сокуров — член Ради зі збереження культурної спадщини Санкт-Петербурга при уряді міста.

Відзнаки і нагороди

Олександр Сокуров — заслужений діяч мистецтв Росії (1997), народний артист Росії (2004), лауреат Державної премії Росії (1996, 2001). Учасник і лауреат багатьох міжнародних фестивалів. У різних країнах світу майже щорічно проходять ретроспективи його фільмів, він володар найпрестижніших нагород: призу ФІПРЕССІ (Міжнародної асоціації кінокритиків), премії імені Тарковського (1988), премії Ватикану "Третє тисячоліття" (1988), премії "Золотий Овен" (1996, 1999, 2001), премії "Ніка" (2001), премії "ТЕФІ" (2007) та інших.

У 1995 році за рішенням Європейської кіноакадемії ім'я Олександра Сокурова включено в число ста кращих режисерів світового кіно всіх часів.

У липні 2011 Сокуров був удостоєний призу "Талант без кордонів" Другого міжнародного фестивалю молодого європейського кіно VOICES (Vologda Independent Cinema from European Screens).

Джерела

• Александр Николаевич Сокуров. Биографическая справка

Посилання

• Официальный сайт Александра Сокурова
• Биография Александра Николаевича Сокурова на его официальном сайте
• Александр Сокуров на сайті Internet Movie Database (англ.)
• Одинокий голос человека
• Интервью с Александром Сокуровым на vokrug.tv
• Статьи об Александре Сокурове на сайте журнала «Сеанс»
• Александр Николаевич Сокуров