Лисичанськ
Лисича́нськ — місто обласного значення в Луганській області України, одне з найдавніших міст Донбасу й важливий промисловий центр. Залізнична станція на лінії Куп'янськ-Вузловий—Попасна Донецької залізниці. В адміністративному підпорядкуванні Лисичанської міської ради знаходяться міста Новодружеськ і Привілля.
Зміст |
Географія [ред.]
Розташування [ред.]
Місто розташовано у північно-західній частині Луганської області за 90 кілометрах від Луганська, на правому березі ріки Сіверський Донець. Місто розкинулось на північних відрогах Донецького кряжа, що нависають над рікою, тому рельєф складається як з пагорбів і височин, так і з лощин, балок і долин. Територією міста протікає також річка Біленька, довжиною у межах міста 7,7 км. Площа міста — 95,64 км². Найвища точка 217 м.
Оточене територією Попаснянського району Луганської області.
Клімат [ред.]
Клімат типовий для Луганської області: помірний, континентальний.
Історія [ред.]
XVIII століття [ред.]
На лівому березі Сіверського Дінця містечки Боровське, Трехізбенкське та інші, що були засновані на початок XVIII століття біглими селянами на території сучасного Лисичанська, після Булавіньского повстання були знищені (насправді перенесені) за наказом Петра Першого. Майже відразу на тому місці були засновані хутора Вороново (козаками Хохлова), Сиротине (козаками Попова і Сиротина), Боровеньки (частина боровщан які переселились після спалення слободи Борівської військами Петра I), Метелкіно (козаками Метельникова) і Смоляниново (козаками Смолкина). Відродились вони лише через 2-3 десятиріччя. Коли російський рудознавець Григорій Капустін у 1724–1725 роках вів тут розвідку покладів кам'яного вугілля, його зустріли безлюдні балки і пагорби.
З метою освоєння правобережжя Сіверського Дінця між річками Бахмуткою і Луганню уряд Російської імперії почав організовувати військові поселення. За указом Сенату від 29 травня 1753 в числі інших підрозділів, які складалися з сербів, хорватів, болгар і волохів які втекли з-під турецького ярма, на річці Верхній Біленькій була поселена третя рота Бахмутського гусарського полку. Поселення отримало подвійну назву: Третя Рота — за номером підрозділу і село Верхнє — за назвою річки.
Інтенсивне освоєння південних степів та розвиток Чорноморського флоту започаткували перші підприємства Донбасу. 14 листопада 1795 Катерина II видала указ «Про улаштування ливарного заводу в донецькому повіті при річці Лугані і про заснування ломки знайденого в тій країні кам'яного вугілля». Відповідно до цього указу на землі селян села Верхнього (Третьої Роти), біля балки Лисячої був закладений рудник, що поклав початок промислового видобутку кам'яного вугілля на Донбасі.
XIX століття [ред.]
У 1806 р. у Лисичанську була відкрита Лисичанська штейгерська школа - перше в Україні гірниче училище.
10 січня 1821 вийшов указ, за яким казенні селяни села Верхнього, де проживало тоді 1232 людини, переводилися на становище неодмінних працівників Луганського ливарного заводу. Їм ставилося в обов'язок перевозити вугілля на своїх конях і волах з Лисичанського рудника до Луганська. Різке погіршення становища, жорстокі утиски і свавілля з боку адміністрації викликали у верхнян протест. 8 жовтня 1821 вони звернулися до царя зі скаргою і проханням повернути їх до попереднього стану військових селян. За цим послідували протести, ініціатори яких були покарані. Після реформи 1861 року жителі Лисичанська та Верхнього були звільнені від обов'язкової роботи на руднику і наділені землею. Проте наділи їх були не однаковими. У зв'язку з тим, що мешканці міста до роботи на копальні не мали землі, польовий наділ їх становив 1 десятину на ревізьку душу.
У 1879 році від Попасної до Лисичанська була прокладена залізнична лінія, а в 1895 році Лисичанськ був з'єднаний залізницею з Куп'янськом, завдяки чому отримав вихід у центр країни. Це сприяло подальшому розвитку промисловості. Навесні 1890 року в селі Верхньому акціонерне товариство «Любимов. Солвей і К°» заклало Донецький содовий завод, який у квітні 1892 року почав випускати кальциновану соду. Поруч із заводом було відкрито залізничний пост Любимівська (зараз Переїзна).
XX століття [ред.]
Перша половина [ред.]
