Лисичанськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лисичанськ
Lisichansk.svg Lysychansk flag.svg
Герб Лисичанська Прапор Лисичанська
Вулиця Климента Ворошилова (старе місто)
Вулиця Климента Ворошилова (старе місто)
Лисичанськ
Розташування міста Лисичанськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Flag of Luhansk Oblast.png Луганська область
Район/міськрада Лисичанська міська рада
Рада Лисичанська міська рада
Код КОАТУУ 4411800000
Засноване 1710
Статус міста з 1938 року
Населення 103 459 (01.01.2014)[1]
Площа 95,64 км²
Густота населення 1082 осіб/км²
Поштові індекси 93100—190
Телефонний код +380-6451
Координати 48°54′04″ пн. ш. 38°26′45″ сх. д. / 48.90111° пн. ш. 38.44583° сх. д. / 48.90111; 38.44583Координати: 48°54′04″ пн. ш. 38°26′45″ сх. д. / 48.90111° пн. ш. 38.44583° сх. д. / 48.90111; 38.44583
Висота над рівнем моря 217 м
Водойма р. Сіверський Дінець

р. Верхня Біленька

День міста 2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Вовчоярська, Лисичанськ, Переїзна, Насвітевич
До обл./респ. центру
 - залізницею 101 км
 - автошляхами 89 км
До Києва
 - залізницею 747 км
 - автошляхами 720 км
Міська влада
Адреса 93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Комсомольська, 7
Веб-сторінка Лисичанська міськрада

Лисича́нськ — місто обласного значення в Луганській області України, одне з найдавніших міст Донбасу й важливий промисловий центр. Залізнична станція на лінії Куп'янськ-ВузловийПопасна Донецької залізниці. В адміністративному підпорядкуванні Лисичанської міської ради знаходяться міста Новодружеськ і Привілля.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Місто розташовано в північно-західній частині Луганської області за 89 кілометрів від Луганська, на правому березі ріки Сіверський Донець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над рікою, тому рельєф складається як із пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин.

Місто оточене територією Попаснянського району Луганської області.

Відстань від Лисичанська до різних міст (автошляхами)[2]
Німеччина Берлін ~ 2056 км
Польща Варшава ~ 1491 км
Україна Київ ~ 720 км
Росія Москва ~ 920 км
Росія Тула ~ 744 км
Україна Рубіжне ~ 18 км
Росія Єкатеринбурґ ~ 2205 км
Росія Саратов ~ 786 км
Україна Сєвєродонецьк ~ 10 км
Франція Париж ~ 3135 км
Чехія Брно ~ 1932 км
Україна Івано-Франківськ ~ 1323 км
Роза ветров
Росія Хабаровськ ~ 8624 км
Монголія Улан-Батор ~ 6238 км
Росія Волґоґрад ~ 552 км
Україна Донецьк ~ 141 км
Україна Сімферополь ~ 699 км
Україна Одеса ~ 773 км
Росія Краснодар ~ 584 км
Туреччина Малатья ~ 1989 км
Сирія Дейр-ез-Зор ~ 2360 км
Україна Луганськ ~ 89 км
Росія Ростов-на-Дону ~ 295 км
Грузія Тбілісі ~ 1196 км

Геологія[ред.ред. код]

У місті знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення Конгресів яр[3].

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −6 °C, липня +22 °C. Абсолютний мінімум −34 °C (лютий 1954), абсолютний максимум +41 °C (червень 1984). Середньорічна кількість опадів — 480 мм, максимум опадів припадає на липень (61 мм), мінімум — на лютий (30 мм).

 
Клімат Лисичанська
Температура
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум,  °C 16 17 23 31 37 41 40 40 36 31 21 16 29,1
Середній максимум,  °C −3 −2 5 15 22 26 28 27 21 13 4 0 13
Середня температура,  °C −6 −5 1,6 9,5 15,5 20 22 21 15 11 1 −3 8,5
Середній мінімум,  °C −9 −8 −3 4 9 14 16 15 9 3 −2 −6 3,5
Абсолютний мінімум,  °C −32 −34 −22 −11 −3 −3 6 4 −5 −12 −24 −29 −13,7
Кількість опадів
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Всього
Норма опадів,  мм 32 30 36 37 48 53 61 34 45 31 37 36 480
Джерело: Microsoft Corporation Програма «Погода»

