Справа «Україна проти Росії (щодо Криму)»

Російсько-українська війна
Передумови та причини
Конфлікт щодо острова Тузла Євромайдан Революція гідності Проросійські виступи (передумови) Російська підривна діяльність в Україні
Основні теми
Анексія Криму Війна на сході України Інцидент у Керченській протоці Російсько-українська економічна війна Дезінформація під час російсько-української війни Російсько-українська кібервійна Хакерські атаки на Україну (2017) Хакерські атаки на Україну (2022) Російсько-українська церковна війна Анексія Київської митрополії Мінська схизма Російсько-українська культурна війна Російсько-українська юридична війна Справа «Україна проти РФ» (2017) Справа «Україна проти РФ» (2022) Російсько-українська криза (2021—2022) (реакції) Вторгнення в Україну (2022) (реакції та протести) Тимчасово окуповані території України Спроба анексії окупованих територій України (2022)
Схожі теми
Радянська окупація України Голодомори в Україні Білорусько-російські відносини Союзна держава Українсько-російські відносини Відносини Україна — НАТО Відносини Росія — НАТО Міжнародні санкції (компанії) Висвітлення ЗМІ проросійських виступів Друга холодна війна Протести в Росії проти війни з Україною Міжнародно-правовий статус «ДНР» та «ЛНР»
Проєкт і портал
Проєкт • Портал

Позов України до Європейського суду з прав людини проти Росії — міждержавна справа «Україна проти Росії (Крим)» щодо скарг України про систематичні порушення окупаційною владою РФ Європейської конвенції з прав людини в АР Крим з 27 лютого 2014 року по 26 серпня 2015 року. Справа об'єднана зі заявою «Україна проти Росії» щодо політичних в'язнів.

ЄСПЛ уже встановив, що РФ, починаючи з 27 лютого 2014 року (тобто з дати, коли була захоплена Верховна Рада АР Крим), здійснювала ефективний контроль над Кримом, що фактично означає визнання військової окупації з відповідальністю Російської Федерації за порушення, що мають місце там, з цього часу.

14 січня 2021 року оприлюднено проміжне рішення ЄСПЛ: за позовною заявою українського уряду від 13 березня 2014 року суд визнав юрисдикцію у позові України проти РФ. Суд відхилив як неаргументовані звинувачення України за трьома пунктами: у тому, що російська влада у Криму націоналізувала власність українських військових, встановила там «адміністративну практику щодо вбивств/розстрілів» та переслідування міжнародних журналістів. ЄСПЛ визнав прийнятними скарги України щодо:

• насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування у цьому зв’язку (стаття 2); жорстокого поводження (стаття 3);
• незаконних затримань (стаття 5);
• примусового насадження російського громадянства (стаття 8);
• незаконних обшуків приватної власності (стаття 8);
• утисків, переслідування та конфіскації майна релігійних організацій, що не належать до Російської православної церкви (стаття 9);
• припинення діяльності українських медіа (стаття 10);
• заборони публічних зібрань, а також залякування та незаконне затримання організаторів демонстрацій (стаття 11);
• експропріації майна цивільних осіб та приватних підприємств без компенсації (стаття 1 Першого протоколу);
• заборони української мови в школах та переслідування україномовних дітей у школі (стаття 2 Першого протоколу);
• обмеження свободи пересування між Кримом та материковою частиною України (стаття 2 Протоколу № 4);
• переслідування кримських татар відповідно до статті 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 та 11 Конвенції та зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

У даній справі ЄСПЛ розглядає по суті вказані звинувачення. 13 грудня 2023 у Страсбурзі Європейський суд з прав людини почав усні слухання розгляду справи по суті.