У момент зростання промисловості в Лисичанську починає зростати політична активність робітників через те, що умови праці та рівень життя в ті роки були не найкращі. Багато людей мале погане житло або не мали його взагалі. Брудна вода у джерелах сприяла багатьом захворюванням у робітників. Тому почалися періодичні страйки і хвилювання робітників. Так у жандармських архівах зареєстровано, що 9 травня 1902 біля воріт Лисичанської штейґерської школи були розкидані рукописні листівки з закликом: «Хай живе республіка, геть (царів-мучителів) Миколая!». Мешканці міста брали участь як у першій, так і у другій російській революції.
Після закінчення громадянської війни жителі Лисичанська приступили до відновлення промисловості в регіоні. Багато шахт були затоплені, заводи стояли. Не вистачало фахівців. Із 60 підприємств, що були тоді в районі, було вирішено в першу чергу відновити лише 19. Шахти «К. Скальковський», «Дагмара», «Рубіжанська» перебували в кращому стані, тому незабаром почали давати вугілля. У другій половині 1921 року почав давати продукцію содовий завод, був побудований скляний завод колишнього Лівенгофського товариства. До 1926 року відновлення господарства району в основному було завершено. Завдяки розвитку промисловості збільшилася чисельність населення, змінилася його структура. Скоротилося число зайнятих у сільському господарстві, спостерігалося швидке зростання числа робітників. 1935 року було утворено державний трест «Лисичанськвугілля», що об'єднував одинадцять шахт. У 1938 році Лисичанськ було віднесено до категорії міст.
Розвиток Лисичанська та інших міст країни було перервано Другої світовою війною. У перші дні війни тисячі городян пішли на фронт, у тому числі 1200 добровольців. Багато підприємств були евакуйовані вглиб країни. Восени 1941 року фронт наблизився до міста. На цій лінії частини радянської армії утримували оборону більше півроку. Лисичанськ двічі піддавався окупації ворога. Сотні його жителів були знищені німцями. В місті почали з'являтися підпільні партизанські групи. Колишній вчитель І. Биков, який став штурманом морської авіації, повторив подвиг Миколи Гастелло. 1 вересня 1943 частини 279-ї стрілецької дивізії визволили Лисичанськ, хоча офіційно день визволення міста, а потім і офіційне міське свято прийнято вважати 2 вересня. Місто стало відроджуватися. Відновлювалися шахти, заводи. 11 січня 1944 дала струм перша турбіна ГРЕС, 6 червня була відновлена перша система Лисичанського склозаводу, а 28 серпня 1944 поставлена на сушку скловарна піч заводу «Пролетарій». У червні цього ж року виробив першу продукцію содовий завод. Багатьом за подвиги на фронтах війни було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Друга половина [ред.]
У повоєнні роки Лисичанськ не тільки був відновлений, але і значно виріс, змінився. З 1952 року він став містом обласного підпорядкування. Були відновлені і реконструйовані скляні заводи. Подальший розвиток отримала хімічна, нафтохімічна й інші галузі промисловості. У 1967 році був заснований Лисичанський нафтохімічний технікум. 7 березня 1972 у Лисичанську з'явилася перша тролейбусна лінія: від заводу «Пролетарій» до Цегельного заводу. У травні того ж року було зроблену другий маршрут. У 1988 році було засновано третю тролейбусну лінію: від Центрального ринку до Школи № 3.
У 90-х справи міста ставали гірше. Закривались підприємства, заморожувалися шахти. У 1995 році криза відбилася на тролейбусному управлінні: маршрут № 2 закрили, маршрути № 1 і № 3 скоротили, машини ламалися.
Наш час [ред.]
У першій половині 2000-х підприємства пішли на відновлення. У 2008 році був відреставрований міський футбольний стадіон. У місті з'явилися нові торгівельні комплекси. Але в 2010 припинив свою роботу содовий завод. Підвісна дорога з Білогорівки вже повністю демонтована. А в 2011 році була заморожена робота на Нафтопереробному заводі.
Населення [ред.]
Адміністративно місту Лисичанськ упорядковані м. Новодружеськ і м. Привілля
Чисельність населення міськради складає — 120 785 осіб.[2]
- м. Лисичанськ — 105 119 осіб
- м. Новодружеськ — 7 816 осіб
- м. Привілля — 7 850 осіб
Природні ресурси [ред.]
Місто Лисичанськ розташовано на високому правому березі р. Сіверський Донець в зоні континентального клімату степової зони України з підвищеним метеорологічним потенціалом забруднення. Сіверський Донець є основною водною артерією як міста Лисичанська, так і для всієї області.
Сіверський Донець — джерело питного та технічного водопостачання. Річка — приймач стічних вод підприємств промислового, комунального та сільського господарства, шахтних вод. Довжина її ділянки в межах м. Лисичанська становить 26,5 км. Річка Біленька права притока р. Сіверський Донець тече південною частиною м. Лисичанська. Довжина її ділянки в межах міста становить 7,7 км. За забрудненими скидами стічних вод р. Сіверський Донець відноситься до найбільш неблагонадійних. В місті є 17 очисних споруд, але ситуація з очищенням стічних вод до сьогодні залишається напруженою.