Історія[ред.ред. код]

XVIII століття[ред.ред. код]

На лівому березі Сіверського Дінця містечки Боровське, Трехізбенкське та інші, що були засновані на початок XVIII сторіччя біглими селянами на території сучасного Лисичанська, після Булавіньского повстання були знищені (насправді перенесені) за наказом Петра Першого. Майже відразу на тому місці були засновані хутори Вороново (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення слободи Борівської військами Петра I), Метелкіно (козаками Метельникова) і Смоляниново (козаками Смолкина). Відродились вони лише через 2-3 десятиріччя.

З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 року в числі інших підрозділів, які складалися із сербів, хорватів, болгар і волохів, що втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій була поселена третя рота Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота — за номером підрозділу і село Верхнє — за назвою річки.

Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донбасу. 14 листопада 1795 року Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані і про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля». Відповідно до цього указу на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисячої був закладений рудник, що поклав початок третього етапу промислового видобутку кам'яного вугілля на Донбасі (перший етап — видобуток вугілля для солеварень Тору і Бахмуту — з 1721-23 рр., М. Вепрейський, другий етап — 1750-і-60-і роки — для забезпечення паливом флоту на Чорному морі).

XIX століття[ред.ред. код]

У 1806 році в Лисичанську була відкрита Лисичанська штейгерська школа — перше в Україні гірниче училище.

10 січня 1821 року вийшов указ, за яким казенні селяни села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, переводилися на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставилося в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах із Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски і свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 року вони звернулися до царя зі скаргою і проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим відбулися протести, ініціатори яких були покарані. Після реформи 1861 року жителі Лисичанська та Верхнього були звільнені від обов'язкової роботи на руднику і наділені землею. Проте наділи їх були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, польовий наділ їх становив 1 десятину на ревізьку душу.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Лисичанської волості, мешкало 2159 осіб, налічувався 426 дворових господарств, існували православна церква, школа, 7 лавок, винний погріб, 2 ярмарки на рік, базари по неділях. За версту — чавунноливарний завод, проходило 2 ярмарки на рік[4].

У 1879 році від Попасної до Лисичанська була прокладена залізнична лінія, а в 1895 році Лисичанськ був з'єднаний залізницею з Куп'янськом, завдяки чому отримав вихід у центр країни. Це сприяло подальшому розвитку промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому акціонерне товариство «Любимов. Солвей і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом було відкрито залізничний пост Любимівська.

XX століття[ред.ред. код]

Перша половина[ред.ред. код]

Содовий завод у 1913

У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників через те, що умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращі. Багато людей мали погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода в джерелах сприяла багатьом захворюванням у робітників. Тому почалися періодичні страйки і хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 року біля воріт Лисичанської штейгерської школи були розкидані рукописні листівки із закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і у другій російській революції.

Скляний завод у 1935

Після закінчення громадянської війни мешканці Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли, не вистачало фахівців. Із 60 підприємств, що були тоді в районі, було вирішено в першу чергу відновити лише 19. Шахти «К. Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав давати продукцію содовий завод, був побудований скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному було завершено. Завдяки розвитку промисловості збільшилася чисельність населення, змінилася його структура. Скоротилося число зайнятих у сільському господарстві, спостерігалося швидке зростання числа робітників. 1935 року було утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. У 1938 році Лисичанськ було віднесено до категорії міст.

Розвиток Лисичанська та інших міст країни було перервано Другої світовою війною. У перші дні війни тисячі городян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств були евакуйовані вглиб країни. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку. Лисичанськ двічі піддавався окупації ворога. Сотні його жителів були знищені німцями. У місті почали з'являтися підпільні партизанські групи. Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, повторив подвиг Миколи Гастелло. 1 вересня 1943 року частини 279-ї стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно день визволення міста, а потім і офіційне міське свято прийнято вважати 2 вересня. Місто стало відроджуватися. Відновлювалися шахти, заводи. 11 січня 1944 року дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня була відновлена перша система Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 року поставлена ​​на сушку скловарна піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу продукцію содовий завод. Багатьом за подвиги на фронтах війни було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Друга половина[ред.ред. код]

У повоєнні роки Лисичанськ не тільки був відновлений, але і значно виріс, змінився. З 1952 року він став містом обласного підпорядкування. Були відновлені і реконструйовані скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. У 1967 році був заснований Лисичанський нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 року в Лисичанську з'явилася перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року було зроблено другий маршрут. У 1988 році було засновано третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.

