Софія Гольшанська
| Софія Андріївна Гольшанська | |
|---|---|
 Романтизований портрет XIX століття авторства Марцеля Краєвського | |
| Народилася | бл. 1405 |
| Померла |
21 вересня 1461 Краків |
| Прізвисько | Сонька |
| Рід | Гольшанські |
| Батько | Андрій Гольшанський |
| Матір | Олександра Друцька |
| Чоловік | Владислав ІІ Ягайло |
| Діти | Владислав, Казимир (помер в дитинстві), Казимир |
| Королева Польщі | |
| 1422 —1461 | |
| Попередник | Єлизавета Ґрановська |
| Наступник | Єлизавета Габсбург |
| Похована | Вавельська кафедра |
Софія (Сонька) Гольша́нська (пол. Zofia Holszańska; бл. 1405 — 21 вересня 1461, Краків) — донька православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського та кн. Олександри Дмитрівни Друцької. Четверта й остання дружина короля польського Владислава II Ягайла (з 1422).
Життєпис[ред. | ред. код]
Молоді роки[ред. | ред. код]
Софія Гольшанська народилася 1405 року, скоріше за все, у Києві, де її батько Андрій Гольшанський на той час був намісником. Була охрещена за східним обрядом. І Гольшанські, і Друцькі, з роду яких походила її мати Олександра, були нащадками литовського князя Гедиміна та короля Русі Данила, проте на початок XV століття вже кілька десятиріч були православними і жодною іншою мовою, окрім руської (давньоукраїнської), не розмовляли. Коли Софія була маленькою, її батько помер, і відтак майбутня королева Польщі разом з матір'ю мешкала в замку свого дядька князя Семена Друцького в Друцьку (територія нинішньої Білорусі).
1421[джерело?] року охрещена за латинським обрядом, отримала ім'я Софія. 1424 року відбулася коронація, після якої стала королевою Польщі. Після смерті короля Ягайла 1434 року польською верхівкою не була визнана регенткою при малолітніх синах, тому переїхала до Сяноцького замку, де постійно мешкала після смерті чоловіка. Тут приймала гостей, зокрема, 1440 року кардинала Збишка Олесніцького. 1441 року надала локаційне право селу Радошиці[1].
Ян з Ланцухова Куропатва (†1462), сяноцький староста (1442-1446), який симпатизував гуситам, з 1424 року згадується у джерелах як придворний та прихильник Софії Гольшанської, по смерті Ягайла — противник Збіґнєва Олесницького, за дорученням королеви 1440 року відвіз до Великого князівства Литовського її 12-річного сина Казимира[2].
Вклад у культуру і науку[ред. | ред. код]
1453 року за її ініціативи почався переклад Біблії на польську мову. Одним з автором перекладу з чеської мови був капелан Анджей з Яшовіц. Цей переклад, відомий як «Біблія королеви Софії», є першим відомим перекладом Біблії польською мовою. Робота над першим томом була завершена в 1455 році, другий — у 1460 році.
Засновниця династії[ред. | ред. код]
Софія публічно присягнулася у своїй невинності, переконливих доказів її злочинів не знайшли. Справа завершилася виправданням. Зрештою, обидва королевичі були дуже схожі на батька, особливо молодший, Казимир, який навіть отримав прізвисько Ягеллончик. Але умиротворення не вийшло: зрештою, за наклеп ніхто покараний не був, Софії довелося перенести багато принижень. Ягайло незабаром помер, королева пережила його на 27 років. Генрик (Ієронім, Гінча) з Рогова завжди займав чільні місця при королеві, яка після смерті заповіла своєму лицареві непогану спадщину. Навіть коли на польський трон сів молодший син Софії Казимир, теж наблизив до себе людину, котрого злі язики називали його батьком.
Королями стали два сини (Владислав III Варненчик, Казимир IV Ягеллончик), чотири онуки (Владислав II Ягелончик, Ян I Ольбрахт, Олександр Ягеллончик, Сигізмунд I Старий), і правнук (Сигізмунд II Август) Софії Гольшанської.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
Україна[ред. | ред. код]
У місті Станиславів до 1951 року існувала Вулиця Королеви Софії. Також у цьому місті існувала Жіноча семирічна школа імені Королеви Софії.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… С. 165
- ↑ Kiryk F. Kuropatwa Jan z Łańcuchowa h. Śreniawa (zm. 1462) // PSB. — — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1971. — T. XI/2, zesz. 69. — S. 253—254. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі / Український історичний журнал.— К., № 5 (482) за вересень-жовтень 2009.— С. 159—179. ISSN 0130-5247.
- Семенюк С. Історія Українського народу. — Львів : Апріорі, 2010. — 608 с. — С. 271—291. — ISBN 978-966-2154-14-6.
- Рудзкі Э. Польскія каралевы / Част. пер. з польск. // Спадчына. — 1993. — № 6. (біл.)
- Duczmal M. Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. — Poznań-Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1996. — S. 421—432. — ISBN 83-08-02577-3.
- Gąsiorowski A. Itinerarium Władysława Jagiełły 1386—1434. — Warszawa : Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 1972. — S. 121.
- Krzyżaniakowa J., Ochmański J. Władysław II Jagiełło. — 2 ed. — Wrocław : Ossolineum, 2006. — T. 1. — S. 279—306, 330. — 372 s. — ISBN 978-83-04-04778-5.
- Rudzki E. Polskie królowe. — 2 ed. — Warszawa : Novum, 1990. — T. 1. — S. 98—126. — 300 s.
- Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczow. / Pod red. Marka Górnego — Poznań-Wrocław : Biblioteka Genealogiczna, 1999. — T. 1. — S. 93, 130—131. — 319 s. — ISBN 83-913563-1-0.
- Tęgowski J. Przodkowie Zofii Holszańskiej, czwartej żony Władysława Jagiełły. // Genealogia. Studia i materiały historyczne. — Poznań-Wrocław : Wydawnictwo historyczne, 1996. — T. 8. — S. 27—47.
- Wdowiszewski Z. Genealogia Jagiellonów i Domu Wazów w Polsce. — 2 ed. — Kraków : Avalon, 2005. — S. 75—79. — 335 s. — ISBN 83-918497-2-4.
Посилання[ред. | ред. код]
| Попередник Ельжбета Ґрановська |
|
Королева Польщі 1422-1461 |
|
Наступник Єлизавета Габсбург |
|
