Голодомори в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Kiev-MonumentVictimsHolodomor1932-33 01.jpg

Голодомо́ртермін, що вживається для позначення масового організованого на території СРСР голоду в 1932—1933 роках. Визначення «голодомор» вживається також для голоду 1921—1923 та 1946—1947 років.[1][2][3][4]

Голодомор в Україні в 1921—1923 роках[ред.ред. код]

Голодомор в Україні 1921–1923 — масове серійне вбивство корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, головно у південних областях України, в 19211923 роках, спричинене конфіскацією у селян та вивезенням хліба з України до Росії, Західної Європи та Америки радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії. В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні України, Кубані та Поволжі.

Голодомор в Україні в 1932—1933 роках[ред.ред. код]

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 19321933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[5].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору[6]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[7], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду [8]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому[9] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом[10]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.[11][12]

У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання Української мови у пресі, школах та при веденні документів на Кубані і на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В Росії ця тема досі під негласним табу. ФСБ проводить бесіди з українцями Кубані, які намагаютьс хоч якось висловити власну позицію.

Голодомор в Україні в 1946—1947 роках[ред.ред. код]

Перепоховання останків тіл жертв Голодомору і репресій 1946-47 років. Личаківський цвинтар у Львові.

Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 19461947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Ушанування пам'яті жертв голодоморів[ред.ред. код]

В Україні з 1998 року Указом Президента України[13] установлено «День пам'яті жертв голодоморів», який відзначають щороку у четверту суботу листопада. Не зважаючи на це, існує думка, що в Україні був лише один Голодомор 1932-1933.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Музей тоталітарних режимів «Територія Терору». Словник термінів.
  2. Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори в Україні, 1921–1923, 1932–1933 1946–1947: Злочини проти народу. — 2-е вид., допов. — К. Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. — 174 с.
  3. «Три голодомори в Україні в XX столітті : погляд із сьогодення» : Звернення учасників Міжнародної наукової конференції до органів вищої державної влади України. Київ. 07.11.2002 // Персонал. — 2002. — № 11. — С. 6-7.
  4. Белебеха І. Українці у пеклі голодоморів : [20-х, 30-х, 40-х років] // Персонал. — 2005. — № 2. — С. 10-13. (Із матеріалів конференції «Голодомори в Україні: геноцид і спротив»)
  5. Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках
  6. Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук Спроба з негідними засобами. Хто й навіщо прагне переглянути Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні»
  7. Уголовный кодекс РСФСР в редакции 1926 г
  8. «Государство против своего народа» Первая часть справочного издания «Черная книга коммунизма» Глава 8. Великий голод
  9. Конвенція про геноцид, ухвалена ООН у 1948 р.
  10. 60 % українців визнають Голодомор геноцидом, — опитування (рос.)
  11. Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору
  12. Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.»
  13. Указ Президента України від 26 листопада 1998 № 1310/98 Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів

Література[ред.ред. код]