У 90-х справи міста ставали гірше. Закривались підприємства, заморожувалися шахти. У 1995 році криза відбилася на тролейбусному управлінні: маршрут № 2 закрили, маршрути № 1 і № 3 скоротили, машини ламалися.

Наш час[ред.ред. код]

300-річчя міста

У першій половині 2000-х підприємства пішли на відновлення. У 2008 році почалася реставрація міського футбольного стадіону. У місті з'явилися нові торговельні комплекси. Але у 2010 припинив свою роботу ВАТ «Лисичанська сода». Канатна мережа з Білогорівки вже повністю демонтована. А у 2011 році була заморожена робота на Нафтопереробному заводі.

Починаючи з 2010 року, на чолі з місцевою елітою від Партії регіонів, було зупинено роботу і ліквідовано переважну більшість підприємств міста, що викликало рекордну кількість безробіття в місті за всі часи незалежної України.

Війна 2014 року[ред.ред. код]

Від початку 2014 року до кінця липня 2014 року Лисичанськ був захоплений проросійськими терористами з ЛНР.

В ході АТО 22 липня 2014 після визволення прилеглих Сіверодонецька та Рубіжного було розпочато бої за місто.[5] О 22:20 24 липня над Лисичанськом було знову піднято український прапор.[6] В операції брали участь добровольчий батальйон «Донбас» та 24-а механізована бригада.

Населення[ред.ред. код]

Шахта на фоні териконів
Лисичанський меморіал Танк
Палац культури ім. В. Сосюри

Адміністративно місту Лисичанськ підпорядковані м. Новодружеськ і м. Привілля

Кількість населення міськради становить 120 085 осіб[7].

За національним складом населення міста, згідно з переписом 2001 року, становили[8]:

Природні ресурси[ред.ред. код]

Місто Лисичанськ розташовано на високому правому березі р. Сіверський Донець в зоні континентального клімату степової зони України з підвищеним метеорологічним потенціалом забруднення. Сіверський Донець є основною водною артерією як міста Лисичанська, так і для всієї області.

Сіверський Донець — джерело питного та технічного водопостачання. Річка — приймач стічних вод підприємств промислового, комунального та сільського господарства, шахтних вод. Довжина її ділянки в межах м. Лисичанська становить 26,5 км. Річка Верхня Біленька права притока р. Сіверський Донець тече південною частиною м. Лисичанська. Довжина її ділянки в межах міста становить 7,7 км. За забрудненими скидами стічних вод р. Сіверський Донець відноситься до найбільш неблагонадійних. У місті є 17 очисних споруд, але ситуація з очищенням стічних вод до сьогодні залишається напруженою.

За довгу історію геологічного розвитку планети, в надрах сформувалися різноманітні корисні копалини. Місто не було винятком. Історія розвитку Донецького кам'яновугільного басейну розпочалася у 1700 році з виходом наказу Петра І про пошук рудних родовищ і нерозривно пов'язана з розвитком м. Лисичанська — «колиски Донбасу». При підземному видобуванні кам'яного вугілля на поверхні утворюються терикони (в місті їх 35). Це агресивні джерела забруднення навколишнього середовища. І ця екологічна проблема потребує свого вирішення.

Обсяги реалізованої промислової продукції (2008) — 16,9 млрд грн., (2009) — 14,6 млрд грн.