За довгу історію геологічного розвитку планети, в надрах сформувалися різноманітні корисні копалини. Місто не було винятком. Історія розвитку Донецького кам'яновугільного басейну розпочалася у 1700 році з виходом наказу Петра І про пошук рудних родовищ і нерозривно пов'язана з розвитком м. Лисичанська — «колиски Донбасу». При підземному видобуванні кам'яного вугілля на поверхні утворюються терикони (в місті їх 35). Це агресивні джерела забруднення навколишнього середовища. І ця екологічна проблема потребує свого вирішення.
Обсяги реалізованої промислової продукції (2008) — 16,9 млрд грн, (2009) — 14,6 млрд грн.
Культура [ред.]
Музеї [ред.]
- Лисичанський міський краєзнавчий музей
- Лисичанський музей історії гірництва
- Меморіальний музей В. М. Сосюри
Пам'ятники і меморіали [ред.]
- Пам'ятник Володимиру Сосюрі
- Меморіал «Танк»
- Пам'ятне місце, де була закладена перша шахта в Донбасі
- Пам'ятник борцям за радянську владу
- Пам'ятники Володимиру Леніну
- Меморіальний комплекс «Пам'ять»
- Меморіал солдатам інтернаціоналістам Афганістану
- Братські могили радянських солдатів
- Привільнянський плацдарм
Економіка [ред.]
.jpg)
- Лисичанський нафтопереробний завод (Лінос) — є найбільшим нафтопереробним заводом у Східній Європі. (Не працює).
- ДКХ «Лисичанськвугілля» — шахтоуправління, що об'єднує 5 вугільних шахт.
- ЗАТ «Лиспи» (Лисичанський пивзавод) — одна з найбільших регіональних броварень України.
- ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» — завод із виробництва скла.
- ЗАТ «ЛисМаш» — завод із виробництва тяжких залізних конструкцій.
- ВАТ «Лисичанська сода» — завод із виробництва харчової, кальцинованої соди. (Не працює).
- Лисичанський м'ясокомбінат — завод із виробництва м'ясних харчових виробів.
Транспорт [ред.]
Аеропорт [ред.]
Найближчий аеропорт розташований у Сєвєродонецьку. Ще один, крупніший, аеропорт є у Луганську.
Міський транспорт [ред.]
Тролейбус [ред.]
В Лисичанську є лише два тролейбусних маршрути:
- № 1: Завод «Пролетарій» — Цегельний завод. Перетинає майже усю центральну частину міста. Головна транспортна артерія міста.
- № 3: Центральний ринок — Школа № 3. З'єднує центральну частину міста з вулицею Червоною (колишнім селом Верхнє).
До 1995 року працював маршрут № 2, який йшов спочатку вулицею Свердлова, а потім Генерала Потапенка, таким чином роблячи коло навколо міста. Директор ЛТрУ не раз заявляв, що якщо за найближчі роки справи у Тролейбусного управління підуть вгору, то маршрут № 2 буде поновлено. Також у радянські часи існував проект щодо будівництва тролейбусної лінії між Лисичанськом і Сєвєродонецьком.
Маршрутні таксі [ред.]
Не зважаючи на тролейбус, маршрутне таксі є у Лисичанську хоч і трохи дорожчим, але більш частим у використанні міським транспортом. Завдяки безлічі маршрутів, від центру до іншого району міста можна швидко дістатися.
- № 101: Центральний ринок—Шахта «Чорноморка»
- № 106: Центральний ринок—Березове
- № 107: Центральний ринок—Дібровка
- № 109: Центральний ринок—ГТВ (Район заводу Гумо-технічних виробів)
- № 111: Центральний ринок—Завод «Пролетарій»
- № 112: Центральний ринок—Скляний завод
- № 191: Центральний ринок—Скляний завод—ГТВ
Приміський транспорт [ред.]
З Лисичанська ходять малі автобуси до багатьох найближчих міст: Сєвєродонецька (є два маршрути: через залізницю і через завод «Пролетарій»), Привілля, Рубіжного, Кремінної, Новодружеська, Старобільська.
Міжміський транспорт [ред.]
У місті є регулярне автобусне сполучення з багатьма містами України. Наприклад є прямі рейси в Донецьк, Харків, Запоріжжя, Бердянськ, Маріуполь та інші.
Залізниця [ред.]
