Сєверов Петро Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Федорович Сєверов
Ім'я при народженні Иванов Петр Федорович
Народився 10 липня 1910(1910-07-10)
Лисичанськ, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер 1992[1]
Київ, Україна
Країна  СРСР
Діяльність письменник, журналіст
Мова творів російська
Роки активності 1934—1992
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки

Петро́ Фе́дорович Сє́веров (Івано́в) (нар. 10 липня 1910(19100710), Лисичанськ — пом. 1992, Київ) — радянський прозаїк, журналіст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 липня 1910 року в місті Лисичанську (тепер Луганська область, Україна) в родині службовців. Батько його, Федір Іванов, був жандармом у Російській імперії. Дитинство Петра проходило близько шахти «Корунд», що в селі Привільному.

У 1920-ті роки навчавться в гірничо промисловому училищі № 2. У п'ятнадцять років працював помічником на шахті «Дагмара». Після її закриття Петро залишається без роботи та подається до Маріуполя,[2] де й взнав про робітничий факультет, що в Москві, куди згодом і вступив. Після навчання ходив у плавання кораблями Радянського торговельного флоту.

В 1933 році закінчив Далекосхідний педагогічний інститут. Після чого повернувся на батьківщину, де в редакції журналу «Литературный Донбасс» розпочав свою літературну діяльність.

Свою першу розповідь «Вдохновение» Петро Сєверов написав, коли був на флоті, яку опублікував у журналі «Литературный Донбасс» 1934 року.[3] Того ж року в Сталіному виходить його збірка «Новеллы о сердце», де він підписується як Сєверов, через минуле свого батька. В 1935 році в різних видавництвах виходять відразу п'ять його книг, де він розповідає про тих, кого зустрів під час служби на флоті.[4]

В 1936 році переїхав до Києва. У період Другої світової війни Петро служив кореспондентом армійських та фронтових газет. У видавництві Політуправління Південного фронту виходять його книжки «Комиссары в бою», «Курс на Запад», «Боевые рейсы мирных машин».

У післявоєнні часи видаються книги письменника, де він описує море та Донщину — «Морские были», «„Рюрик“ в океане», «Курс — Норд», «Беспокойный инок Игнатий», «В русской Америке», «Казак Семейка — служилый человек», «Мореплаватель из Нежина», «Весна в Донбассе» та інші.

7 листопада 1959 року виходить радянський фільм, виробництва кіностудії ім. О. Довженка, «Его поколение», сценаристом якого є Петро Сєверов.[5] А 1960 року Петра Федоровича нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора.

Помер в 1992 році в Києві.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. MAK
  2. а б До 105-ї річниці шахтарського письменника з Лисичанська Петра Сєверова (рос.). Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 18 вересня 2015.
  3. Опис персони «Петро Федорович Сєверов» (рос.). Архів оригіналу за 27 грудня 2015. Процитовано 18 вересня 2015.
  4. Сєверов (Іванов) Петро Федорович(рос.)
  5. «Его поколение»(рос.)