Освіта[ред.ред. код]

Дошкільні[ред.ред. код]

  • Ясла садок № 1 «Шпачок»
  • Ясла садок № 2 «Бірюза»
  • Ясла садок № 3 «Дюймовочка»
  • Ясла садок № 4 «Росинка»
  • Ясла садок № 5 «Усмішка»
  • Ясла садок № 6 «Чайка»
  • Ясла садок № 7 «Іскорка»
  • Ясла садок № 8 «Світлячок»
  • Дитячий садок № 9 «Червона шапочка»
  • Ясла садок № 10 «Малятко»
  • Ясла садок № 12 «Катруся»
  • Ясла садок № 13 «Ромашка»
  • Ясла садок № 14 «Теремок»
  • Ясла садок «Колосок»

Загальноосвітні[ред.ред. код]

Базова[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]

  • Лисичанська дитяча школа мистецтв № 1
  • Лисичанська дитяча школа мистецтв № 2

Культура[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Пам'ятники і меморіали[ред.ред. код]

  • Пам'ятник Володимиру Сосюрі
  • Меморіал «Танк»
  • Пам'ятне місце, де була закладена перша шахта в Донбасі
  • Пам'ятник борцям за радянську владу
  • Пам'ятники Володимиру Леніну
  • Меморіальний комплекс «Пам'ять»
  • Меморіал солдатам інтернаціоналістам Афганістану
  • Братські могили радянських солдатів
  • Привільнянський плацдарм

Економіка[ред.ред. код]

Нафтопереробний завод
Автостанція № 1
Залізнична станція «Лисичанськ»
Потяг на станції «Переїзна»
Лисичанський гірничий технікум

Підприємства, що працюють:

Підприємства, що знаходяться на реконструкції:

Підприємства банкрути:

Підприємства ліквідовані у 2000 — 2010 роках:

Транспорт[ред.ред. код]

Аеропорт[ред.ред. код]

Найближчий аеропорт розташований у Сєвєродонецьку. Ще один, крупніший, аеропорт є у Луганську.

Міський транспорт[ред.ред. код]

Тролейбус[ред.ред. код]

Датою відкриття руху є 7 березня 1972 року

  • № 1 з-д «Пролетарій» — Цегельний завод — 1,5
  • № 2 Знятий з експлуатації.
  • № 3 Центр. ринок — ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 — 1,5

Маршрутні таксі[ред.ред. код]

Не зважаючи на тролейбус, маршрутне таксі є у Лисичанську хоч і трохи дорожчим, але більш частим у використанні міським транспортом. Завдяки безлічі маршрутів, від центру до іншого району міста можна швидко дістатися.

  • № 101: Центр. ринок — шахта «Чорноморка»
  • № 106: Центр. ринок — Березове
  • № 107: Центр. ринок — Дібровка
  • № 109: Центр. ринок — з-д «ГТВ» — 3,5
  • № 111: Центр. ринок — з-д «Пролетарій» — 2
  • № 112: Центр. ринок — Скляний з-д — 3,5
  • № 114: Скляний з-д — з-д «ГТВ» — 2,5
  • № 191: Центр. ринок — Скляний з-д — з-д «ГТВ» — 3,5

Приміський транспорт[ред.ред. код]

З Лисичанська ходять малі автобуси до багатьох найближчих міст: Сєвєродонецька (є два маршрути: через залізницю і через завод «Пролетарій»), Привілля, Рубіжного, Кремінної, Новодружеська, Старобільська.

Міжміський транспорт[ред.ред. код]

У місті є регулярне автобусне сполучення з багатьма містами України. Наприклад є прямі рейси в Донецьк, Харків, Запоріжжя, Бердянськ, Маріуполь та інші.

Залізниця[ред.ред. код]

У місті є чотири залізничні станції: Лисичанськ, Насвітевич, Переїзна і Вовчоярська. На залізничних станціях зупиняються майже всі транзитні поїзди далекого прямування, що проходять через Лисичанськ. Станції розташовані пропорційно довжині міста, що дозволяє мешканцям будь-яких частини міста не бути залежними тільки від центрального залізничного вокзалу. Також у містом є залізничний зупинний пункт «956-й км», де зупиняються дизелі приміського сполучення.

Залізницею Лисичанськ сполучений не тільки з містами України, а Росії та Білорусі теж.

Персоналії[ред.ред. код]

Уроженці[ред.ред. код]

Відомі мешканці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Розрахунок відстаней між містами на сайті DELLA Автоперевезення
  3. Природно-заповідний фонд Луганської області / О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. МО: Сєвєродонецьк звільнено, іде зачистка у місті Лисичанськ
  6. Над Лисичанськом — український прапор
  7. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  8. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с. ISBN 966-613-482-9
  9. У Лисичанську горить нафтопереробний завод

Посилання[ред.ред. код]