У місті є чотири залізничні станції: Лисичанськ, Насвітевич, Переїзна і Вовчоярська. На них усіх зупинку роблять майже всі транзитні поїзди далекого прямування, що проходять через Лисичанськ. Станції розташовані пропорційно довжині міста, що дозволяє мешканцям будь-яких частини міста не бути залежними тільки від центрального залізничного вокзалу. Також за містом є залізничний зупинний пункт «956-й км», де зупиняються дизелі приміського сполучення.
Залізницею Лисичанськ сполучений не тільки з містами України, а Росії та Білорусі теж.
Навчальні заклади [ред.]
- Лисичанський гірничий технікум
- Лисичанський педагогічний коледж
- Медичне училище
- Філія Рубіжанського хіміко-технологічного технікуму
- Філія Константіновського індустріального технікуму
- Лисичанський нафтохімічний технікум
Міста-побратими [ред.]
Персоналії [ред.]
Уроженці [ред.]
- Адамович Сергій Тадейович — український і латиський художник.
- Альошин Юрій Федорович — засновник і перший голова комітету спілки ветеранів війни Жовтневого району Маріуполя, Герой Соціалістичної Праці.
- Ворошилов Климент Єфремович — радянський військовий та політичний діяч, перший Маршал Радянського Союзу.
- Горох Іларіон Дмитрович — один з найстаріших художників України.
- Гудковська Інна — поетеса, художниця, педагог.
- Дулин Капітолій Абрамович — російський архітектор і інженер.
- Дунаєв Сергій Володимирович — народний депутат України, колишній мер міста.
- Дерман Абрам Борисович — російський письменник, критик, історик літератури і театру.
- Зелікін Самарій Маркович — радянський і російський режисер.
- Крайниченко Володимир Гаврилович — український театральний режисер.
- Куценко Микола Євдокимович — радянський льотчик-винищувач, капітан гвардії.
- Медведєв Олег Олександрович — український журналіст.
- Петушков Олексій Свириович — Герой Радянського Союзу.
- Плигунов Олександр Сергійович — український радянський хімік, кандидат хімічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
- Северов Петро Федорович — український письменник.
- Сергєєв Ігор Дмитрович — колишній Міністр оборони Росії.
- Турнеєв Сергій Петрович — український композитор.
- Філонов Іван Пилипович — Герой Радянського Союзу.
- Черников Володимир Михайлович — маляр і графік.
- Ширинська-Манштейн Анастасія Олександрівна — старійшина російської громади в Тунісі.
- Яловик Єлена — учасниця шоу «Народна зірка».
Відомі мешканці [ред.]
- Агафонов Олексій Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Анісімов Петро Семенович — Герой Радянського Союзу.
- Баран Микола Андрійович — український лікар, організатор охорони здоров'я в УРСР, гігієніст-епідеміолог, професор, Заслужений лікар України.
- Бєлоіваненко Михайло Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Герасименко Прокопій Михайлович — Герой Радянського Союзу.
- Гогін Віктор Федорович — Герой Соціалістичної Праці.
- Давиденко Василь Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Карпенко Іван Трохимович — Герой Радянського Союзу.
- Капустін Григорій Григорійович — російський рудознавець.
- Ковальов Олексій Федорович — Герой Радянського Союзу.
- Кузьома Вадим — російський співак жанру шансон.
- Лозовський Василь Михайлович — Герой Радянського Союзу.
- Насветевич Олександр Олександрович — генерал російської армії, флігель-ад'ютант імператора Олександра II.
- Павлов Василь Васильович — Герой Радянського Союзу.
- Сметанін Владимир Сергійович — Герой Радянського Союзу.
- Сосюра Володимир Миколайович — український письменник.
- Тимонов Федір Трохимович — Герой Радянського Союзу.
- Федоренко Василь Михайлович — Герой Радянського Союзу.
- Фурсов Василь Єгорович — Герой Радянського Союзу.
- Чужиков Микола Федорович — радянський веслувальник, байдарочник, олімпійський чемпіон.
- Шевченко Петро Григорійович — Герой Радянського Союзу.
- Шморгун Микола Іванович — Герой Радянського Союзу.
Примітки [ред.]
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
- Офіційний сайт Верховної Ради України
- Лисичанськ на сайті Асоціації міст України
- Лисичанськ on-line(рос.)
- Інформаційний портал Лисичанська «Сіті Лисичанськ»(рос.)
- Лисичанський міський інформаційний портал «ЛИСИЧАНСК КАК ОН ЕСТЬ»(рос.)
- Сайт радіоклубу «Лисичанськ»(рос.)
- Лисичанськ. Информаційний сайт міста
|
|||||||
|
||||||||||
|
||||||||
|
||||||||||||||
|
|||||||||||
|
|||||
